До механізмів здійснення влади зазвичай відносять: панування (підкорення індивідів); керівництво (визначення основних цілей суспільного розвитку, шляхів їх досягнення); управління (використання повноважень влади у формуванні цілеспрямованої поведінки об’єктів); контроль. Носій влади визначає владу у наказах, розпорядженнях, командах, де окреслюється поведінка об’єкта влади, передбачаються санкції.
Вагоме місце у функціонуванні влади держави посідає принцип її розподілу на гілки. Розподіл влади – політико-правова теорія, за якою державна влада за функціями, які виконують її органи, поділяється на гілки.Витоки теорії відносяться до античної думки, а в сучасному вигляді вона була сформована у Новий час. Ліберальні філософи у розподілі влади бачили запобіжник її концентрації в одному центрі. Локк вирізняв законодавчу, виконавчу та союзну гілки влади, Монтеск’є – законодавчу, виконавчу та судову. Саме в такому вигляді теорія розподілу влади дійшла до сьогодні. Кожен орган влади має свою сферу діяльності і, отже, його влада обмежена. У кожного органу є можливість частково завадити іншому реалізувати волю, але жоден орган не підміняє рішення іншого.
Існують й інші демократичні застереження проти концентрації влади. Це здійснення громадського контролю за діяльністю органів державної влади, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства тощо.
На думку багатьох дослідників, ефективність влади вимірюється співвідношенням прийнятих та реалізованих органами влади рішень. Ця формула має два аспекти. По-перше, наскільки влада може забезпечити виконання рішень, які ухвалює. Виконання забезпечується наявністю ресурсів. Але істотною характеристикою влади є її здатність до ефективного їх використання. Діяльність щодо використання ресурсів для забезпечення виконання політичних рішень називається мобілізацією ресурсів. Вона передбачає не лише концентрацію ресурсів, а й визначення оптимальних шляхів їх задіяння. Так, реалізація курсу на інноваційний розвиток суспільства передбачає визначення пріоритетів інвестування. Оскільки одним з головних ресурсів є людина, складовою мобілізації є розуміння громадянами політичних рішень, їх сприяння реалізації рішень.
Відтак, і це по-друге, ефективність влади залежить від того, наскільки рішення, які ухвалюються владою, відповідають завданням, які стоять перед суспільством, наскільки сприятливою є ситуація для їх реалізації.
Якщо влада ухвалює рішення, що не відповідають цим цілям, якщо вона не здатна реалізувати рішення, наступає делегітимація – процес втрати легітимності. Джерелами делегітимації вчені виокремлюють суперечності між цінностями суспільства та влади, бюрократизацію та корумпованість останньої, дезінтеграцію еліти тощо.