Один із найяскравіших романістів. Створ сімейно-побутовий і любовно-психологічний романи. Порівняно з авантюрно-пригодницькими творами попередників, він витворив адекватніші форми зображення суспільного побуту, світу реального повсякденного життя.
«Памела» - остаточне ствердження новочасного роману. Річардсон у к. 30-их р., почав складати «Письмовник», що містив зразки листів на різні випадки життя, і його перший роман «Памела» (1740) був побічним продуктом цього починання. Повна назва роману (Памела, або винагороджена чистота. Низка приватних листів молодої особи до її батьків, які публікуються з метою ствердження на шляху чесноти представників обох статей) – у назві фіксуються: епістолярна форма (прагне надати намір життєвої достовірності), повчально-моралізаторська настанова.
Роман скл з листів Памели, селянської дівчини, які в домі доброї леді Б. була скорше на становищі вихованки, ніж служниці. Після смерті благодійниці гарненька покоївка стає об’єктом домагань нового хазяїна, сквайра Б. Він пускає в хід усі засоби спокуси, вдається й до насильства, ув’язнюючи її в своєму маєтку, але Памела непохитна. Мимоволі пройнявшись повагою до Памели, скорений і її моральною красою, сквайр Б. закохується в неї і просить стати її його дружиною, на що вона з радістю та вдячністю згоджується.
Твір далекий від художньої довершеності, авторові бракує літературної вправності, роман надто розтягнутий, сентиментальна почуттєвість переходить у сльозливу розчуленість. «Памела» Річардсона засновується не на вервечці пригод, а на морально-психологічній колізії, яка переростає в конфлікт і завершується щасливою розв’язкою. Докладне змалювання побуту, повсякденного життя й характерів (просв реалізм) поєднується з психологічним аналізом почуттів і переживань героїні (започатковує сентименталізм).
«Клариса». (1747-1748).(Клариса, або Історія молодої леді, яка охоплює найважливіші питання приватного життя й змальовує, зокрема, лихо, спричинене хибним ставленням як батьків, так і дітей до шлюбу») – тема, утилітарно-повчальне спрямування твору. Більша глибина й складність змісту та висока художня майстерність. Трагічна розв’язка. Роман епістолярний, але його форма ускладнюється й урізноманітнюється (не лише листи героїні одному адресатові, а й листи інших персонажів, різні за змістом – описові, сповідальні, драматичні з елементами діалогу, листи-скарги, листи-благання тощо ---- певна стереоскопічність зображення (висловлюють різні погляди на події, постають у різному освітленні).
Експозиція – нестерпне становище 18-річної Клариси в батьківській сім’ї. Їй заздрять, її піддають знущанням, змушуючи одружитись. Рятуючись від сімейної наруги, Клариса тікає із дому з молодим аристократом Лавлейсом. Той пообіцяв влаштувати її у своїх далеких родичок, а насправді привіз у приток, де через деякий час зґвалтував. Після цього Л. розкаюється у вчиненому й благає Кларису пробачити йому та побратися з ним, але вона йому відмовляє. Клариса помирає, не витримавши горя, а Лавлейса викликав на дуель її кузен і вбиває його.
Сентиментальність + моральність (проте митець бере гору над дидактом і моралістом). Багатогранність характерів, їх внутрішня суперечливість, що надає їм життєвої повноти, переконливості, глибина проникнення в їх психологію, витонченість психологічного малюнку.
18..Жанр епістолярного роману 18ст.
Епістолярний роман чи роман у листах - різновид роману, що є циклом листів одного або кількох героїв. У листах виражені душевні переживання героїв, висвітлена їх внутрішня еволюція.
Жанр став дуже популярним в літературі XVIII століття, особливо у творчості письменників-сентименталістів. Популярності жанру сприяв успіх романів Семюела Річардсона. Повна назва його роману «Памела, або Винагороджена чеснота. Низка приватних листів молодої особи до її батьків, які публікуються з метою ствердження на шляху чесноти представників обох статей» фіксує два істотні моменти :епістолярна форма, за якою ховається намір надати йому життєвої достовірності, і повчально-моралізаторська настанова. «Кларисса» - теж епістолярний роман, але його форма ускладнюється і урізноманітнюється.(див.17) У Франції XVIII століття романи в листах писали Шарль Луї де Монтеск'є («Перські листи», присвячений соціальним і філософським питанням), Філіп Брідар де ла Гард («Листи Терези»), Жан-Жак Руссо («Юлія, або Нова Елоїза») , Шодерло де Лакло («Небезпечні зв'язки»). У Німеччині в той же час до жанру роману в листах звернувся Йоганн Вольфганг Гете («Страждання юного Вертера»).