ПОЛІТОЛОГІЯ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

 

ПОЛІТОЛОГІЯ

 

Рекомендовано Міністерством освіти і науки,
молоді та спорту України як навчальний посібник
для студентів вищих навчальних закладів

 

Київ 2012

УДК 32

ББК 66

П26

 

Автори: Є.В. Перегуда, В.Ф. Панібудьласка, В.Л. Семко, Н.І. Рижко,

С.Д. Місержи, В.Л. Стеценко, В.Л. Згурська, В.П. Третяк

 

Рецензенти: О.В. Бабкіна, зав. кафедри політичних наук НПУ ім. М.П. Драгоманова, д-р політ. наук, професор

В.П. Горбатенко, заст. дир. з науки Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, д-р політ. наук, професор

І.О. Кресіна, зав. відділу правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, д-р політ. наук, професор, чл.-кор. Національної академії правових наук України

О.М. Майборода, заст. дир. з наукової роботи ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, д-р істор. наук, професор

Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист № 11-972 від 26 січня 2012 року.)

 

Видається в авторській редакції.

 

Політологія: навчальний посібник / Є.В. Перегуда та ін. – К.:
П26 КНУБА, 2012. – 236 с.

 

ISBN 978-966-627-165-8

 

Навчальний посібник охоплює теми, передбачені навчальною програмою з політології для студентів вищих навчальних закладів. На основі використання зарубіжної та вітчизняної літератури, значного масиву емпіричного матеріалу аналізуються закономірності політичного розвитку суспільства, становлення політичних систем різних країн, зокрема політичної системи України.

Посібник містить таблиці, контрольні запитання, тестові завдання, термінологічний та іменний покажчики.

Призначено для студентів вищих навчальних закладів.

УДК 32

ББК 66

© Є.В. Перегуда, В.Ф. Панібудьласка,

В.Л. Семко та ін. 2012

© КНУБА, 2012

ISBN 978-966-627-165-8

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..…
ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА ТА НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА……………
Політика як соціальне явище. Предмет, методологія, категорії та функції політології. Історія політичної думки
ПОЛІТИЧНА ВЛАДА…………..................................................................
Поняття влади. Структура і типологія влади. Легітимність. Механізми здійснення влади. Демократія як форма влади та демократизація
ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕРЖАВА………………..
Поняття політичної системи суспільства. Держава як головний інститут політичної системи. Центральні органи державної влади. Нормативно-правова система. Форми державного правління та устрою. Державна політика та державне управління. Регіональна політика та місцеве самоврядування. Політика в сфері будівництва та архітектури
ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ ТА ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО ……………………...
Політичні еліти. Політичне лідерство
ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ…………….
Групи у політиці. Громадянське суспільство. Політичні партії – структура, функції, типологія. Партійні системи країн світу. Становлення партійної системи України
ПОЛІТИЧНА СУБ’ЄКТНІСТЬ ЕТНОСІВ ТА НАЦІЙ ……………………..
Етноси та етнічні групи, особливості етногенезу. Нації – поняття, теорії, типологія. Етнічна та національна ідентичність та свідомість. Етнонаціональні відносини та етнополітика. Особливості етнополітичного розвитку України
ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ ТА ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ……………….
Політична свідомість. Політична ідеологія. Політична культура. Політична участь та політична соціалізація
ПОЛІТИЧНІ КОМУНІКАЦІЇ…………………………………………………..
Політичні комунікації: сутність та особливості. Масові політичні комунікації
ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ………………………………………………………
Поняття політичного процесу. Конфлікти та кризи в політичному житті. Виборчий процес та виборчі системи
СВІТОВІ ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ …………………………………………..
Міжнародні відносини та зовнішня політика. Глобалізація. Міжнародні організації. Україна в системі міжнародних відносин
СЛОВНИК ПОЛІТОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ ………………………………..
ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК……………………………………………………….

 

 

ВСТУП

Політологія є складовою гуманітарного циклу підготовки бакалаврів. Її викладання у вищій школі як нормативної дисципліни передбачене документами Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Актуальність вивчення політології зумовлюється тим, що соціальний контроль в сучасному суспільстві зосереджується переважно в політичній сфері. Фахівець з будь-якої спеціальності неминуче включається в систему політичних відносин. Зокрема, й від того, як він опанує дисципліну «Політологія», залежатиме, чи буде він пасивним об’єктом політичного впливу, чи стане активним суб’єктом розбудови держави, економічної, соціальної, інших сфер суспільного життя. Головним завданням курсу є з’ясування сутності політичних відносин та процесів, опанування знань, що знадобляться у професійній діяльності. Відтак курс спрямований не лише на вивчення теоретичного матеріалу, а й на формування активної громадянської позиції, свідомого ставлення до політичних явищ, зокрема, тих, які визначають розвиток сфери, фахівцем у якій планує стати студент.

Політологія включена до навчальних планів спеціальностей у Київському національному університеті будівництва і архітектури за напрямом «Будівництво» та іншими напрямами, за якими КНУБА готує бакалаврів. Посібник складений згідно з робочою навчальною програмою, яка затверджена КНУБА та передбачає, зокрема, 14 годин лекцій та 20 годин практичних занять. В курсі політології використовуються знання, набуті студентами під час вивчення історії України, історії української культури, філософії, соціології, правознавства. Автори також намагалися пов’язати вивчення політології з дисциплінами циклу професійного навчання. Серед навчального матеріалу значне місце посідає аналіз економічної, соціальної, екологічної та інших видів політики держави, політики в сфері будівництва та архітектури.

Кожен розділ складається з плану, основного навчального матеріалу, контрольних запитань, прикладів тестових завдань, списку літератури. Посібник включає словник політологічних термінів та іменний покажчик.

Автори спирались на сучасні теоретико-методологічні підходи до вивчення політичних явищ та процесів, досягнення наукових інститутів, вищих навчальних закладів України та інших країн, на власний досвід викладання політології студентам КНУБА.

Автори сподіваються, що посібник буде корисним й для інших навчальних закладів. Побажання щодо його покращення надсилайте на адресу: м. Київ-03680, Повітрофлотський проспект, 31, Київський національний університет будівництва і архітектури, кафедра політичних наук.

 

ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА ТА НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

1. Політика як соціальне явище.

2. Предмет, методологія, категорії та функції політології.

3. Історія політичної думки.

Політика як соціальне явище

Згідно з Оксфордським словником, політика виникає там, де люди не задоволені розподілом прав і де існують процедури для врегулювання розбіжностей.… Тому тривалий час політику визначали як сферу державного управління. Але… В англійській мові є терміни, які відповідають вітчизняному поняттю «політика». В. Горбатенко зазначає, що термін…

Структура політики

Оскільки рішення, які виробляє влада, є обов’язковими, політика пов’язана з правом, мораллю, які нормативно регулюють суспільні відносини. Політики… Суб’єкти політики – індивіди, групи, установи (організації), які беруть участь… Об’єкти політики – явища суспільного життя, на які спрямована діяльність суб’єктів політики. Ними є політична,…

Предмет, методологія, категорії та функції політології

Водночас предмет науки пов’язаний з методологією вивчення об’єкта. Методологічну групу політології складають принципи пізнання, підходи до… До загальних принципів наукового пізнання В. Бабкін відносить принципи… Але щодо особливостей їх реалізації у політологічному дослідженні слід зауважити, що нині дослідник не є стороннім…

Політична філософія Давнього Китаю

В античному світі (давні Греція та Рим) саме політика була сферою свободи. Але ця свобода не дорівнювала пізнішій ліберальній її інтерпретації, в… Грецька політична думка пройшла шлях від міфології (Гомер, Гесіод) до науки.… Але найвідомішими філософами були Сократ, Платон, Арістотель. Сократ (469-399 до н.е.) вважав неможливою політику без…

Класифікація форм правління за Арістотелем

Дослідники в ідеї Полібія щодо змішаного правління (монархія, аристократія, народне правління) вбачають першу концепцію стримувань та противаг у… Видатні мислителі Риму – Цицерон (106-43 рр. до н.е.), Сенека (3-65), Марк… Отже, стародавні мислителі були у витоків концепцій природного та позитивного права, громадянства, середнього класу,…

ПОЛІТИЧНА ВЛАДА

План

1. Поняття влади.

2. Структура і типологія влади.

3. Легітимність.

4. Механізми здійснення влади.

5. Демократія як форма влади та демократизація.

 

Поняття влади

Проблема політичної влади досліджувалась ще стародавніми мислителями. Арістотель поставив питання про природне її походження. У пізній античності… Для Середньовіччя властиве виокремлення онтологічно різносутнісних влад.… Значний внесок в теорію влади зробив М. Вебер. Відправним пунктом він визнав волюнтативну парадигму влади, вирішальну…

Структура і типологія влади

Суб’єктамивлади є індивіди, організації, соціальні групи. Як вже зазначалось у першому розділі, в політології розрізняють поняття суб’єктів та… Об’єкт влади – той, на кого здійснюється вплив. Об’єктами влади виступають, з… Н. Луман розглядає відносини влади та підкорення у трикутнику. Якщо А має владу над Б і В, то, наприклад, Б…

Легітимність

Легітимність політичної влади – це переконання підвладних у правомірності влади, в тому, що вона має право приймати рішення, обов’язкові до… Традиційна. Обумовлена традиціями, вірою у священність існуючих порядків та… Харизматична. Харизма (грец. charisma – божий дар) – властивість особистості викликати віру людей в його управлінські…

Механізми здійснення влади

Вагоме місце у функціонуванні влади держави посідає принцип її розподілу на гілки. Розподіл влади – політико-правова теорія, за якою державна влада… Існують й інші демократичні застереження проти концентрації влади. Це… На думку багатьох дослідників, ефективність влади вимірюється співвідношенням прийнятих та реалізованих органами влади…

Демократія як форма влади та демократизація

Термін «демократія» походить від грецьких «демос» (народ) і «кратос» (влада). Ідея античної демократії вперше була сформульована Геродотом. Її… Ці форми демократії народились в Європі. Останнім часом стали звертати увагу… В індустріальному суспільстві, де спілкування більш опосередковане, палавер як форма демократії має сенс скоріше за…

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕРЖАВА

План

1. Поняття політичної системи суспільства.

2. Держава як головний інститут політичної системи.

3. Центральні органи державної влади.

4. Нормативно-правова система.

5. Форми державного правління та устрою.

6. Державна політика та державне управління.

7. Регіональна політика та місцеве самоврядування. Політика в сфері будівництва та архітектури.

 

Поняття політичної системи суспільства

Політична система суспільства – інтегрована сукупність політичних інституцій, за допомогою якої здійснюється функціонування політичної влади в… Політична система пов'язана в першу чергу з суб'єктами політики, які мають… Звичайно, політичне життя не обме­жується політичними інститутами. Воно охоплює усю сукупність відносин між суб'єктами…

Держава як головний інститут політичної системи

Глобальна криза, що розпочалася у 2007 р., засвідчила, що, попри «розмивання» влади, держава лишається ключовим політичним інститутом. Саме дії урядів, які «залили економіку грошима», сприяли подоланню кризи на нинішньому етапі, хоча багато аналітиків вважає, що це лише відтермінувало крах існуючої економічної системи.

Згідно з класичним визначенням держава – це форма організації суспільного життя, управління суспільством, що базується на публічній владі, здійснюється від імені народу, включає владні установи. За М. Вебером розвиток держави починається завдяки експропріації «приватних» носіїв влади. «Жоден чиновник не є власником коштів, які витрачає, або споруд, запасів, інструментів, військової техніки, якими розпоряджається».

Розвиток політичних процесів у ХХ ст., досить вільне, зокрема, й в рамках закону, розпорядження чиновників матеріальними ресурсами держави, а також досягнення економічної науки, яка в понятті власності виокремлює не лише володіння, а й розпорядження та використання, ставлять під сумнів визначення Вебера. Хоча ще у ХІХ ст. К. Маркс називав державу своєрідним об’єктом власності бюрократії.

В історії політичної думки були різні теорії походження держави:

- теологічна, за якою держава втілює закон Божий (хоча Фома Аквінський визнавав, що держава може відходити від свого призначення). Сьогодні ця теорія проявляється у твердженнях про необхідність держави, про те, що виступати проти неї та її керівництва незаконно;

- теорія договірного походження. Згідно з нею, держава постає внаслідок договору індивідів, які створюють її для захисту від ворогів, захисту власності, інших природних прав та делегують їй відповідні повноваження. Відтак народ – джерело влади. У сучасному суспільстві ця теорія проявляється, зокрема, у виборному формуванні влади;

- завойовницька, за якою держава постає внаслідок завоювання одними групами людей інших. Держава є інструментом підкорення;

- класова, за якою держава постає в умовах класового розшарування та є політичним знаряддям економічно пануючого класу.

Ці теорії віддзеркалюють різні аспекти утворення держави та не суперечать одна одній. Так, в договірній та теологічній теоріях одну й ту саму роль відіграють природне право та Божий закон. Завойовницька теорія не зводиться лише до зовнішнього завоювання одних народів іншими. Завоювання може бути «внутрішнім», тобто певні суспільні групи, наприклад, економічно пануючий клас, завойовують державний апарат.

До класичних ознак держави зазвичай відносять:

- наявність органів публічної влади, які здійснюють її від імені народу, тобто організаційно відокремлені від останнього;

- територію, на яку державні органи поширюють свою владу;

Територія – не лише географічне поняття. Це простір, в якому держава здійснює владу і який включає усю сукупність соціальних взаємодій. На думку І. Кураса, регіон – це органічна цілісність природного, економічного та соціального середовищ. Цей простір структурований. Територія поділяється на одиниці (в Україні – області, райони; судові, виборчі округи тощо). Відповідно структурується й державне управління (обл- та райдержадміністрації, окружні суди, виборчі комісії).

- державний суверенітет;

державний суверенітет (фр. souverainete – верховна влада) – верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішній сфері. Самостійність і незалежність державної влади полягають у тому, що органи державної влади діють самостійно і незалежно від інших форм влади в країні (партій, рухів, місцевого самоврядування), від іноземних держав та міжнародних організацій.

- монополія на легальне застосування примусу;

- діяльність з ухвалення законів, які регулюють суспільне життя;

- наявність податкової системи;

- державні символи – герб, прапор, гімн.

Держава та її органи виконують різні функції. З точки зору сфери функціонування виокремлюють економічну, правоохоронну, культурно-виховну, зовнішньополітичну, інформаційну та інші функції, з точки зору механізмів реалізації – законодавчу, організаційну, арбітражну (суд є арбітром між громадянами та групами населення) тощо.

Теорія розподілу державної влади поділяє її на гілки:

- законодавчу (парламент; в Україні – Верховна Рада);

- виконавчу – глава держави (в деяких державах), уряд, вертикаль органів виконавчої влади – центральних (міністерства, державні комітети тощо) та місцевих (в Україні – місцеві державні адміністрації);

- судову (вищий орган судової гілки влади в Україні – Верховний Суд; вищі спеціалізовані суди; вертикаль судових органів).

Типологія держав. Класифікувати держави можна за різними критеріями. Класифікації за формами державного правління та державного устрою наведені далі. За політичним режимом виділяють демократичні, авторитарні, тоталітарні держави, за етнонаціональним складом населення – національні або багатонаціональні.

Але національна держава визначається не лише за складом населення. Її становлення – наслідок становлення нації, політичного самоусвідомлення населення. Вона виражає волю нації. Виникнення таких держав – ознака Нового часу. Їх риса – високий рівень солідарності, довіри між громадянами та групами, лояльності громадян до держави.

Згідно з теорією суспільно-економічних формацій К. Маркса вирізняють феодальні, капіталістичні, соціалістичні та інші держави.

Держави, які залежні від інших держав, називають колоніями, а держави, які мають у своєму складі колонії, – метрополіями.

У середині ХХ ст. у політології був введений в обіг термін «держава загального добробуту». Його використовували щодо західних держав (Швеція, ФРН тощо), яким властиві високий рівень добробуту значної частини населення, більш рівномірний розподіл суспільного багатства, управління на засадах соціального партнерства.

Серед типології держав важливе місце належить поняттю правова держава. Воно аналізується у підрозділі щодо нормативної підсистеми.

Останні десятиліття засвідчили нові тенденції в розвитку інституту державності. Чинниками змін є перетворення націй на складну мозаїку груп, розвиток комунікаційних технологій, народження нових форм суспільної самоорганізації, невідповідність технологічного та культурного розвитку суспільства, глобалізація суспільних процесів тощо.

Змінюються уявлення про функції держави, яка стає, хоча й провідним, але одним з багатьох агентів розвитку, перетворюється на партнера інших інститутів. О. Батанов вважає, що «ідея децентралізації державно-владних структур і методів при збереженні ідеї правової держави породжує нову теорію сервісної держави, що покликана задовольняти потреби суспільства та кожного окремого його члена на принципі послуг». На думку Ф. Боббітта, для держави завтрашнього дня споживчий попит буде важливіше за переваги виборців». Серед моделей цих держав він виокремлює державу-«парасольку»– зону вільної торгівлі та/або оборони, єдине правове середовище. Національні утворення «ховаються» під нею, зберігаючи контроль над культурними аспектами.»

По-друге, держава стає полем взаємодії (зокрема, конфліктної) індивідів, соціальних груп. Вона все рідше є виразником єдиної волі. З іншого боку, органи влади перестають керуватися безособистісними нормами, відчувають визначальний вплив керівників. Відтак держава перетворюється на сукупність інституцій, які можуть суперечити між собою. Кілька років тому Конституційний Суд України видав вердикт, згідно з яким інтереси органів влади можуть не співпадати з загальнодержавним.

По-третє, поступово вийшло з вжитку у західній науці поняття держави загального добробуту. Ускладнення соціальної структури призводить до збільшення соціального розшарування. Держава дедалі більше неспроможна виконувати взяті на себе соціальні зобов’язання.

По-четверте, якщо теорія державного суверенітету раніше оперувала поняттям неподільного суверенітету (держава є незалежною; якщо вона не є такою, то не є державою), то нині поняття суверенітету втратило цю якість. Держави все більше відчувають вплив інших структур всередині країни та на міжнародній арені. Абсолютна незалежність та неподільність суверенітету є фікцією. Більше того, У. Бек вважає, що держава має тим більше суверенітету, чим менше вона незалежна. Це ґрунтується на такій логіці. В сучасному світі держави все більше залежать від міжнародного права. Отже, верховенство влади на своїй території здійснює та держава, яка здатна здійснювати якомога більший вплив на міжнародні справи.

По-п’яте, змінюються уявлення й про таку ознаку держави, як територія. Вона дедалі більше відходить від географічної детермінації. Значна кількість держав до зони життєвих інтересів відносять не лише території, обмежені кордонами, а й інші, зокрема й території інших держав. Нові виклики пов’язані з розвитком електронних комунікацій. Адже електронний простір досить важко обмежити національними кордонами.

По-шосте, відбуваються зрушення й щодо монополії на застосування примусу. З одного боку, держава через обмежені ресурси передає громадянам частину охоронних функцій (приватні в'язниці, недержавні служби охорони, приватні детективні агентства), з іншого – примус у суспільстві не обмежується фізичним насиллям. Це й інформаційний, ідеологічний примус тощо. В деяких випадках суспільні структури тиснуть на громадян більше, ніж державні органи, що мають монополію на фізичний примус.

 

Центральні органи державної влади

1. Глава держави. Найчастіше це монарх (король, імператор, цар, султан тощо), влада якого успадковується, або президент, який обирається… В Україні Президент, за Конституцією, є гарантом державного суверенітету,… Існує система відповідальності Президента. Ключовий її елемент – вибори. Також вона включає інститут імпічменту –…

Нормативно-правова система

Законодавство складається з законів та підзаконних актів. Закони ухвалюються, як правило, органом законодавчої влади – парламентом. Основним законом держави є Конституція. Вона регулює відносини в усіх сферах… а) за формою: писані та неписані (наприклад, у Великобританії діє велика кількість правових актів, які сукупно…

Форми державного правління та устрою

У формі державного правліннявіддзеркалюється формальне джерело влади. Це поняття відповідає на питання, хто здійснює управління. Виокремлюють дві… Монархія є формою правління, за якої верховна влада в державі належить одній… - абсолютні. В них монарх має владу, не обмежену конституцією. Він, зокрема, ухвалює закони. Абсолютні монархії…

Державна політика та державне управління

Так, у деяких російських підручниках відсутній термін «державна політика» (хоча є терміни «внутрішня політика», «зовнішня політика»), але… Інша справа – Україна, яка завжди була ареною взаємодії кланів. Вище… Більше того, в політології поширюється такий методологічний підхід як неоінституціоналізм, згідно з яким політичні…

Пенсійний вік в різних країнах

Примітка. 1 – країна; 2 – чоловіки; 3 – жінки; 4 – зміни, що плануються.   Головний інструмент соціальної політики – бюджет, через який надприбутки деяких груп перерозподіляються на користь…

До попереднього року

Поняття політичної системи суспільства відображає єдність двох сторін політики: дії й організації. Ваше розуміння цього судження? Назвіть основні структурні елементи політичної системи. Що лежить в основі типології сучасних політичних систем?

ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ ТА ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО

План

1. Політичні еліти.

2. Політичне лідерство.

Політичні еліти

«Піонерами» елітизму були Г. Моска, В. Парето, Р. Міхельс. Моска впровадив в обіг поняття «політичного класу». Він виокремив тенденції його… Д. Донцов протиставляв демократії ідею «ієрархізованої суспільності». На його… У ХХ ст. народилися й інші елітистські концепції. Представники демократичного елітизму (Й. Шумпетер, С. Ліпсет)…

Таблиця 6

  Антрепренерська (з фр. «підприємницька») система підживлює політикум за… Система гільдій консервативніша. Її варіантом є формування еліт з родинного кола політиків. Прикладом є «успадкування»…

Політичне лідерство

До функційлідерства дослідник Р. Такер відносить: консолідуючу (інтеграція групи); діагностичну (аналіз ситуації); директивну (визначення цілей,… Лідери можуть виконувати й інші функції. Так, А. Пахарєв виокремлює… Здатність лідера виконувати функції залежить від багатьох чинни­ків – особистих якостей, наявних ресурсів, вміння їх…

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ

План

1. Групи у політиці.

2. Громадянське суспільство.

3. Політичні партії – структура, функції, типологія.

4. Партійні системи країн світу.

5. Становлення партійної системи України.

 

Групи у політиці

Розвиток поділу праці, урізноманітнення соціальних інтересів, прогрес комунікаційних технологій сприяли становленню нових спільнот. Вони формуються… Складно відбувається й наукове осмислення нової якості соціальних груп, які… З інших актуальних чи потенційних учасників політичних процесів виокремлюють професійні, етнічні, територіальні,…

Громадянське суспільство

Все це не означає, що держава взагалі не пов’язана з громадянським суспільством. Вона є його породженням і, на думку теоретиків, створена, щоб… Отже, класична концепція громадянського суспільства невіддільна від концепцій… Вважається, що громадянське суспільство є запорукою демократії. Воно не дає державі втручатися у приватні справи та…

Політичні партії – структура, функції, типологія

Політична партія – добровільне та організаційно оформлене об’єднання громадян, що виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення… До функцій політичних партій відносять: - політичне представництво соціальних інтересів;

Партійні системи країн світу

Класичну типологію партійних систем розробив Д. Сарторі. З деякими змінами вона вживається сьогодні. Згідно з нею, існують такі системи. Однопартійна.В країнінаявна одна партія, яка є неподільно правлячою, її апарат… До однопартійних слід віднести також системи, коли в країні є кілька партій, але усі вони, крім однієї, не претендують…

Становлення партійної системи України

Але партійна система знаходилася у зародковому стані. Більшість політичних течій функціонували в рамках громадських організацій, зокрема, Народного… Партії, що були зареєстровані тоді, заповнили класичний ідейно-політичний… Ситуація змінилася у другій половині 1990-х рр. Реформи, зокрема приватизація, сприяли конвертації політичної ваги…

Шведа Ю.Р. Теорія політичних партій і партійних систем / Юрій Романович Шведа [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://politzone.in.ua/index.php?id=236.

Шляхтун П.П. Політологія (історія та теорія): підручник / Петро Панасович Шляхтун. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 472 с.

Щедрова Г.П. Громадянське суспільство: прагнення та реалії / Галина Петрівна Щедрова // Наукові записки. Сер. «Політологія і етнологія». – К.: ІПіЕНД, 2004. – С. 237-247.

 

ПОЛІТИЧНА СУБ’ЄКТНІСТЬ ЕТНОСІВ ТА НАЦІЙ

План

1. Етноси та етнічні групи, особливості етногенезу.

2. Нації – поняття, теорії, типологія.

3. Етнічна та національна ідентичність та свідомість.

4. Етнонаціональні відносини та етнополітика.

5. Особливості етнополітичного розвитку України.

 

Етноси та етнічні групи, особливості етногенезу

За даними ООН, в світі налічується близько 4 тис. етносів, з яких 800 стали націями, менше 200 – державами. Поняття етносу, етнічності вживаються не лише в науковій літературі, а й у… Концепції, що пояснюють цей феномен, можна об’єднати у дві-три групи. Примордіалісти твердять, що етноси існують…

Нації – поняття, теорії, типологія

Виокремлюються такі основні концепції нації. Політична концепція розглядає націю як політичний організм чи державу. В Новий… М. Вебер головним у нації називає «прагнення створити державність». К. Дойч пише: «Нація – це народ, який володіє…

Етнічна та національна ідентичність та свідомість

Акт віднесення індивіда або групи до етносу (нації) є етнічною (національною) ідентифікацією. Вона здійснюється за об’єктивними та суб’єктивними… Самоідентифікація є процесом. Тому її результати можуть змінюватись з часом.… Етнічна та національна ідентичність – явища різнопорядкові. В умовах політичної поліетнічної нації важливе місце в…

Етнонаціональні відносини та етнополітика

Взаємодія цих тенденцій часто призводить до міжетнічних та міжнаціональних конфліктів. Найбільш поширені конфлікти виникають на основі відмінностей… Осібно стоять конфлікти, які виникають на ґрунті найбільш політично значущих… В багатьох країнах поширеним типом міжнаціональних конфліктів є протиріччя між титульним та іншими етносами. В цих…

Особливості етнополітичного розвитку України

Серед інших національностей найбільшою (8,3 млн., 17,3%) є росіяни. Розселені вони дуже нерівномірно. Найбільше їх мешкають у південно-східних… Проблематика етнополітичної сфери України зумовлена об’єктивними чинниками.… Центральною проблемою української етнополітики є комплекс питань, пов'язаний з українсько-російськими відносинами.…

ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ ТА ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

План

1. Політична свідомість.

2. Політична ідеологія.

3. Політична культура.

4. Політична участь та політична соціалізація.

 

Політична свідомість

Політична свідомість – це сукупність теоретичних і повсякденних знань, оцінок, настроїв та почуттів, за допомогою яких соціальні суб’єкти… Свідомість як явище взагалі має подвійний характер. З одного боку, вона… Враховуючи це, політична свідомість не є тим, що існує поза межами політичної дійсності. Вона виникає у процесі…

Політична ідеологія

Дослідники виокремлюють три рівня функціонування ідеології: - теоретико-концептуальний (елітарний), на якому розробляються політичні… - програмно-політичний, на якому ідейні принципи трансформуються у політичні програми та гасла, що адресуються широким…

Політична культура

Класичне визначення політичної культури було дано Г. Алмондом та Г. Пауелом. Згідно з ним, «політична культурає сукупністю позицій та орієнтацій… У структурі політичної культури виокремлюють два компоненти: політичну… Відтак політична культура – це єдність об’єктивних соціально-нормативних компонентів свідомості, поведінки і…

Політична участь та політична соціалізація

Індивіди – головні суб’єкти політики. Вони не лише вступа­ють у відносини, а й визначають характер функціонування політичних інститутів. Але людина є й об’єктом політики. «Організований капіталізм» сприяв появі концепції лю­дини як гвинтика суспільного механізму. Структурний функціоналізм твердив про знеособлення інституційних ролей, біхевіоралізм – про те, що дії людей є реакціями на зовнішні стимули. Історія засвідчила хибність цих постулатів. Тоталітаризм не змінив природу людини, а вчені виявили, що на однакові стимули люди реагують по-різному. Отже, вони не є пасивними об’єктами впливу. Вибухнула постбіхевіоральна революція, спрямована на вивчення внутрішніх цінностей людей. Людський чинник відчувається й в інших теоріях. Неоінституціоналізм оцінює політичні інститути не як надіндивідуальні структури, а як групи індивідів, що переслідують власні цілі. Але концепція людини-гвинтика не усунена повністю. Не лише за тоталітаризму, а й за інших форм «організованого суспільства» людина відчужується від управління.

Політичне відчуження – перетворення чинників політичного життя на чужі щодо людини сили, що панують над нею. Прислуговують цьому й новітні технології. ЗМІ, політреклама ста­ють засобами маніпулювання свідомістю.

Щоправда, інколи виникає ілюзія виходу за межі владного конт­ролю. Вибухають революції, як-от на зламі 1980-1990-х рр. та в першій половині 2000-х рр. в колишніх соціалістичних країнах або в арабському світі у 2010-2011 рр. Але часто революції обмежуються зміною еліт, а механізми владарювання зберігаються. До того ж революції так само проектуються елітами – опозиційними або й частиною владних.

Регламентованість може формувати виконавську дисципліну, але породжує конформізм – відмову від критичного осмислення дійсності, погодження на цінності та інтереси, які людині нав’язують, або асоціальну поведінку з надією уникнути політики. Але це не означає, що людина таки уникає її. Адже, якщо вона не бере участі у виборах, її бюлетень буде використаний для фальсифікацій. Навіть якщо людина не бере безпосередньої участі у політиці, її дії в сім’ї, на роботі все одно регламентуються суспільними нормами. Отже, прагнення уникнути політики насправді означає зменшення можливостей впливати на власне життя.

Хоча авторитарні режими сприяють, щоб громадяни менше ціка­вилися політикою, сподіваючись зменшити потенціал протесту, в цілому влада стимулює участь громадян у санкціонованих нею подіях. Інколи – примусово. Так, у деяких країнах відмова від голосування карається штрафом чи ув’язненням. Опозиція теж здійснює тиск на виборців, звинувачуючи їх у негромадянськості. Тому прагнення уникати політики не слід плутати з прагненням уникати участі в акціях, які ініціюються політсуб’єктами, і наданням переваги неінституційним формам участі.

Політична участь – це дії громадян з метою впливу на політичну владу, на процес прийняття політичних рішень.

Проблема політичної участі історично пов’язана з проблемою громадянства. Зазвичай громадянство визначають як правовий зв’язок індивіда з державою, який зумовлює володіння правами та обов’язками, зафіксованими у законах. Згідно з законами України, політичні права – це право на свободу слова, переконань, обирати владу та бути обраним, створювати партії, громадські організації, звертатися до влади тощо.

Існують два способи набуття громадянства – за фактом народження та через натуралізацію (у відповідності з законодавством країн). Законодавство деяких країн допускає подвійне громадянство, тобто можливість бути водночас громадянином двох та більше країн. Але при цьому часто вимагається визначитися з пріоритетом громадянської приналежності. Так, законодавство США дозволяє громадянину іншої держави стати громадянином США, але він втрачає обов’язок служити в армії «першої батьківщини», інакше позбавляється громадянства США. Водночас громадянин США не має права вступити у громадянство іншої держави – тоді він теж втрачає громадянство США. Закони України не допускають подвійного громадянства. Це викликано проблемами національної безпеки у відносинах з іншими країнами-сусідами. Певні політичні сили України вважають необхідним дозволити подвійне громадянство.

Але паспорт може пов’язувати громадян між собою та з державою менше, ніж їх розмежовують соціальні суперечності або пов’язують спільні ідентичності. Відтак використання прав та дотримання обов’язків пов’язане не лише з формальним громадянством, а й з суб’єктивним ставленням до держави та співгромадян. Це ставлення актуалізується у понятті громадянської культури. Остання характеризується, зокрема, таким показником як довіра. За Ф. Фукуямою, довіра – це готовність суб’єкта соціальної дії до встанов­лення відносин з іншими суб’єктами.

Стан довіри пов’язаний з розвитком мереж соціальних взаємодій. 2000-ті рр. були відзначені активним їх становленням. Електронні технології розширюють їх можливості. Р. Патнем розрізняє два типи мереж – горизонтальні, що об’єднують індивідів зі схожим статусом, та вертикальні, які об’єднують людей з нерівними статусами у відносинах ієрархії.

Але соціальні мережі часто є не спонтанними, а цілеспрямовано створюваними, зокрема, політиками. Мережі можуть зміцнювати довіру або стимулювати конфлікти. Т. Бернерс-Лі вважає, що великі соціальні сервіси роз’єднують, бо тримають дані «за стіною».

Отже, подолання концепції людини-гвинтика є складною проблемою. Нині немає надійних свідчень можливості її вирішення. Теоретично варіантом розв’язання є формування нових форм соціальності та політичних дій, але вони теж можуть ставати механізмом відчуження.

Дія людини є наслідком впливу на неї безлічі зовнішніх та внутрішніх чинників. Двигун поведінки – потреби. Найбільш відома класифікація А. Маслоу виділяє такі потреби: фізіологічні та сексуальні; екзистенційні (в безпеці та стабільності); соціальні (у спільній діяльності з іншими); престижності; духовні.

Людина діє, коли потреба не задоволена повністю. Її задоволення вимагає механізмів, зокрема, політичних. Формується політичний інтерес – ставлення до влади, інших суб’єктів, що є рушійною силою політичної дії. В інтересах людини може бути прихід політичної сили до влади, прийняття закону, реалізація партпрограми. Інтерес змушує її діяти.

За суб’єктами виокремлюються індивідуальні та групові інтереси (професійних, етнічних, територіальних груп, організацій). Так, інтерес будівельників полягає у спрощенні отримання дозволів. Груповий інтерес не існує поза індивідами. Він виникає, коли збігаються індивідуальні інтереси. Чим більше група, тим складніше досягти співпадіння. Але інтерес може бути сформований завдяки зовнішньому впливі. Методами впливу є переконання, нав’язування, маніпуляція. Тому деякі дослідники розцінюють групові інтереси як такі, що нав’язані одними членами групи іншим, а національні – як інтереси, нав’язані одними індивідами та групами іншим.

Виокремлюють інтереси в сфері економічної, соціальної, військової, регіональної, зовнішньої політики. Так, керівники регіонів зацікавлені, щоб більше коштів від податків залишалося у бюджеті регіонів.

Оскільки інтереси переносяться на предмети, духовні явища, останні набувають соціальних властивостей. Речі, предмети, явища політичної сфери, які оцінюються як засоби задоволення потреб, реалізації політичних інтересів, називаються політичними цінностями. Такими виступають також людина, її права та свободи (для лібералів), нація (для націоналістів), суспільні традиції (для консерваторів), мир, справедливість, демократія, влада, мова тощо. Оскільки формування політичних цінностей є наслідком взаємодії, включення в політичні відносини, якість цих відносин є найбільшою цінністю.

Діяльність є наслідком порушення рівноваги між зовнішнім середовищем та потребами. Її збудник може знаходитися й поза людиною, й всередині її. Адже діяльність є не сумою реакцій, як вважали біхевіоралісти, а сукупністю усвідомлюваних дій. Внутрішні збудники дії є мотивами. Насамперед вони визначаються політичними інтересами та цінностями. Мотивами можуть бути прагнення влади, змін у регулюванні певної сфери. Мотиви формуються в спілкуванні з іншими, тому мотивом може стати зовнішній стимул, якщо він стане суб’єктивно значущим.

Мотиви бувають ідеологічними, нормативними, статусно-рольо­вими. Про сучасних політиків, зокрема українських, часто говорять, що їх діяльність визначається мотивом до отримання (зміцнення, утримання) влади. Це пояснюється тим, що саме влада є важелем реалізації політичних інтересів та втілення політичних цінностей.

Оскільки учасник політики зіштовхується з перешкодами, реалізація його інтересів пов’язана з політичною волею, щопроявляється у прагненні домагатися реалізації цілей попри перешкоди.

Залежно від суб’єктів виокремлюють індивідуальну та групову (партійну, урядову, громадську) діяльність, залежно від сфери діяльності – внутрішньо- та зовнішньополітичну, парламентську, діяльність у сфері економічної, соціальної, екологічної тощо політики, залежно від характеру – ідеологічну, агітаційну, організаційну, управлінську та інші. В контексті політичних подій діяльність може бути передвиборною тощо.

Сьогодні в широких колах громадян України поширена думка, що пересічні громадяни не впливають на політику. Грунт для цього дають події останніх років, дії еліт. І все ж це не зовсім так. Коли еліти складаються з багатьох угруповань, які конкурують за владу, думка населення важлива для них. Одним з прикладів цього було гальмування у березні 2011 р. пенсійної реформи в Україні. Ще одним прикладом стали революції 2010-2011 рр. на арабському Сході, хоча раніше ці країни вважалися зразком того, що маси не впливають на владу.

Існує безліч форм політичної діяльності та участі. Професій­ний політик може брати участь у керівництві організаціями, розробці їх програм, організації масових акцій, законотворенні, здійсненні влади тощо. Політичне керівництво – визначення цілей, завдань роз­витку суспільства (держави/партії), організація спільноти на досягнення цілей.

Основна форма політичної участі пересічного громадянина – вибори та референдуми. Але вона не обмежується голосуванням, а може включати участь в агітації, роботі виборчих комісій. Громадяни можуть брати участь у масових акціях (мітинги, демонстрації), звертатися до влади з пропозиціями (вимогами), брати участь у роботі громадських організацій, обговорювати проблеми суспільного розвитку тощо.

Громадяни України можуть ініціювати референдум. Для цього має бути створена ініціативна група, що реєструється у Центральній виборчій комісії, а після створює групи зі збирання підписів за проведення референдуму. Всього таких підписів має бути зібрано не менше 3 млн. з певними вимогами щодо мінімальної кількості в областях.

Також громадяни можуть звертатися до Конституційного Суду з проханням з’ясувати відповідність Конституції будь-якого правового акту (закону), але робити вони це мають через Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Опротестувати дії або бездіяльність посадових осіб органів влади громадяни можуть в адміністративних судах.

Нині поширюються форми політичної участі з застосуванням електронних комунікацій. Виник термін «електронна демократія». Детально ця проблема аналізується в наступному розділі посібника.

Політологія не лише описує форми політичної участі, а й класифі­кує їх. Політичні дії поділя­ються на санкціоновані та несанкціоновані, законні та незаконні. Так можуть класифікуватися схожі дії. Невідповідність дії закону не означає, що вона не схвалюється оточенням суб’єкта. Так, «підприємницький майдан» в 2010 р. з вимогами зміни Податкового кодексу не був санкціонований, але був схвалений частиною суспільства.

Відмова влади або опонента йти на поступки часто змушують громадян вдаватися до конфліктних форм політичної участі.

Політичні дії поділяються на добровільні та примусові. В першому випадку громадяни вдаються до дій згідно зі своїм бажанням, у другому – їх примушують. В Україні були непоодинокі випадки, коли керівники установ примушували підлеглих під загрозою звільнення (невиплати зарплати) брати участь у політичних акціях. Але в сучасному суспільстві форми примусу стали витонченішими. Не можна повністю добровільною вважати участь громадян в акціях за винагороду. Ще однією формою примусу є маніпулювання. У 2004 р. багато людей брали участь у «помаранчевій революції» тому, що ЗМІ поширювали інформацію про фальсифікації або ж люди були налякані чутками про загрози від нової влади.

Серед соціальних, зокрема, політичних, дій М. Вебер виділяв цілераціональні(люди керуються розумом),цінніснораціональні(цінностями)та афективні(здійснюються в стані афекту)дії.

Форми політичної участі можуть бути поділені на організовані(виникають внаслідок цілеспрямованої дії, підготовлені, розподілені ролі учасників)тастихійні(не підготовлені завчасно). Але стихійні дії можуть бути наслідком маніпулювання. Відтак те, що здається дією, до якої індивід вдався у стані афекту, справді може бути цілераціональною дією, просто цілі формулюються ззовні, а індивід є об’єктом маніпуляції.

За характером впливу політичні дії можуть бути прямими та опосередкованими. Формами прямої дії є голосування, участь у мітингах. Саме пряма дія дає відчуття залученості до політики.

Залежно від ставлення до влади діяльність поділяють на опозиційну, яка спрямована проти влади, та діяльність на її підтримку. Але не усі дії можна так класифіку­вати. Висунення вимог чи пропозицій до влади не дорівнює прагненню усунути певних діячів або політичні сили від влади. Для більшості громадян важливе не те, хто перебуває при владі, а те, як формується влада, як вона задіює важелі покращення життя індивідів. Надання пропозицій владі може бути оцінене й як підтримка її. Опозиційне ж ставлення формується тоді, коли індивіди переконуються в неспроможності влади вирішувати проблеми.

Аналізуючи особливості політичної участі громадян в Україні, дослідники часто звертають увагу на негативні чинники, що її зумовлюють. До них відносять недостатній рівень довіри у суспільстві, відсутність навичок демократичної участі, використання владою незаконних засобів реалізації цілей, значну вагу кулуарної політики. Деякі з цих чинників мають міцне коріння в історії України, інші пояснюються тим, що Україна лише знаходиться на початку формування суспільства на нових засадах.

Політична соціалізація – це інтеграція індивіда до системи політичних відносин у суспільстві. Її змістом часто називають засвоєння політичних знань, норм і цінностей, формування інтересів, що забезпечує вміння орієнтуватись у політичному просторі. Деякі дослідники вважають це визначення недостатнім, оскільки індивід в ньому виступає пасивним об’єктом впливу. Натомість, вказують вони, індивіди можуть самостійно створювати політичні групи та визначати норми їх функціону­вання. З цього приводу слід зауважити, що засвоєння норм, знань, цінностей є двостороннім процесом. Він не виключає активного зворотнього впливу індивіда на норми середовища, до якого він включається.

Інтеграція індивіда до системи політичних відносин відбувається через участь у діяльності політичних груп – агентів соціалізації. Їх можна поділити на 2 групи – первинні (сім’я, друзі, релігійні групи тощо) та вторинні (партії, громадські організації, органи влади, ЗМІ).

Політична соціалізація відбувається за рахунок різних механізмів. З. Фрейд виокремлював такі механізми, як імітація, ідентифікація, фон Візе – пристосування, суперництво, конфлікт. Ідентифікація з групою є поширеним механізмом політичної соціалізації. Вона може відбуватися через залучення до символів групи. Прикладом є ситуація в Україні в останні роки, коли люди носили речі кольору, з якими асоціювалася політична сила. Символи можуть носити не лише речовий характер. Ідентифікація може проявлятися й на рівні ідей, які відстоює група.

Політична соціалізація триває все життя. У ній можна виокремити етапи. Психологи твердять про важливість віку 8-13 років як етапу формування політичних поглядів. В цьому віці діти говорять не про політичний лад, а про лідерів. Після 13-14 років інформація складається в систему. 18 років вважаються віком, коли індивід може брати участь у політичному житті. У більшості країн, зокрема, в Україні, з цього віку дозволено брати участь у виборах, вступати до партій. Обіймання політичних посад у більшості держав дозволено з більш старшого віку. Так, згідно з Конституцією України, народним депутатом можна стати у 21 рік, Президентом – у 35. Це пов’язане з тим, що рішення, що ухвалюють індивіди на цих посадах, впливають на інших громадян, тому їх прийняття пов’язане з відповідальністю, що формується з набуттям життєвого досвіду.

 

Контрольні запитання

Охарактеризуйте основні елементи політичної свідомості.

У чому полягають функції політичної свідомості?

Охарактеризуйте поняття політичної ідеології.

Наведіть найбільш поширені політичні ідеології та їх ключові положення.

У чому проявляється культура політичної поведінки?

У чому полягає сутність комунікативного підходу до типологізації політичних культур?

Що таке некласова політична культура?

Що таке політичне відчуження? Які його передумови?

Охарактеризуйте основні форми участі в сучасній політиці.

Приклади тестових завдань

Класичне визначення поняття «політична культура» було дано:

а) Г. Алмондом і Г. Пауелом; б) Г. Москою та В. Паретто; в) К. Поппером.

Політичні орієнтації – це:

а) нормативні зразки політичної поведінки що склались історично, передаються з покоління в покоління і зберігаються протягом тривалого часу; б) настанови, що засновані на системному уявленні суб’єкта про мету, план і засоби здійснення політичних дій.

Функція політичної ідеології, завдяки якій вона визначає цілі, шляхи і методи їх досягнення називається:

а) мобілізаційною; б) прогностичною; в) пропагандистською.

З точки зору ідеалів майбутнього до правих ідеологій відносять:

а) ідеології, які засновані на ідеалах суспільної власності, соціальної рівності і справедливості; б) ідеології, які засновані на ідеалах вільної конкуренції, ринку, приватної власності та індивідуалізмі; в) ідеології, які намагаються подолати крайнощі інших ідеологій, знайти компроміс між ними, визнаючи соціально-орієнтовану ринкову економіку, ідеологічний та політичний плюралізм.

Підберіть визначення, яке найбільше відповідає поняттю лібералізму:

а) ідейно-теоретична течія, в основі якої лежить заперечення інституціонального, насамперед державного управління суспільством; б) ідеологія, що обґрунтовує пріоритетність національних інтересів, формулює цілі та цінності нації як суб’єкта політичного процесу; в) ідеологія, що ґрунтується на сукупності міфологічних та ірраціональних ідей та вірувань: расової виключності, антикомунізму, антисемітизму, сповідує ідеали вождизму та етатизму, обґрунтовує прагнення до територіальної експансії; г) політична та ідеологічна течія, історичною ознакою якої є обстоювання вільного предприємництва та парламентської демократії, пріоритету інтересів індивіда над державою та нацією; д) політична ідеологія та практика суспільно-політичного життя, що орієнтується на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури традиційних цінностей і морально-правових засад; е) ідейно-політична течія, що відмовилась від ідей класової боротьби та пролетарської революції і стала покладатися на еволюційний рух у напрямку соціальної справедливості та рівних можливостей громадян.

Який з наведених термінів не має відношення до механізмів формування політичної ідеології:

а) конденсація; б) дезінтеграція; в) декомпенсація.

Література

Бебик В.М. Політологія: наука і навчальна дисципліна: Підручник / Валерій Михайлович Бебик. – К.: Каравела, 2009. – С. 306-315.

Головатий М.Ф. Політична культура / Микола Федорович Головатий // Політологічний словник: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. / За ред.. М.Ф. Головатого та О.В. Антонюка. – К.: МАУП, 2005. – С. 588-590.

Маруховський О. Сутність концепції демократичної участі / О. Маруховський. // Політичний менеджмент. – 2006. – № 1. – C. 73-84.

Нагорна Л.П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії / Лариса Панасівна Нагорна. – К.: Стилос, 1998. – 278 с.

Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. – 2010. – №5(49). – 428 с.

Політична система для України: історичний досвід і виклики сучасності / О.Г. Аркуша, С.О. Біла, В.Ф. Верстюк та ін.; Гол. ред. В.М. Литвин. – К.: Ніка-Центр, 2008. – С. 725-757, 936-945.

Політична система та інститути громадянського суспільства в сучасній Україні: Навч.посіб / Фелікс Рудич, Ростислав Балабан, Юрій Ганжуров та ін. – К.: Либідь, 2008. – 440с.

Політологія: підручник / О.В.Бабкіна (ред.), В.П.Горбатенко (ред.). – 3-тє вид., перероб., доп. – К.: Академія, 2006. – С. 308-332.

Політологія. Підручник / Василь Григорович Кремень, Микола Іванович Горлач, Віктор Петрович Андрущенко та ін. За загальною редакцією проф. Кременя В.Г., проф. Горлача М.І. – Харків: Друкарський центр «Єдінорог», 2002. – С. 291-365.

Пугачев В.П. Введение в политологию: Учеб. Пособие для студентов высш. учеб. заведений / В.П. Пугачев, А.І. Соловйов. – М.: Аспект Пресс, 1995. – 320 с.

Розумний М.М. Український персоналізм як фактор політичної культури / Максим Миколайович Розумний. // Політичний менеджмент. – 2005. – №3.

Ротар Н. Політична участь громадян України в умовах е-демократизації / Наталія Ротар. // Політичний менеджмент. – 2006. – №2. – С. 78-92.

Рудич Ф.М. Політологія: Підручник / Фелікс Михайлович Рудич. – 3-тє вид., перероб., доп. – К.: Либідь, 2009. – С. 189-206.

Сергеев В.М. Доверие и пространственное взаимодействие социальных сетей / Віктор Михайлович Сергєєв, Олексій Сергійович Кузьмін, Володимир Дмитрович Нечаєв, Олена Сергіївна Алексєєнкова. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.politstudies.ru/fulltext/2007/2/2.htm.

Сергеев В.М. Механизмы эволюции политической структуры общества: социальные иерархии и социальные сети / Віктор Михайлович Сергєєв, Кирил Вікторович Сергєєв. // Полис. – 2003. – №3. – С. 6-13.

Соловьев А.И. Политология: Политическая теория, политические технологии. Учебник для студентов вузов / А.І. Соловйов. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 559 с.

Шляхтун П.П. Політологія (історія та теорія): підручник / Петро Панасович Шляхтун. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 472 с.

 

 

ПОЛІТИЧНІ КОМУНІКАЦІЇ

План

1. Політичні комунікації: сутність та особливості

2. Масові політичні комунікації

 

Політичні комунікації: сутність та особливості

Опосередковані форми спілкування реалізуються шляхом обміну інформацією. Отже, інформація є передумовою дій суб’єкта політики і водночас ресурсом… Важливість у політиці інформації, каналів та засобів її передачі обумовлює її… Налагодження контактів між тими, хто відправляє та хто отримує інформацію, є політичною комунікацією. Р.Ж. Шварценберг…

Масові політичні комунікації

О. Соловйов виокремлює такі групи прийомів та способів інформування і налагодження зв’язків політичних суб’єктів з контрагентами як мобілізаційні та… Агітацію та пропаганду він визначає як засоби інформаційного контролю за… Щодо маркетингових стратегій, то вони, на думку Соловйова, передбачають формування інформаційного продукту у…

ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ

План.

1. Поняття політичного процесу.

2. Конфлікти та кризи в політичному житті.

3. Виборчий процес та виборчі системи.

 

Поняття політичного процесу

Суб’єктами політичного процесу є окремі індивіди, соціальні групи, політичні еліти, партії, громадські організації, органи влади тощо. Суб’єкти політичних дій вступають у взаємодію з владою та іншими політичними… Обмежений у часі момент взаємодії політичних суб’єктів, який впливає на розвиток політичних відносин, називається…

Політичні конфлікти та кризи

Політичний конфлікт – це зіткнення політичних суб’єктів в їх прагненні реалізувати інтереси та цілі, пов’язані з боротьбою за владу. Ще Платон досліджував, як конфлікти сприяють еволюції форм правління.… Починаючи з Л. Козера виокремлюють негативні та позитивні функції конфліктів. Негативні: дестабілізуюча (порушення…

Класифікація політичних конфліктів

Примітки.*/ Потенційно найгостріші – конфлікти цінностей, адже цінність є неподільним предметом. **/ Антагоністичним є конфлікт, розв’язання якого… У своєму розвиткові конфлікти проходять низку фаз: - передконфліктна ситуація… Останню фазу характеризує те, що, незважаючи на розв’язання на попередній стадії основних суперечностей суб’єктів…

Виборчий процес та виборчі системи

Але в середовищі політологів ширяться й інші оцінки виборів. Ю. Хабермас вважає, що вибори органів влади є виборами рабами своїх панів, С. Телешун –… Частково це пов’язано з тим, що раніше вважалося, що на виборах визначається… Відсутність принциповості зменшує інтерес виборців та є причиною неучасті у голосуванні. Ухиляння від голосування…

Закони Дюверже щодо кореляції виборчих

Та партійних систем

Може здатися, що зацікавленість у результатах виборів мають лише ці категорії. Але це не зовсім так. До кола учасників виборчої кампанії належать… Є й інші індивіди та групи, які, хоча вони не є безпосередніми учасниками… Не слід забувати про суди, повноваження яких прописані у виборчому законодавстві, але які на власний розсуд ухвалюють…

СВІТОВІ ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ

План

1. Міжнародні відносини та зовнішня політика.

2. Глобалізація.

3. Міжнародні організації.

4. Україна в системі міжнародних відносин.

 

Міжнародні відносини та зовнішня політика

Сукупність подій, які розгортаються в політичній сфері міжнародних відносин, утворюють світовий політичний процес. Попри стрімке збільшення кола суб’єктів міжнародної політики, найважливішим її… В сучасних державах функціонує система органів влади, відповідальних за розробку та реалізацію зовнішньої політики. Як…

Глобалізація

В науці відсутнє єдине, усталене визначення поняття глобалізації, але це не означає, що відсутнє взагалі співпадіння думок з цієї проблеми.… Відтак, по-друге, дослідники погоджуються, що передумови глобалізації виникли… По-третє, виокремлюють виникнення глобальних проблем, які не лише стосуються більшої частини країн, а й не можуть бути…

Міжнародні організації

Враховуючи зазначене, міжнародні організації можна класифікувати за кількома критеріями. Залежно від географії учасників та впливу самих організацій… Нижче наведені характеристики найвпливовіших організацій. Найвідомішою у системі міжнародних відносин є Організація Об'єднаних Націй (ООН). Це глобальний механізм…

Україна в системі міжнародних відносин

Внутрішніми чинниками зовнішньої політики України були: - проголошення неоліберальних суспільних реформ, що зумовило курс на… - особливості економічного розвитку. Україна була серед найрозвинутіших республік екс-СРСР, але 45% продукції виробляв…

СЛОВНИК ПОЛІТОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Абсентеїзм– ухилення від голосування на виборах.

Абсолютна монархія– вид монархії, якому властива необмежена влада монарха.

Автократія– політичний режим, за якого вища посадова особа держави володіє абсолютною владою.

Автономія– форма самоуправління соціальної спільноти. Поділяється на територіальну (автономія регіону в рамках унітарної чи федеративної держави), національно-територіальну (автономія регіону, в населенні якого переважає або становить істотну частку національна меншина), національно-культурну тощо.

Авторитаризм– тип політичного режиму, що базується на концентрації влади в єдиному центрі, максимальному розширенні компетенції виконавчої влади, обмеженні політичних прав та свобод, опозиційної діяльності, провідній ролі насильства для забезпечення влади.

Агент соціалізації – політична група, інститут, за допомогою яких відбувається політична соціалізація.

Агітація (пропаганда) – засоби інформування, суттю яких є встановлення інформаційного контролю за індивідами та надання їх політичним діям суворої спрямованості.

Адміністративне управління– діяльність органів державної влади, установ та організацій, державних службовців з управління ресурсами, спрямована на реалізацію проектів суспільного розвитку.

Анархізм– політичний рух, що ставить за мету знищення інституціональних, насильницьких форм управління.

Антрепренерська система – система рекрутування політичної еліти, джерелом якого виступають будь-які суспільні групи.

Асиміляція – «поглинання» одного етносу іншим, сприйняття першим етнокультурних особливостей другого.

Балотування– висунення політиком чи партією своєї кандидатури (списку) на виборах.

Бікамералізм – явище двопалатного парламенту.

Білінгвізм– явище соціалізації з використанням двох мов.

Біхевіоралізм– теоретичний напрям у політології, в його основі – уявлення про дію як реакцію на зовнішній стимул. Орієнтує на вивчення індивідуальної політичної поведінки шляхом застосування емпіричних методів.

Бонапартизм– політичний режим, який базується на авторитарних методах правління та лавіруванні між політичними силами широкого спектру, які опонують один одному.

Бюрократія– 1) система адміністративного управління, якій (за М. Вебером) властиві ієрархічність, чіткий розподіл обов’язків, система правил; призначення службовців; 2) прошарок чиновників-службовців.

Вето – 1) інститут блокування одним органом державної влади (Президентом, парламентом) рішення другого органу (відповідно ухваленого парламентом закону чи указу Президента). Буває відкладальним та абсолютним; 2) інститут заборони на прийняття рішення Ради Безпеки ООН одним з його постійних членів.

Вибори– спосіб формування органів влади шляхом голосування громадян. Передбачає процедури законодавчої регламентації виборчих правил, оголошення виборів, висунення кандидатів, передвиборчої кампанії, саме голосування, підрахунок голосів та оголошення результатів.

Вибори змішані– вибори, за яких частина депутатів обирається за пропорційною, частина – за мажоритарною системами.

Вибори мажоритарні– вибори, за результатами яких мандати депутатів отримують кандидат (кандидати), які набрали більшість голосів. Поділяються на мажоритарні вибори відносної та абсолютної більшості.

Вибори пропорційні– вибори, які передбачають розподіл мандатів між політичними силами згідно з набраними ними відсотками голосів.

Виборча інженерія– розробка суб’єктами виборів алгоритму дій під час виборчих кампаній.

Виборча система – сукупність правил і прийомів, що застосовуються на виборах. Виокремлюють пропорційну, мажоритарну та змішану виборчі системи.

Виборче право – право обирати та бути обраним до органів влади. Поділяється на активне та пасивне.

Виборчий метр (квота) – найменше число голосів виборців, необхідне для обрання одного депутата.

Відкрита політична культура – політична культура, яка здатна вбирати інокультурний досвід; схильна до інновацій та модернізації.

Відчуження політичне– перетворення чинників політичного життя на чужі щодо людини сили, що панують над нею.

Війна– збройне зіткнення між державами або певними групами населення якоїсь країни.

Внутрішня політика – сукупність напрямів діяльності держави в економічній, соціальній, науковій, освітній, демографічній, правоохоронній, військовій… Вождь– політичний лідер, який має беззаперечний авторитет в угрупованні… Воля політична– прагнення домагатися реалізації поставлених цілей незважаючи на перешкоди.

Геополітика– теорія міжнародних відносин, згідно з якою зовнішня політика держави визначається геопросторовим положенням країни.

Герб– символ держави, регіону, аристократичного роду, складений за законами геральдики.

Гетерогенна політична культура – політична культура, в якій відсутня домінуюча політична культура.

Гільдійна система – система рекрутування політичної еліти, джерелом якого виступає сама еліта.

Глобалізація – становлення єдиної системи фінансово-економічних, суспільно-політичних і культурних зв’язків на основі найсучасніших засобів… Голосування– волевиявлення громадян на виборах, референдумі, плебісциті. Гомогенна політична культура – політична культура, в якій присутня домінуюча політична культура.

Егоїзм (етноегоїзм) – прагнення забезпечити своїй нації (етносу) привілеї за рахунок інших.

Екологічна політика– діяльність у сферірегулювання відносин між суспільством та природою з метою створення життєздатного для людини навколишнього середовища.

Економічна політика– складова внутрішньої політики, спрямована на функціонування господарського механізму.

Електорат – сукупність громадян, які володіють виборчим правом. Електронний уряд – система електронних інституцій політичної влади. Еліти політичні– групи, які посідають найвищі статусні позиції в політичній ієрархії, мають вирішальний вплив на…

Регіональна політика– діяльність держави щодо управління просторовим розвитком країни.

Регіони-донори– регіони, які спрямовують до державного бюджету більше коштів, ніж отримують з нього.

Регіони дотаційні– регіони, які отримують з державного бюджету більше коштів, ніж спрямовують до нього.

Ресурси влади – засоби здійснення влади. Поділяються на нормативні, адміністративні, силові, інформаційні, економічні тощо. Референдум– політична подія, центральним елементом якої є голосування громадян… Реципієнти – індивіди та групи, які отримують політичну інформацію.

Соціальна політика – державна політика, спрямована на стабільний розвиток соціальної сфери суспільства, задоволення соціальних потреб основних суспільних груп.

Стабільність політична – динамічна рівновага політичних сил.

Сталого розвитку концепція – концепція суспільного розвитку, ухвалена міжнародною конференцією у Ріо-де-Жанейро 1992 р. Грунтується на таких принципах: людство може надати розвитку сталого і тривалого характеру; обмеження в експлуатації природних ресурсів пов`язані з сучасним рівнем техніки та соціальної організації; необхідно надати всім людям можливість реалізувати надії на добробут; одна з головних причин екологічних катастроф – злидні; темпи росту населення мають бути погоджені з виробничим потенціалом екосистеми тощо.

Стоїцизм– філософське вчення у Давній Греції.

Стратегія політична– тривалі цілі, основні напрями політичної діяльності, визначення черговості цілей.

Суб’єкт влади– суб’єкт соціальної дії, який здійснює владний вплив.

Субсидіарності концепція– концепція державного управління, за якої управлінські функції зосереджуються на найнижчому з управлінських рівнів, на якому може бути вирішена управлінська проблема.

Суверенітет державний– верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішній сфері.

Суспільні рухи – об’єднання, які не мають чіткого організаційного оформлення, створюються навколо однієї важливої проблеми.

Тактика політична– методи, форми діяльності з реалізації політичної стратегії.

Теократія – влада конфесійної організації суспільства.

Теорія політичного реалізму– теорія міжнародної політики, згідно з якою держави борються за владу на світовій арені, а зовнішня політика держави визначається національними інтересами.

Тероризм– форма ведення політичної діяльності шляхом насильства та залякування.

Толерантність– властивість суб’єкта, що полягає у вмінні співіснувати з носіями інших культур, політичних поглядів, мови.

Тоталітаризм– політичний режим, за якого політична система здійснює тотальний контроль над усіма сферами суспільного та особис­того життя. Йому властиві однопартійність, обов’язкова для всіх ідеологія.

Традиції політичні– нормативні зразки політичної поведінки, що склались історично, передаються з покоління в покоління. Політичні традиції можуть бути динамічними і статичними, стійкими і нестійкими.

Транзитологія– сукупність концепцій переходу країн від недемократичних до демократичних політичних режимів.

Трансферт– передача коштів з місцевого до державного бюджету або навпаки.

Управління конфліктом – здійснення впливу на хід конфлікту. Уряд – орган (часто вищий) виконавчої влади у державі. Уявлення політичні– образи політичних об’єктів, що формуються на ґрунті особистого досвіду та через соціальне…

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

Навчальне видання    

Семко Вадим Леонідович та ін.

 

 

ПОЛІТОЛОГІЯ

 

 

Навчальний посібник

 

 

Комп’ютерне верстання І.С. Аршинкіної

 

Підписано до друку 2012. Формат 60 ´ 84 _{1/ 16}

Ум. друк. арк. 13,72. Обл.-вид. арк. 14,75.

Тираж 120 прим. Вид. № 15/І-11. Зам. №

 

КНУБА, Повітрофлотський проспект, 31, Київ, Україна, 03680

 

E-mail: red-isdat@knuba.edu.ua

 

Видруковано в редакційно-видавничому відділі

Київського національного університету будівництва і архітектури

 

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів

Видавничої справи ДК № 808 від 13.02.2002 р.

 

 

 

ПОЛІТОЛОГІЯ

 

Навчальний посібник

 

Київ 2012