Сутність калькулювання на основі діяльності

 

Традиційні методи калькулювання собівартості продукції були розроблені на початку минулого століття за умов типового фабричного виробництва, яке мало такі характеристики:

· значну питому вагу прямих витрат (прямі матеріальні витрати, прямі ви­трати на оплату праці тощо);

· відносно невелику кількість допоміжних функцій (планування, закупівля, фінансовий менеджмент, контроль якості тощо);

· низький рівень автоматизації;

· масове або серійне виробництво стандартної продукції;

· повільні зміни у продукції та методах виробництва.

За цих умов собівартість продукції традиційно визначали додаванням до пря­мих витрат пропорційної частини накладних витрат. Накладні витрати розподі­ляли між виробами на основі одної бази розподілу, пов'язаної з обсягом вироб­ництва (години праці робітників, машино-години тощо).

Утім, наприкінці XX століття сталися суттєві зміни в організації й технології ви­робництва. Розвиток техніки, використання роботів, упровадження гнучких техноло­гій на основі комп'ютерів зумовили зміну структури витрат. У багатьох сучасних ви­робництвах прямі витрати праці становлять лише 5—15% у собівартості продукції. Водночас зростання рівня автоматизації й ускладнення виробництва спричинили іс­тотне зростання питомої ваги накладних витрат. При цьому значна частина наклад­них витрат не пов'язана з обсягом виробництва, а залежить від складності його.

За таких умов розподіл накладних витрат пропорційно одній базі, пов'язаній з обсягом виробництва, призводить до викривлення собівартості продукції, зок­рема має місце тенденція завищення собівартості відносно нескладних виробів, що випускаються у значній кількості, та заниження собівартості більш складних виробів, що випускаються невеликими партіями.

Потреба у більш реалістичних підходах до розподілу накладних витрат була зумовлена також посиленням конкуренції на світовому ринку, що обмежило зрос­тання прибутку за рахунок підвищення цін.

На початку 80-х років минулого століття економіка США та країн Західної Європи відчула сильний тиск з боку компаній Японії, а пізніше — Південної Кореї та інших країн Південно-Східної Азії, що розвивалися швидкими темпами. Загроза зниження прибутку і втрати впливу на традиційних ринках збуту змусила керівництво багатьох компаній переглянути принципи управління ви­тратами, щоб скоротити час виробництва, поліпшити якість продукції й зменши­ти непродуктивні витрати. При цьому з'ясувалося, що традиційні методи калькулювання мають певні вади, що обмежують їх застосування за сучасних умов.

Наприклад, традиційне калькулювання змінних витрат передбачає, що всі постій­ні витрати є періодичними і мають оплачуватися незалежно від методу їх розподілу.

Проте, як свідчить практика, не всі постійні витрати відшкодовуються за ко­роткий проміжок часу, тому для тривалого прогнозування прибутковості та прий­няття стратегічних рішень доцільно використовувати повну собівартість продукції.

Необхідність усунення вказаних обмежень та посилення контролю за витра­тами на всіх стадіях життєвого циклу зумовили виникнення калькулювання на основі діяльності, а пізніше — управління на цій основі.

Калькулювання на основі діяльності (Activity-Based Costing) — система кальку­лювання, що передбачає спершу групування накладних витрат за видами діяль­ності (процесами, операціями), а потім розподіл їх між видами продукції (робіт, послуг), виходячи з потреби останніх у відповідних видах діяльності.

Ідеї, покладені в основу такого підходу, висловлювалися доволі давно. Впер­ше такий підхід було запроваджено у США на початку 60-х років XX століття, але сфера його застосування обмежувалася витратами на збут товарів. Поширенню цього методу сприяли публікації, авторами яких були професори Гарвардського університету Р.Купер і Р.Каплан, які системно описали й обґрунтували систему калькулювання на основі діяльності у сучасному її вигляді.

На відміну від традиційної системи калькулювання, побудованої за принци­пом "продукція споживає ресурси", калькулювання на основі діяльності перед­бачає, що продукція споживає діяльність (виробничі процеси, операції), а діяль­ність споживає певні ресурси.