Гільдійна система – система рекрутування політичної еліти, джерелом якого виступає сама еліта.

Гімн– музичний символ держави (партії, регіону).

Глобалізація – становлення єдиної системи фінансово-економічних, суспільно-політичних і культурних зв’язків на основі найсучасніших засобів інформатики і телекомунікацій та втягування більшої частини людства в цю систему (О. Вебер).

Голосування– волевиявлення громадян на виборах, референдумі, плебісциті.

Гомогенна політична культура – політична культура, в якій присутня домінуюча політична культура.

Громадські організації – організаційно оформлені об’єднання, створені для вираження й задоволення інтересів і потреб громадян.

Громадянська культура– термін, впроваджений Г. Алмондом та С. Вербою для позначення політичної культури суспільств, що складається з елементів патріархальної, підданської та партисипаторної культур.

Громадянське суспільство – в ліберальній політичній філософії сукупність інституалізованих суспільних відносин, які перебувають поза межами державного втручання.

Громадянськість – здатність і прагнення людини до активної участі у справах суспільства та держави на основі усвідомлення своїх прав і обов’язків. Антитеза поняттям аполітичність, абсентеїзм.

Громадянство – правовий зв’язок індивіда з державою, який зумовлює володіння правами та обов’язками, зафіксованими у законах.

Групи інтересів – об’єднання, створені для вираження і задоволення інтересів індивідів у відносинах з суб’єктами політики.

Групи тиску – групи, що здійснюють вплив на органи влади.

Дейтократія – інформаційні еліти.

Дезінтеграція – шлях формування нової ідеології шляхом розщеплення існуючої; процес розпаду держави (країни).

Дезінформація– інформація, яка не відповідає дійсності.

Деідеологізації концепція– концепція, згідно з якою у сучасному світі ідеологія поступається місцем соціальній технології. З’явилась у 1950-1960-хх рр.

Делегітимація – процес втрати легітимності.

Демократія– суспільний лад, за якого джерелом влади є народ; тип політичного режиму, якому властиві обрання органів влади, здійснення влади на засадах плюралізму, змагальний характер політичної участі, функціонування незалежного суду, дотримання прав та свобод громадян.

Демократія представницька– вид демократії, за якої розгляд та вирішення державних питань здійснюється представниками населення, наприклад, в парламенті.

Демократія пряма– вид демократії, за якої рішення ухвалюються на основі безпосереднього і конкретного виявлення волі та думки громадян – на виборах, референдумах, при всенародному обговоренні законопроектів тощо.

Депортація– примусове виселення групи (етнічної) або індивіда з батьківщини.

Депутат– обраний член органу законодавчої влади або місцевого самоврядування, який представляє населення чи певні його групи.

Держава – форма організації суспільного життя, управління суспільством, що базується на публічній владі, здійснюється від імені народу, включає владні установи.

Державна політика – діяльність органів державної влади, усіх суб’єктів, наділених повноваженнями державної влади, з визначення цілей та пріоритетів розвитку суспільства, керівництва та управління суб’єктами соціальних дій щодо досягнення цих цілей.

Державне управління – сукупність адміністративного управління та проектування розвитку суспільства, його сфер.

Децентралізація управління – передача функцій управління на нижні рівні управління.

Деконцентрація управління – розподіл управлінських повноважень по горизонталі органів управління.

Диктатура– режим влади, яка спирається на насильство, придушення політичних та інших опонентів.

Дипломатія– офіційна діяльність держави в особі спеціальних інститутів і за допомогою спеціальних заходів, прийомів, методів, при-пустимих з позицій міжнародного права.

Дискримінація – позбавлення чи обмеження політичних та інших прав індивідів за певними ознаками (майновими, расовими, етнічними, статевими тощо).

Діаспора– частина етнічної групи, яка проживає за межами регіону, який є історичним ареалом для даної групи.

Довіра – готовність суб’єкта соціальної дії до встанов­лення відносин з іншими суб’єктами.

Доктрина політична– система поглядів і положень, що встановлює основні напрямки політичного розвитку. Доктрина утворює сукупність норм, що визначають реалізацію ідеологічних цінностей.

Домінуюча політична культура – комплекс політико-культурних елементів, властивих більшості соціальних груп суспільства.