Століття як літературна доба

XVIII століття як літературна доба

У 18 ст. віра у людський розум стала провідною. Саме цю добу називають Просвітництвом або Віком Розуму. Просвітницький рух зародився в Англії. Пізніше ідеї Просвітництва почали… Просвітництво охопило всі європейські країни, але в кожній воно набувало специфічних рис, залежно від рівня…

Основні художні напрями та течії у літературі 18 ст.

Основними напрямами літератури доби Просвітництва були просвітницький класицизм, просвітницький реалізм, сентименталізм. Можна також згадати й… Просвітницький класицизм: У літературі 18ст. класицизм виявився по-різному, і… Неокласицизм, що почав складатися після 1750р., пориває зі «старим класицизмом». Водночас він був гострою реакцією на…

Просвітництво і його зв'язок з літературою.

Література 18ст. починається не з 1701 року й не завершується 1800-м. Літературні епохи не мають чітких хронологічних меж: вони переходять одна в… Безсумнівно, література пов’язана з суспільним життям, і свої відповіді на… Отже, література Пр. стала прямим відображенням суспільного стану 18ст.

Періодизація англійської літератури ХУІІІ ст., основні тенденції її розвитку на кожному етапі.

Перший період англійської літератури починається Славною Революцією (1688-1689) і закінчується 30-ми роками 18ст. У цей період характерним у поезії… Другий період англійської літератури доби Просвітництва датується 30-50- ми… Третій період відноситься до останньої декади століття. Він позначається розквітом сентименталізму, зокрема…

Класицизм в Англії, його основні представники.

У 18ст. анг. літ-ра домінувала в літер. Житті Європи. Нові напрями і течії – пр.. реалізм, сентименталізм, пре романтизм – складалися найраніше в Англії, а вже далі набували розвитку і в інших країнах. Головна причина – в тому, що Англія 18ст. йшла в авангарді суспільного розвитку, набуваючи динамізму, характерного для капіталістичної системи.

Англійський класицизм, який сформувався порівняно пізно, в останній третині 17ст., досить швидко вже на початку наступного 18ст. набув просвітницького ґатунку і став виразником просвітницької ідеології. Однак на худ. рівні, за естетичними засадами й поетикою, він залишився «старим класицизмом».

Так, Поуп, вважається найвидатнішим класицистом в англійській літ-рі. До традиції класицистичної прози з її раціоналізмом, афористичністю, чіткістю і ясністю вислову тяжіє стиль Свіфта. За естетичними канонами класицизму написані й трагедія Адіссона «Катон» та комедії Стіла.

Поезія Поупа

Результати його творів – це головним чином поезія, а також переклади класиків, таких як Гомер та Шекспір, принесли йому відомість та… Олександр Поуп, проповідуючи в своєму художньому світі ідеї просвітницького… В ранній поемі «Викрадення локону» (перший варіант –1712) Поуп знаходився під сильним впливом стилю рококо.…

Гулліверові мандри” Свіфта як антиутопія ХУІІІ ст.

Антиутопія – вигадане суспільство, яке є антитезою утопії. Зазвичай характеризується пригноблюючим суспільним контролем, здійснюваним авторитарним… Антиутопією роману Свіфта «Гулліверові мандри» є його четверта частина, а саме… В останній частині роману письменник засуджує нелюдське суспільство, породженням якого є звіроподібні створіння йєху.…

Стиль роману Свіфта (через порівняння).

Перше, що є індивідуальною прикметою творів Свіфта,- це їхній сатиричний "пафос", з яким не можна поставити поруч ні тонку іронію… Осяйний образ нової людини став об'єктом палкої агітації письменників нового… (Роман раннего Просвещения – представлен творчеством Джонатана Свифта (1667–1745) и Даниэля Дефо (1660–1731). Оба…

Ст.в історії агнл.л-ри-це не лише епоха гарних досягнень у жанрі роману,але й століття надзвичайно бурливого розвитку журналістики. В ту пору десятки періодичних видань і майже кожен крупний письменник віддав дань журналістиці (Дефо, Свіфт,Філдінг,Смоллет,Голцміт)Політ.періодика у вигляді листівок з новинами і памфлетами,перші наук-попул.журнали чи художні із віршами,розповідями чи перекладами.

Річард Стилл видавець «Болтуна» після 18 випуску долучився Аддісон,3р.в неділю.Потім змінили інші щотижневики. В них друкувалися Свіфт,Поп,Гей,але левова частка належала С.(просто,цікаво,доступно,весело) і А.(глибокі роздуми,докладно)Такі журнали не були присвячені політ.новинам,вони зображ.сучасну вдачу,іноді сатирично,але без жовчі.Часто це були гумористичні оповіді англ..життя.Ввели жанр есе «досвід»,без обмежень,без чіткої композиції А.есе на моральні теми,алегоричні історії.С.більше вдавалося гумор. Стил придумав видавати від чийогось імені (Зритель). Філдінг теж мав свій журнал,де є чимало есе-роздумів про морал.якості л.,не мін неписати про життя в Англії,чим далі тим більше жорстокої критики,сарказму.Вважають,що саме він перший почав випускати газету в Англії-економ-бульварні пит..в газеті,ввів заголовки,що кидаютьсяувічі,листи і відповіді на них.

Отже, попередня цензура зникла в Англії лише після “славетної революції” та прийняття “Білля про права”. У 1694 р. було скасовано, точніше – не пролонговано дію “Закону про цензуру”, запровадженого Яковом ІІ у 1685 р.Позитивні наслідки скасування попередньої цензури позначилися не відразу,але, як підмітив Томас Маколей, нападки на короля та його оточення у другуполовину правління Вільгельма ІІІ було набагато менш різкими, ніж у першу.Це свідчило про те, що політична преса стала поступово звикати до свободислова.Маколей писав, що “звичка писати проти уряду сама по собі маєшкідливий вплив. Бо у тих, хто звик писати проти уряду, входить у звичкупорушення закону; а звичка порушувати хоча б і безглуздий закон здатна розвивати в людях цілковите беззаконня. Який би не був безглуздий митнийтариф, контрабандист є все-таки шахрай”.Початок європейського Просвітництва пов’язаний з ідеями англійськихдеїстів та філософів кінця ХVІІ ст. Прийняття у 1689 р. “Білля про права” (цейдокумент враховував деякі філософські концепції Джона Локка) сталознаменною подією не лише для Англії, а й для усієї Європи, тому що в “Білліпро права” була заявлена нова модель взаємостосунків особистості й держави.Висловлене Локком (у роботі “Про громадянське правління”, 1690)положення про те, що “ми народжуємось вільними, так само, як ми народжуємось і розумними”, для багатьох звучало справжньою відвертістю.Вольтер писав, що Локк розгорнув перед людиною картину людського розуму,як чудовий анатом пояснює механізм людського тіла. Багато французькихпросвітників (Монтескйо, Вольтер, Прево) відправилися в Англію, щоб на місціознайомитися з тим, що здалося їм найпередовішим і плідним у галузікультури, ідеології та державного устрою.Таким чином, у період раннього англійського Просвітництва Англіяпереживає “потрійне оновлення” – інтелектуальне, моральне та політичне, стаєбатьківщиною вільнодумства. Просвітництво, представлене вченими,філософами, письменниками, зародилося на “розпушеному буржуазною революцією” грунті, в умовах, коли було відкрито шлях розвитку ринковихвідносин та були закладені основи промислової революції. І якщо криваві революційні потрясіння ХVІІ ст. для Англії залишилися позаду, а частинабуржуазії та аристократії досягла компромісу у питанні про владу, це зовсім неозначало, що століття ХVІІІ було позбавлене політичної боротьби, внутрішньо-та зовнішньополітичних колізій. У країні розгорнулася боротьба партій.Суперництво торі, які в основному спиралися на середнє дворянство, і вігів, щоорієнтувалися на представників грошового капіталу, багато в чому визначило розстановку сил на політичній арені. Літератори, вчені – усі, хто входив до колаосвічених філософів, виявилися більшою чи меншою мірою втягнутими ворбіту політики, підключаючись до процесу формування громадської думки.Уже в роки раннього англійського Просвітництва роль періодикинадзвичайно посилилась. “Білль про права” значно стимулював газетно-журнальну справу в країні. Пресу почали вважати “четвертим станом” укоролівстві. На рубежі ХVІІ – ХVІІІ ст. щорічний наклад провідних газет сягав10 млн. прим. Інтерес до газет був повсюдний. Газети читалися в кав’ярнях, напостоялих дворах, у зібраннях та клубах. Саме преса давала просвітникам можливість широко пропагувати свої ідеї.Наприкінці століття в Англії з’являються перші спеціалізовані виданнядля жіноцтва. Так, у 1693 р. був заснований один із перших англійськихжіночих журналів “Лейдіс Мерк’юрі”(“Жіночий вісник”). Як вказувалось упершому ж номері цього журналу, він був створений для задоволення потреб таінтересів британських жінок. Згодом з’являлися й інші журнали, але вони невитримували випробування часом і зникали. Майже 200 років жіночі журнали вАнглії не могли міцно утвердитися і стабільно видаватися. Нерідко заснованіжурнали припиняли своє існування після виходу лише кількох номерів. Це буловикликано низькою якістю матеріалів, що публікувалися та порівняно високоюціною номера.На рубежі XVІІ – XVІІІ ст. поширювач друкованої продукції стає в Англії популярною фігурою. Серед поширювачів друкованих органів були переважножінки. Їх так і називали “мерк’юрі вумен” – “жінки-вісники”. Навантажені книгами, брошурами, листками новин, вони мандрували від міста до міста, відсела до села, а часто й від країни до країни. Їхня роль у поширенні новин, різних знань була дуже великою. Фактично вони були й поширювачами новихсуспільно-політичних поглядів.Водночас залишки феодальних обмежень, що знайшли вираз у цензурнійполітиці країни, гальмували розвиток журналістики. Тому, виборюючи іншігромадянські свободи, просвітники включилися в боротьбу за свободу слова.Так, активно виступав проти цензури Джон Локк. І невдовзі, у 1695 р. закон процензуру було скасовано. На думку Т. Л. Лабутіної, “знищення цензури ванглійській пресі пояснювалося насущними потребами класу буржуазії, щозміцнювався і потребував засобів, за допомогою яких з’являлася б можливістьвільно пропагувати свої ідеї, формувати у потрібному напрямку громадськудумку, здійснюючи ідеологічний вплив на співгромадян. Скасування цензури впресі, звичайно ж, мало прогресивне значення для політичного життя Англії.Однак не будемо забувати, що плодами досягнутої свободи могли скористатисялише представники заможних класів” [26; с. 169].Відміна закону про цензуру потягла за собою кількісне та якіснезростання періодики. 1709 р. у Лондоні виходило 18 газет загальним накладом35 прим. на тиждень. Збільшувалася спеціалізація періодики, посилювалосяполітичне звучання їхніх виступів.У 1702 р. в Лондоні вийшла перша щоденна газета “Дейлі Курант”(“Щоденні вісті”). Цей факт знаменує собою важливий етап у розвиткужурналістики, засвідчує її зрілість. Він демонструє наявність у суспільствіпотреби в отриманні регулярної інформації, а також існування засобів, якіздатні цю можливість реалізувати. Дослідники вважають, що в епохуПросвітництва знання набувають інформаційної форми, а їхнє широке розповсюдження, зокрема за допомогою преси, перетворюється на невід’ємнийатрибут культури.“Дейлі Курант” з’явилася на світ з підзаголовком “Лондон. Продається Е.Маллетом, сусідні двері з таверною Кінг’з Арм у Фліт-брідж”. Після 10-говипуску до тексту були внесені корективи: власником газети став Сем Баклі Спочатку видання не носило самостійного характеру й виглядало доволіскромно: дві колонки, що друкувалися на одній стороні аркуша, заповнювалисьперекладами з голландських і французьких газет, а за своїм зовнішнім виглядомнагадували знаменитий офіціоз –

“Лондонську газету”. Перший випуск містив10 параграфів і 104 рядки новин. Характерно, що редакція обіцяла повідомлятиновини відразу ж, як тільки пошта їх доставить [74; с. 94 – 112]. Незабаромгазета почала виходити уже на двох сторонах аркуша, а на кінець першого рокусвого видання вона містила півтори сторінки новин (поки ще з голландської тафранцузької преси), а також дрібні оголошення. У подальшому вонаперетворилась на 4-полосну газету. “Дейлі Курант” проіснувала майже 30 років.Її прикладом поспішили скористатися конкуренти. Якщо у 1702 р. вонабула єдиним щоденним виданням у Лондоні, то в 1730 р. таких газет стало 6, ав 1770 р. – 9, причому популярність їх зростала – наприклад,

“Дейлі Пост” – “Щоденна пошта”(1719) і “Дейлі Джорнел”– “Щоденний журнал”(1720),які копіювали “Дейлі Курант”. У лютому 1730 р. побачила світ “ДейліЕдвертайзер”(“Щоденні оголошення”), яка виникла на базі сутокомерційного листка і містила насамперед комерційну інформацію. У серпні1706 р. почала виходити “Івнінг Пост”(“Вечірня пошта”). Її випускиз’являлися тричі на тиждень і повідомляли відомості, що містилися у вечірнійлондонській пошті. Вечірніми виданнями стали

“Івнінг Курант”(“Вечірні вісті”),“Найт Пост”– “Нічна пошта”(1711),“Сент-Джеймс-Івнінг Пост” - “Вечірня пошта Сент-Джеймса”(1713).У перші три десятиріччя ХVІІІ ст. у Лондоні та провінції з’явилися новіщотижневі газети, одні з яких почали спеціалізуватися на повідомленні новинанглійських, другі – шотландських, треті – іспанських. Деякі з них вирізнялисякритичним тоном. Однак англійська влада, занепокоєна зростаючим впливомпреси, знайшла дійовий спосіб обмежити її активність: у 1712 р. Було запроваджено гербовий збір – мито на користь державної скарбниці за випускперіодичних видань, який отримав назву “податків на знання”. Ідею гербовогозбору схильні приписувати віконтові Болінгброку. Щоправда, гербовим зборомоподатковувалися не всі друковані видання, а деякі з них, наприклад, 6-полосні щотижневики, але в цілому він ліг важким тягарем на англійську пресу, іборотьба з ним тривала майже 150 років. Протягом ХVІІІ ст. збір неухильнозбільшувався, і на 1815 р. він досяг 4 пенсів. Деякі газети закрилися, іншіподорожчали.І тим не менше це не змогло змусити замовкнути пресу: нові виданняпродовжували виходити, вдоконалювалися їхній зміст і форма, розширювалосятипологічне розмаїття. Щоправда, занадто сміливим журналістам, друкарям івидавцям загрожував не лише гербовий збір. Існувало правило“піллорі”(“ганебного стовпа”), скасоване лише в 1837 р.Безперечно, у XVІІІ ст. англійська преса збагатилася новими рисами.Крім інформаційних друкованих видань (листків новин) у цей період набуваютьвеликого поширення сатирично-повчальні журнали (у ті часи, зокрема й у XVІІІст., специфічний тип видання – журнал ще не мав чіткої форми; він міг бутиобсягом в одну або кілька шпальт будь-якого формату). Гострий викривально-сатиричний пафос, в основному спрямований проти феодально-клерикальної реакції, ділова розважлива повчальність – ось ті нові риси, які сталихарактерними для англійської публіцистики XVІІІ ст. Це справді був спалахбурхливого розвитку британської журналістики. Десятки й десятки періодичнихвидань засновувалися в Англії цього часу. Та не всім їм судилося довгоіснувати й залишити помітний слід в історії англійської журналістики. Тимвеличніше і яскравіше сяють у ній імена небагатьох талановитих журналістів, зякими назавжди поріднилася англійська преса.

11.Формування новочасного роману в Англії

В Англії є 2 терміни на позначення роману1)новел-реаліст.життя,соц.-стор.проблеми,нема змій2)роменс-повяз.ізсередньов.лицар. романом,велика роль фантастики,пригод,а не історії,звідси і пішов гот.роман. Архетипом сучасного новел є ДК Сервантеса.Англ.романісти беруть за взірецьСерван.роман,ДКтип персонажа.Пікарескна структура романів,але не всі.Основа не лицарські романи.18ст.-вибух романістики,л-ра факту,яка була ще популярна в 16ст-л-ра,що задові.інтереси людей,вигадані і правдиві подорожі,щоденники мореплавців,мемуарна,біографічна л-ра. Ранній роман підробляє л-ру факту.

Література Просвітництва виростає з класицизму XVII століття, наслідуючи його раціоналізм, уявлення про виховну функцію літератури, увагу до взаємодії людини і суспільства. Герой літературного твору у XVIII столітті перестає бути "героєм" у сенсі володіння винятковими властивостями і перестає займати вищі щаблі в соціальній ієрархії. З таким героєм може ідентифікувати себе читач, поставити себе на його місце; цей герой ні в чому не вище звичайного, середнього людини. Але спочатку цей впізнаваний герой, щоб привернути інтерес читача, повинен був діяти в не знайомої читачеві обстановці, в обставинах, що будять уяву читача. Тому з цим "звичайним" героєм у літературі XVIII століття все ще відбуваються незвичайні пригоди, з ряду геть що виходять події, адже для читача XVIII століття вони і виправдовували розповідь про звичайне людині, в них полягала цікавість літературного твору. Пригоди героя можуть розгортатися в різному просторі, близько чи далеко від його будинку, в звичних суспільних умовах або в неєвропейському суспільстві, а то й поза суспільством взагалі.

Англія XVIII століття стала батьківщиною просвітницького роману. Роман - жанр, що виник при переході від Відродження до Нового часу; цей молодий жанр ігнорувався класицистичної поетикою, бо не мав прецеденту в античній літературі і чинив опір всім нормам і канонам. Роман спрямований на художнє дослідження сучасної дійсності, і англійська література виявилася особливо сприятливим грунтом для якісного стрибка в розвитку жанру, яким став просвітницький роман у силу декількох обставин. По-перше, Англія - ​​батьківщина Просвітництва, країна, де в XVIII столітті реальна влада вже належала буржуазії, і буржуазна ідеологія мала найглибші коріння. З традиції пуританської духовної автобіографії в роман прийшла звичка і техніка інтроспекції, прийоми зображення тонких рухів внутрішнього світу людини; з жанру подорожей, що описує плавання англійських моряків, - пригоди першопрохідців у далеких країнах, опора сюжету на пригоди; нарешті, з англійської періодики, з есеїстики Аддісона і Стилю початку XVIII століття роман засвоїв прийоми зображення моралі повсякденності, побутових подробиць.

Велике Місце в західноєвропейській посідає "література факту", або документальна література, особливо в XVI-XVIII ст. Це якраз є тією Період, коли в Західній Європі, Яка розгорнула активне освоєння Всього СВІТУ, відбувається Справжній розквіт цієї Літератури, різніх її жанрів, таких, Як опису мандрівок І різніх місій, звіті, Щоденники, мемуари, листи ТОЩО. Разом з тім документальна література МАЄ Пряме відношення й до Літературного процесу, більше того, в певні епохи вон відігравала В ньому Дуже Важлива роль. Питома вага художнього елемента в її пам'ятках Може буті зовсім різною, но багато з них відзначаються високим художнімі якостями І входять у Класичний літературний фонд, Як від мемуарів Сен-Сімона й Ферфакса, листи пані Севіньє й "Листи російського мандрівніка" Карамзіна, " Подорожі "П'єтро делла Балі й" Щоденник подорожі в Східну Індію "Шалля," есеї "Аддісона й Стіля ТОЩО. Ця література користувалася тоді величезні популярністю та пієтетом у чітачів, І нерідко письменники для підняття авторитету своїх творів Серед чітацького загаль Видавав також їх за "літературу факту" (згадаймо хоч робили б "Утопію" Томаса Мора, "Робінзона Крузо" Дефо, "Перські листи" Монтеск 'є ТОЩО).

Що таке „робінзонада”?

Термін ввійшов у літературу через роман Дефо « Життя й пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, що провів 28 років на безлюдному острові, описані… Р. схожа на авантюрно-пригодницький роман, проте має свою відмінну сюжетну… У творах висловлюється приховане захоплення буржуазним суспільством, котре почало розвиватись з 14 ст., а в 18 ст. –…

Пікареска в англійській літературі 18 ст. Молль Флендерс Дефо.

«Молль Флендерс» («Радости и горести знаменитой Молль Флендерс, которая родилась в Ньюгейтской тюрьме и в течение шести десятков лет своей… Смоллет пов’язаний із традицією пікарескного роману. Герої Смоллета шукачі… Елементи присутні у Філдінга.

Англійська література середини ХУІІІ ст. Сентименталізм. Посвітницький реалізм.

Просв реалізм (Починає тільки утверджуватись у 18 ст.)	Реалізм прагне мотивувати зображуване життєвим досвідом. Художньо узагальнює досвід. Найяскравіше розквітнув в англ. літ, сягнувши вершини в романі середини 18 ст. У інших тогочасних європ літ (фр, нім) здебільшого поєднується і взаємодіє з іншими напрямками та стилями доби – з сентименталізмом, неокласицизмом, пре романтизмом.	Роман:Завершується формування новочасного роману (novel) розповідає про достовірне, засновується на досвіді, на спостереженні, на вивченні дійсності; змалювання буденного життя тогочасного суспільства й пересічних людей різних верств, розгортає його масштабне художнє освоєння, користується засобами й прийомами пригодницько-фантастичної літератури, зокрема в сюжетобудові. Роман (romance) пов’язаний з середньовічним, лицарським романом, має справу з авантюрним, чудовим, таємничим, надприродним. Філдінг «Том Джонс» Міщанська драма: брав сюжети з приватного життя 3 стану й подавав їх у серйозному, а не комедійному висвітленні, що забороняли правила класицизму, дотримання життєвої правди – вищий закон творчості, їй властива прямолінійна повчальність і сентиментальна розчуленість. Розвивається й англійська драматургія: зароджується міщанська драма («Лондонський купець» Д. Лілло. Основа: сюжет балади з міського фольклору про злощасного прикажчика, занапащеного коханкою-повією. Вона підмовляє сердегу на розтрати й підробку, а далі на вбивство доброго хазяїна, і кінчає він життя на шибениці, щиросердно в усьому розкаявшись. Сентиментальні комедії Голдсміта. Вершина – Шерідан.
Сентименталізм (Виник у сер 18 ст в англ. літ) – розквіт 60-і – 70-і	(належить до просвітницької культури, хоч і зажив великої популярності серед аристократії; зародився усередині «третьостанової культури» як відповідь на запити нової читацької аудиторії, котра чекала більшої життєвої конкретики, правдивості). Сентименталізм зберігає внутр. зв’язок з Просвітництвом: емоційність поєднується з розсудливістю, культ серця – з повчальністю, серце як джерело почуттів. Посилення суб’єктивного первня: домінує емоційна стихія, втрачається раціональна впорядкованість, строга логічність та послідовність оповіді. Ще більше зростання ролі автора.	Роман: Зростання ролі автора в тексті твору, як у вираженні особистісного ставлення до зображуваного й усього на світі, так і в організації твору як художньої цілісності, його структурі: його постійні, часом бурхливі емоційні реакції на те, що розповідається, звернення до читача як співрозмовника, коментарі й напучування. Посилення емоційного первня, розповідь втрачає раціоналістичну впорядкованість, логічність та послідовність викладу. Змінюється розуміння художнього часопростору (автор вільно поводиться з часом і простором) На цьому етапі англійський роман набуває рис національної своєрідності, зокрема комедійно-гумористичного забарвлення (емоційна атмосфера романів, інтонація оповіді). Структура: здебільшого розповіді про комічні або трагічні пригоди героїв, особливо – диваків (капітан Траньйон) (ідея доброї природи людини). Мотив великої дороги. Ж.-Ж. Руссо «Нова Елоїза», Гете «Страждання молодого Вертера» Річардсон «Памела», «Клариса», Стерн «Трістрам Шенді», Голдсміт «Векфільдський священик», Маккензі «Людина почуття», Смоллет «Подорож Гамфрі Клінкера. Поезія сентименталізму (Томсон «Пори року», Юнг «Скарги, або нічні думи», Грей «Елегії, писані на сільському кладовищі», поезія ночей і гробниць, медитативна лірика (скороминущість життя, нездійсненність сподівань, безсмертя душі/ Голдсміт «Покинуте село»(сільська ідилія відсунута в минуле, сучасність – це пустка на місці колишнього села, де пасуться вівці, селяни його покинули й перетворилися на бездомних волоцюг), Каупер, Крабб (ідилічне зображення сільського життя, близького до природи, з’явл соц. мотиви, співчуття селянам, жертвам аграрного перевороту, які масово розорилися й покидали свої оселі) Поезія: головне не розум, а почуття, серце як джерело почуттів (природні почуття, почуття людини, не зіпсованої цивілізацією, мотиви втечі до природи, ідилічна праця, не ми споглядаємо природу, а природа споглядає нас) Відходить у минуле домінування класицизму Поупа Англія –розквіт, Фр – занепад (культ розуму) .Розквіт 40-50. Драма

 

Семюел Річардсон внесок у розвиток роману.

«Памела» - остаточне ствердження новочасного роману. Річардсон у к. 30-их р., почав складати «Письмовник», що містив зразки листів на різні випадки… Роман скл з листів Памели, селянської дівчини, які в домі доброї леді Б. була… Твір далекий від художньої довершеності, авторові бракує літературної вправності, роман надто розтягнутий,…

Еволюція творчості Філдінга.

Роман «Історія покійного Джонатана Уайльда Великого» (1743). За тематикою й стилем він тісно пов’язаний з п’єсами Філдінга. Фабула побудована на… «Історія пригод Джозефа Ендрюса та його друга Абраама Адамса, написана,… Книга задумана як пародія на роман Річардсона «Памела». Роблячи Джозефа – брата Памели, об’єктом любовних спокус…

Драматургія Філдінга, її жанрова й змістова своєрідність.

У 30-і роки Філдінг виступав як драматург і за 9 років написав 25 п’єс, комедій і фарсів (сплав елементів народного театру й фарсу). Це були переважно політичні п’єси, у яких автор виступав проти кабінету вігів і з особливою різкістю атакував прем’єр-міністра Волпола, знаменитого своєю безпринципністю та корумпованістю. Він дає конкретний опис характерів свого віку. У його п’єсах прочитується нахабне свавілля суспільних верхів, хабарництво, що проникло в політичний апарат країни, повсюдне бездуховність і розумова обмеженість.

Свою першу комедію Філдінг написав 1727 р. «Любов під різними масками». До драматургії він повертається на поч. 30-их і пише щороку по 3-4 п’єси. У комедійній творчості Філдінга яскравіше за все відчувається пародійно-сатиричне начало. Так, «Трагедія трагедій, або життя та смерть Хлопчика-Мізинчика Великого» (1731) побудована на висміюванні уявної величі властей світу та захопленого зображування їх літераторами-низькопоклонниками. У п’єсі «Дон Кіхот в Англії» (1734) Філдінг зображує трагікомічні спроби Дон Кіхота зрозуміти цинічні інтриги учасників передвиборної кампанії. На думку Філдінга, безумство Дон Кіхота вище незмінного практицизму його противників, хоча його утопічна мрійливість смішно контрастує з прозаїчною реальністю.

У комедії «Пасквін» (1736). За своєю композицією «Пасквін» - «сцена на сцені», що практикувала драматургія пізнього ренесансу й бароко, зокрема й Шекспіра. У першій частині розігрується репетиція комедії про вибори й підкуп виборців кандидатами обох партій, у другій – репетиція трагедії про похід королеви Здоровий Глузд проти королеви Невігластво, але її підступно вбивають придворні, причому смертельний удар наносить Жрець. Філдінг не примирюється зі смертю королеви. Одна з найістотніших рис драматургії Ф – це її ангажованість. Пряме порушення її прав письменник бачить у системі підкупів на виборах: в одній зі сцен кандидати в парламент, проходячи між рядами виборців, роздають хабарі. Корупція, втілена в образі персонажа, який нагадує прем’єр-міністра Уолпола, показана в п’єсі «Історичний щорічник за 1736 рік».

Закон 1737 року про введення театральної цензури тяжко вдарив по Філдінгу й обірвав його драматургічну й театральну кар’єру.

Нарація у романі Філдінга «Історія Тома Джонса, знайди».

Бурхлива історія кохання Тома Джонса й Софії; Том – Блайфіл: поєдинок лицемірства й щирості; Активно присутній у творі автор.

Концепція героя у романі Філдінга,її полемічний характер.

Зовні непривабливе, моральне обличчя Тома приховує за собою його людяність, велике, гаряче, віддане серце. Всі негарні подробиці біографії Тома… Подібна побудова образу в значній мірі сталарезультатом тривалої полеміки… При цьому Філдінг полемізує не тільки з Річардсоном, але і з набагато більш близьким йому в ідейному відношенні…

Том Джонс» як зразок реалістичного роману 18 ст.

Мотив природи в поезії сентименталізму.

Для «просвітників» в природі багато зійшлося: і моральний ідеал природності, і потреба особистості самовиразитися і побачити себе відображеного в… Одним з перших проявів сентименталізму (ідилія на лоні природи, меланхолійна… Здобуток Томсона у своєму жанрі - описова поема. Головний її зміст - опис природи в різні пори року - переривається…

Романістика Т.Смоллета, її жанрові моделі.

Перший роман Смоллета"Пригоди РодрікРендома" несе в собі викриття і критику буржуазного ладу.З холодною різкістю малює Смоллет соціальні… Роман «Пригоди ПерегринаПікля» поглиблює тему егоїзму, що визначає поведінку… Своєрідність характеру Пікля полягає в поєднанні двох начал - природних властивостей і якостей, придбаних під впливом…

Концепція людини у Смоллета.

Своєрідність характеру Пікля полягає в поєднанні двох начал - природних властивостей і якостей, придбаних під впливом умов життя. Вже від народження… Створена ним картина суспільства як арена запеклої боротьби корисливих… Образ ПерігрінаПікля є живим запереченням вигаданого ідеального чоловіка, що стояв в центрі шефтсберіанской етики, -…

Гротесковість художнього світу Смоллета.

Комізм безглуздих пригод, викликаних дивацтвами героїв, дійсно займав в цьому романі більше місце, ніж в будь-якому іншому творі Смоллета, не кажучи… Проте весь цей метушливий гармидер, що розігрується на авансцені роману, аж… У світлі пізнішого розвитку англійського реалістичного роману особливо примітні гумористичні образи смішних і…

Роман-подорож у літературі сентименталізму.

В Англії сентименталізм має свої особливості. Соціальними передумовами його були насамперед зубожіння народних мас і розчарування в буржуазному… «Сентиментальна подорож» Стерна стає подорожжю у внутрішній світ героя. Вона… Стерн недарма робить своїм героєм пастора Йорика. Людина чутлива, легко піддається враженням, він стає вмістилищем…

Ідеологія Просвітництва і роман Л.Стерна „Трістрам Шенді”.

Головна дійова особа роману - Трістрам Шенді, він же оповідач. Це - двійник самого Стерна, але він і протистоїть авторові. Цей персонаж одночасно й…

Нарація у романі Стерна «Трістрам Шенді».

Пасторальні мотиви, їхня функція у творчості О.Голдсміта (роман «Векфілдський священник», поема «Полишене село».

Передромантизм в Англії.

Готичний роман, його формування та еволюція.

Анна Радкліф, автор прославлених свого часу «Таємниць Удольфо» (1794), «Італійця» (1797) і ін., додала готичному роману велику поетичність, внесла… Одним із найвідоміших серед жанру готичного роману став «Монах» Метью Грегорі…  

Готичний канон» і «Замок Отранто» Г.Волпола.

Творчість майстрів готичного роману зробила помітний вплив на прозу і поезію англійського і ширше європейського романтизму, а доведений ними до… «Готика» Моду на «готику» ввів Уолпол, причому як в літературі, так і в житті: побудувавши за своїм проектом особняк в…

Пісні Оссіана” Макферсона, їх передромантичний характер.

в Європі знаходили живий відгук ті особливості макферсонівської оссіанічної поезії, які відповідали новим перед романтичним тенденціям в літературі,…

Англійська драматургія ХУІІІ ст.

Міщанська драма, її роль у розвитку новочасної драматургії.

Баладна опера («Опера жебрака» Гея).

Комедіографія Р.Шерідана, її зв'язок з комедією Реставрації.

У своїй драматургії Шерідан протистоїть сентиментальній «слізній комедії» і міщанської драмі. Шерідан виступає проти засилля на сцені удаваної… У «Суперники» комедійна інтрига в чомусь обумовлена сентиментальними примхами… Як і Філдінг, Шерідан широко використовував художні традиції комедії Реставрації, переосмислюючи їх у дусі…

Школа скандалу» Шерідана як зразок комедії звичаїв.

Написана у формі комедії звичаїв, «Школа скандалу» містить разом з тим чудовою соціальною сатиру. Леді Спіруел, місіс Кендер, Снейк, Кребтрі, сер… "Школа скандалу" має сильну інтригою, проте не позбавлена… Кожен поворот сюжету не тільки заздалегідь підготовлений, але про нього вже знає глядач. І тим не менш дію п'єси…

Література ХУІІІ ст. у Франції, її національна своєрідність.

Історія французької просвітницької літератури ХVІІІ століття — це одночасно

історія її політичних, філософських та соціальних ідей, оскільки письменники-

просвітителі були водночас і філософами, і політичними діячами.

1. Нестабільна політична ситуація (на відміну від Англії, яка вже переживала період спокійного розвитку)

2. Економічна нестабільність через введення нової системи оподаткування.

3. Французька література налаштована критично, розвиваються полемічні, сатиричні жанри.

4. Якщо в Англії літературу цікавить людина, то у Франції на перший план виходять соціальні проблеми та суспільство.

5. Кістяк французької літературної традиції становить філософічність. Філософи були літераторами. В художній формі реалізується та чи інша філософська проблема.

6. Література подає зміст філософії як науки. (Вольтер, Дідро, Монтеск’є, Руссо)

7. Найширше поширення стилю рококо у Європі (носіями були аристократія та заможна буржуазія), що залишається домінуючим стилем у французькій літературі.

8. Еротична література (наприклад, «Орлеанська діва» Вольтера)

9. Набувають розвитку класицистичні жанри (класицистична драма, полемічна драма, трактати, поезія).

10. У другій половині XVIII ст. з’являються нові жанри: роман та міщанська драма.

11. Під час Французької Революції класицизм переходить у неокласицизм.

Характерні риси французького Просвітництва:

• в центрі уваги французьких просвітників була наука;

• вони проголосили людину творцем історії, відкидаючи теорію церковників

про божественне провидіння;

• утверджували необхідність перебудови людського суспільства. З цією метою

потрібно озброїти людей розумом, просвітити їх тощо;

• віра в ідею просвітницької монархії — поставити на чолі держави монарха-

»філософа»;

• теорія «природної людини». На їхню думку, існувало дві категорії людської

особистості:

1) особистість, створена природою, яка живе за її законами у постійному безпо-

середньому спілкуванні з нею;

2) особистість, сформована у суспільстві, сповненому найстрашніших пороків.

♦ звідси завдання — повернути людину до природи, до її природних законів;

♦ мистецтво повинно мати просвітницькі цілі, викривати неправду церкви, каз-

ки священиків, викорінюючи забобони, релігійний фанатизм, нетерпимість, вихо-

вувати гуманістичні ідеали тощо;

♦ трибуною просвітників був театр;

♦ «дитиною» просвітників був жанр філософського роману. Мета останнього

полягала не в тому, щоб всебічно висвітлити характер людини або історичну обста-

новку, як це ми бачимо у реалістичному романі ХІХ століття, а у підкреслено по-

вчальній формі донести до читача філософські ідеї автора, зробити ці ідеї зрозумі-

лими, загальнодоступними;

♦ художні образи використовуються письменниками як носії певних філософ-

ських ідей;

♦ просвітники залюбки використовували у своїх творах фантастичні елементи,

вимисел тощо;

♦ головна перевага прози — точність і зрозумілість мови письменника.

Періодизація французької літератури ХУІІІ ст.

Умовно французька література поділяється на два періоди: до 1750 року – домінує «старий» класицизм часів Луї XIV, що набуває нового… Монтеск’є – переважно соціофілософські трактати

Роман Прево «Манон Леско» у контексті розвитку роману ХУІІІ ст.

Творцями реально-психологічного роману у Франції стали Маріво і Прево. Франсуа-Антуан Прево (Francois-Antoine Prevost, 1697 - 1763), прославлений… Але щастю закоханих заважали і причини внутрішні. Це, перш за все, - характер Манон, в якому відображалася подвійність…

Образи головних героїв у романі Прево «Манон Леско».

Герої повісті розвиваються, борючись не тільки з оточенням, а й самі з собою (в цьому їх принципова відмінність від персонажів шахрайського роману).… Зіставляючи особу автора і головного героя можна відмітити спільні риси, такі… Літературним джерелом головного жіночого образу вважають персонаж на ім'я Манон, описаний у романі Р. Шаля «Знамениті…

Творчість Вольтера, її жанрово-стильова система.

Батько Вольтера був багатим буржуа, нотаріусом. Вольтер здобув освіту в єзуїтському колежі Людовіка XIV, а поті1., у школі правознавства. За сатиру… Волелюбні настрої поета відображені в героїчно-епічній поемі «Ліга, або Генріх… Близько п'ятнадцяти років Вольтер прожив у Сіреї своєї приятельки маркізи де Шатле. Тут він створив праці з історії,…

Філософська повість” Вольтера як одна з моделей філософського роману ХУІІІ ст.

Найяскравішим в творчості Вольтера і до сих пір залишаються його філософські оповідання. Цей жанр сформувався в добу Просвітництва та увібрав в себе… В ранніх оповіданнях Вольтер широко користується звичною для французької… В одному з найвизначніших оповідань Вольтера є «Кандид», чітко проступає філософський перелом, що відбувся в…

Кандід» Вольтера: пригоди персонажів, чи «пригоди думки»?

Автор побудував розповідь у вигляді стрімких подій. Його завдання — якнайшвидше привести подію до точки, в якій виявиться і стане наочною… До найкращих "філософських повістей", письменник належала повість… Герої щоразу перевіряли істину Панглоса на собі, точніше — на своєму тілі: їх били, вішали, спалювали на вогнищі,…

Полеміка з Ж.-Ж. Руссо у «Простодушному» Вольтера.

Руссо, зокрема його теоріям «природної людини». Герой спочатку далеко не му- дрець, але він став мудрим після зіткнення з конкретною французькою дійсніс- … тю ХVІІІ століття. Вольтер при цьому вважав, що не природність визнала долю

Рококо у французькій літературі, його риси в «Орлеанській діві» Вольтера.

Образ України в «Історії Карла ХІІ» Вольтера.

Французькому просвітнику уявлялася близькою точка зору, що історія — це результат конкретної людської діяльності, схрещення різних інтересів,… У четвертій главі Вольтер звернувся безпосередньо до історії України, яка… Надзвичайно цікаво Вольтер змальовав запорозьких козаків, які вразили його способом свого життя, мужністю, силою та…

Д.Дідро, його місце і роль у французькій літературі 2-ї пол. ХУІІІ ст.

Значення постаті Дідро для сучасників насамперед пов'язане із особливістю його творчості. Межі між мистецтвом (літературою) та наукою (філософією) у… З того, що писав Дідро, а писав він багато, тільки частина потрапляла до… Після звільнення разом із Д'Аламбером Дідро береться за видання «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв…

Роман Дідро «Черниця»: проблема особистісної волі.

Сюжет твору нескладний. Повість написана у формі записок героїні, звернених до маркіза де Круамару, якого вона просить про допомогу і з цією метою… Змальовуючи різні типи затхлого монастирського світу (монастир Святої Марії,… Роман мав подвійне ідейне завдання — викриття релігійного фанатизму та утве­рдження суспільних прав жінки, на захист…

Місце й роль Ж-.Ж.Руссо в європейській літературі.

Жан Жак Руссо - наиболее влиятельный представитель французского сентиментализма, последнего и наиболее революционного этапа Просвещения.… Руссо понимает, что вернуться к утраченному раю "естественного… Педагогические воззрения Руссо получили выражение в книге "Эмиль, или О воспитании" (1762), занимающей…

Руссоїзм, його втілення у романі «Нова Елоїза».

Справжньою енциклопедією руссоизма став роман «Юлія, або Нова Елоїза» (1761). У назві роману Руссо звертається до імені коханої знаменитого… Важливе місце відводиться в романі і аспекту соціального: Руссо - рішучий… Шість частин роману розбиваються на дві книги. У перших трьох частинах Руссо зображує природне почуття, яке руйнує…

Сповідь» Руссо: жанрова і змістова своєрідність твору.

Останньою книгою Руссо стала «Сповідь» («Les Confessions»; 1765-1770, вид. 1782, 1789). «Я беруся за нечувану справу, яка не матиме послідовників. Я хочу показати своїм братам одну людину в усій правді її природи — і цією людиною буду я». Так розпочинається ця книга Руссо. Він писав її під час своїх поневірянь, працював потай, побоюючись, що вороги викрадуть рукопис. Опис подій життя Руссо завершується 1765 p., коли репресії після оприлюднення «Еміля» досягни кульмінації: люди, яких підбурювали реакціонери, закидали камінням будинок письменника, потім владці наказали йому протягом 24 годин залишити інший дім — і великий мислитель став вигнанцем, котрий не міг знайти притулку. «Сповідь» має всеосяжні завдання: на прикладі власного життя, про яке автор розповідає вкрай щиро, пояснити, що таке людина, у чому полягає істинний сенс її життя, яким чином можна досягнути істини та досконалості. Універсальність завдань породжує багатогранне висвітлення долі письменника, багатоплановість розповіді (зокрема, можна вести мову про інтимно-ліричний, конкретно-побутовий, соціальний, філософський плани). Універсальність позначилася і на виборі синтетичного жанру твору, у якому розчинилися, органічно поєдналися риси автобіографії, мемуарів, роману, трактату та інших жанрів.

У «Сповіді», особливо у її першій частині (1—6 книги), виразно простежується вплив сентименталізму. Становлення особистості Руссо можна розглядати як процес «виховання почуттів». Починаючи розповідь про себе з самого народження, письменник не приховує жодної з провин дитинства та юності, але натомість показує, як під впливом доброчесних прикладів і спілкування з природою його почуття стають шляхетнішими, формується його моральна свідомість. Апогеєм сентиментальних тенденцій є образ пані де Варане. Створюючи характер цієї героїні, Руссо використав особливо ніжні фарби, опоетизувавши не лише її зовнішність, а й духовний світ.

«Сповідь» Руссо деякою мірою можна вважати предтечею критичного реалізму XIX ст. Адже реалістів також вельми приваблював образ талановитої людини з простолюду, змушеної поневірятися у жорстокому світі егоїзму та корисливості. Зокрема, таким персонажем є Жюльєн Сорель з роману Стендаля «Червоне і чорне». А відтак не випадково Стендаль називає серед улюблених книг свого героя «Сповідь» Руссо.

У «Сповіді» помітне прагнення до реалістичного зображення характеру героя у зв'язку з соціальними обставинами його життя. Це особливо виразно виявилося у сфері відтворення почуттів. Руссо виступає безпосереднім попередником реалістичного психологізму ХГХ ст. У другій книзі «Сповіді» є такий епізод: 1728 p. P., будучи лакеєм в будинку однієї графині, вкрав стрічку, а коли крадіжку виявили, переклав відповідальність на молоду кухарку Маріон. Автор розкриває свою психологію у мить злочину — і виявляється, що ним керували вельми суперечливі почуття. Цей психологічний фрагмент у «Сповіді» є одним із перших зразків відтворення діалектики почуттів.

У другій частині «Сповіді» перед очима читачів постає реалістичний портрет Парижа, його багатих і злиденних кварталів, змальовується життя аристократії, діяльність просвітників. Незважаючи на чвари з Вольтером, Руссо зізнається, що в юності схилявся перед ним. Конфлікти з Дідро не завадили Руссо охарактеризувати його як одного із найвидатніших діячів своєї епохи. Письменник вдячно згадує про допомогу, яку надав йому Дідро на початку творчого шляху. Руссо детально зобразив усі верстви паризького суспільства, від короля до служниці. Про монарха філософ говорить без улесливості. З демократичних позицій письменник критикує феодальних вельмож. Але трагедія Руссо полягала в тому, що, ненавидячи аристократів, він, однак, мусив жити у їхніх домівках, приймаючи від них допомогу, яка не завжди була щирою.

Париж, провінція, Швейцарія, Італія постають на сторінках «Сповіді» крізь призму особистого світосприймання Руссо, забарвлені світлом його почуттів. Ліричний елемент пронизує всю книгу. Значну роль у ній відіграє опис творчої діяльності Руссо і самого процесу написання «Сповіді». Ці особливості твору справили значний вплив на романтичну літературу. «Сповідь» стоїть біля витоків романтичного «ліричного», або «особистого», роману. Відтак цей твір Р. можна вважати одним з найвищих досягнень передромантичного руху у Франції.

 

У «Сповіді» Руссо з неймовірною силою емоційного впливу змалював трагічне становище генія у суспільстві, яке вороже ставиться до нього. Тому у XIX і XX ст. найбільший інтерес у читача викликала саме ця книга, хоча в XVIII ст. про Руссо згадували насамперед як про автора «Нової Елоїзи». «Сповідь» стала найвидатнішою книгою французької літератури XVIII ст. Вона й тепер зберігає величезне значення для формування духовного світу людини.

59. Роман Ш. де Лакло „Небезпечні зв’язки» у контексті літератури рококо і сентименталізму. - 60. «Небезпечні зв’язки» Лакло як епістолярний роман.

"Небезпечні зв'язки" - епістолярний роман, виданий у 1782. Єдине велике художнє твір французького генерала Шодерло де Лакло. Розцінюється як один з кращих французьких романів XVIII століття [1] [2].

Роман являє собою велике листування між учасниками подій. Усього роман складається з 175 листів, перший з яких датовано 3 серпня, а останнє 14 січня. Згідно завіренням Шодерло де Лакло листування справжня, його участь обмежене лише редакторською роботою, про що він повідомляє читачеві в "Передмові редактора".

Твір Лакло «Небезпечні зв'язки» («Les liaisons dangereuses...», 1782) не вкладається в рамки сентименталізму, хоча цей роман у листах за своїм жанром став подальшим розвитком оповідних прийомів С. Річардсона та Ж. Ж. Руссо. У «Небезпечних зв'язках» читач має справу не стільки з оповіддю про події, скільки з передчуттями майбутніх подій, із життєвими планами героїв чи з подальшим аналізом цих подій. Душевні переживання, пов'язані з плануванням подій чи зі спогадами про них, і складають у першу чергу зміст роману.

Оскільки в «Небезпечних зв'язках» завжди на першому плані той чи інший стан душі людини, багато персонажів змальовані у романі так само, як герої у романах С. Річардсона чи Ж. Ж. Руссо — не такими, якими вони є насправді, а такими, якими їх уявляють інші. Це надає своєрідної об'ємності. Так, Вальмон — то такий, яким його змальовує президентша де Турвель у листах до пані де Воланж, то такий, яким його уявляють собі Сесіль де Воланж і кавалер Дансені у їхньому листуванні, і т. д. Це або спокусник, котрий розкаявся; або «справді люб'язна» людина, котра робить усе задля інших, людина надзвичайна, з «добрим серцем»; або брехливий і небезпечний розпусник, нечесний і злочинний, жорстокий і злий; або, навпаки, створіння слабке, котре намагається перехитрувати інших, але само потрапляє в капкан. Так само подвоюється і потроюється образ маркізи.

Іншою суттєвою особливістю роману, тісно пов'язаною з традиціями сентименталізму, є різка відмінність у ньому персонажів, почуття котрих несправжні, нещирі, від тих, чиї почуття справжні. Перші грають роль, а другі виражають те, що справді відчувають і усвідомлюють. До перших персонажів належать віконт де Вальмон. спокусник юної дівчини Сесіль де Воланж і заміжньої жінки — президентші де Турвель; а також маркіза Мертей, котра надихає його на ці вчинки, щоби помститися майбутньому чоловіку Сесіль — графу де Жеркуру, котрий колись покинув маркізу. До другої групи персонажів належать сама президентша де Турвель, святоблива, доброчесна, котра вбачає у Вальмоні розкаяного грішника, а в самому своєму коханні до нього — турботу про його душу, а також Сесіль і кавалер Дансені, котрі кохають одне одного чистими і цнотливими почуттями. Сесіль недарма постає в уявленні маркізи нерозумною та простакуватою, а Дансені віконт де Вальмон видається людиною надто нерішучою та совісною.

Дансені приділяє дуже багато місця розповіді про своє почуття. Він палко кохає Сесіль, турбується про неї, переживає. Водночас Вальмон, розповідаючи у листах про свої любовні перипетії, оповідає про них у стилі воєнних реляцій, повідомляючи про те, наприклад, як президентша де Турвель прислала йому «план капітуляції», як особисто він «змусив противника прийняти бій», домігся переваги у виборі місця битви та диспозиції і т. д. Щодо маркізи де Мертей, вона в листах до Вальмона найбільше розповідає не про те, що вона відчуває, а про свої плани помсти, про задуми, наміри, про своє втручання у життя інших людей.

Підкреслюючи відмінність поміж персонажами на кшталт маркізи де Мертей і персонажами на кшталт кавалера Дансені, Лакло показує при цьому кінцеву поразку розмислового, раціонального, перемогу природної пристрасті навіть у таких героїв, як маркіза та віконт. У цьому й проявляється сентименталістський аспект роману, що підкреслює примат почуття над розумом, чистоту природи та зіпсутість цивілізації.

Дуже характерним у цьому плані є те, що навіть хитромудрий Вальмон закохується врешті-решт у президентшу де Турвель, котру так довго зваблював. І тільки під впливом маркізи, котра збуджує у ньому почуття ображеного самолюбства, він перемагає своє кохання, фактично насміхаючись із президентші, зраджуючи їй на її очах із куртизанкою. Аналогічний процес виявляє Лакло і в маркізи де Мертей. Вона дуже багато розмірковує про роль свідомості у житті, вибудовує всю свою поведінку, підпорядковуючи її розуму. Але й вона опиняється врешті-решт під владою неусвідомлюваного почуття і, забувши про все, ревнує Вальмона до президентші.

«Небезпечні зв'язки» закінчуються катастрофою, дія приводить більшість персонажів або до загибелі, або до нещастя, причому гинуть, зазнають поразки і негативні, і позитивні дійові особи. На дуелі гине віконт де Вальмон, котрого убиває Дансені. Маркіза де Мертей, викрита громадською думкою у своїх злочинних намірах і вчинках, доживає за кордоном, усіма забута. Водночас пані де Турвель, зваблена врешті-решт де Вальмоном, важко хворіє і помирає, а Сесіль-де Воланж, збезчещена Вальмоном, іде в монастир. Дансені вбиває на дуелі свого суперника Вальмона, але, втративши назавжди Сесіль, опиняється також поміж переможених. Зло у романі покаране. І водночас носії позитивного начала — пані де Турвель, Дансені та Сесіль — ще недостатньо сильні, щоби остаточно перемогти зло.

61. Німецька література 18 ст. : етапи розвитку, основні тенденції.

Література Німеччини 18 ст. розвивалася в умовах, істотно відмінних від передових країн Європи - Англії та Франції. Тридцятирічна війна (1618 - 1648) стала для Німеччини національною катастрофою, що спричинила як глибоку господарську розруху, так і в області культурного розвитку.

Однією з особливостей німецької культурної атмосфери XVIII ст. була абсолютно очевидна диспропорція між зростаючим (особливо з середини століття) інтелектуальним і творчим потенціалом, з одного боку, і низьким рівнем духовних потреб суспільства - з іншого. Німецькі письменники, що виходили здебільшого з незаможних верств суспільства, лише насилу могли пробити собі шлях до освіти. Літературна праця не міг забезпечити навіть самого скромного існування.

Література почала формуватися досить пізно. Ще в 16 ст. світська література Німеччини носила середньовічний характер. Надалі гуманістична література не виробила систему жанрів. У 17 ст. робляться спроби оновити літературу(Сілезька школа). Згодом вона оновлюється під впливом англійської драми. Передовою німецька література стає лише наприкінці 18 ст. (остання третина), відбувається різкий вибух, після чого вона стає провідною в Європі (з 90-х, в романтизмі).

Історія німецької літератури цього періоду поділяється на 2 етапи :

До 60-х років. – Ранній період. Домінує класицизм(старий)(Готшед та його однодумці), щоправда в 40-ві, 50-ті роки класицизм втрачає свої позиції. Зароджується “сльозлива комедія”(Геллерт, Лессінг, Гагедорн) яка відображає міщанський побут. Просвітництво мало впливає на літературний процес. Творчості письменників цього періоду характерне моралізаторство

З 60-х років. – Помітне пожвавлення в літературі. Поява нових тенденцій, пов’язаних з творчістю Лессінга, який більше був теоретиком мистецтва(питання естетики, аналіз видів мистецтва, поділ мистецтва на просторові і часові види, створення теорії реалізму ”Лаокоон”). 70-і р. - період “Бурі і натиску” – ідейно-літературна теорія. Її діячі – штюрмери(“Буряні генії)”, не сприймали суспільні порядки, спираючись на Руссоїзм, цікавилися національною історією, перші використовують фольклор. Також намагаються максимально індивідуалізувати літературного героя. Також формується явище “Веймарський класицизм” (Гете, Шиллер), програма якого виникає внаслідок кризи “бурі і натиску”, і пов’язана з проповідуванням гуманізму, високих ідеалів. Створюють образ позитивного героя, і виникає правдивість розкриття почуттів людини.

62. Німецька література 1 пол. – сер. 18 ст., домінування класицизму.

Перша половина 18 ст. – це період становлення німецької просвітницької літератури. Відтворюючи інтереси бюргерства, вона проймається першими антифеодальними настроями, намагаючись виховувати людей в дусі Просвітництва, різними шляхами, Одні обирають класицизм, орієнтуючись на розум людини, Інші, навпаки, намагаються впливати на почуття людини. Але все ж таки домінує класицизм.

Першим поставив собі за мету створити єдину німецьку літературу великого виховного значення був І.Х.Готшед. він був раціоналістом за своїми поглядами, і намагався долучити бюргерство до культурних цінностей, завершити культурну відсталість Німеччини. Не схвалював релігійну тематику, його творчість мала суто світський характер. Він закликав наслідувати античних і французьких творців, тим самим перекриваючи власно німецьку культуру. Він також боровся за створення єдиної мови. Він вимагав від драматургів дотримання характерної для класицистів специфіки високих і низьких жанрів, і принципу триєдності. Головний герой у нього має бути предметом захоплення, та його доля має бути втіленням завчасно задуманої моральної настанови.

В 40-ві роки з’являються нові естетичні ідеї, на противагу класицизму. Проти Готшеда виступають швейцарські письменник ким більш імпонують досягнення сенсуалізму, який проголошує значну роль почуття в пізнанні життя. Вони підкреслювали велике значення фантазії та уяви, тим самим і шанували талант. Вони перші проявили інтерес до літератури Середньовіччя. Вони публікували зразки швабської поезії, пісні міннезінгерів, пісню про Нібелунгів, що мало велику історико-культурну цінність.

40-50-ті р. – нові тенденції – зближення з повсякденним бюргерським життям, що призводить до появи нових жанрів. Це “сльозлива комедія”, і міщанська трагедія.

Геллерт ( теоретик і найяскравіший представник сльозливої комедії “Ніжні сестри”). Сформулював основні принципи нового комедійного жанру. Основна риса – мета – не осміювати пороки, а оспівувати добро. В центрі – високоморальна особа. Звідси великий виховний вплив. Також відмінним є характер сміху – не від комізму ситуацій, а від промахів, помилок і в цілому гарних людей, цей сміх допомагає героям виправити свої помилки. Проблематика цієї комедії не виходить за межі міщанської родини, заснована на моральних конфліктах.

В цей час також зароджується сатира. Але не досить високого рівня. Вона , як правило, висміює загальнолюдські пороки. (Х.Л. Лісков, свої сатири видавав анонімно, осміюючи якусь конкретну, але не надто відому особу).

Поезія.(Брокес і Гагедорн)

Не торкалися важливих соціальних питань, оспівували природу, скромні радощі повсякденного буття) Тим не менш їх творчість мала прогресивне значення свого часу. Вона допомагала людині осягнути своє місце в житті, звільняло від церковної моралі, яка заперечувала земні насолоди.

Гагедорн багато в чому спирається на традиції класицизму. Наслідує Горація і його англ. І франц. послідовників. Також писав басні, які відрізнялися сюжетністю, і моралізаторською кінцівкою.

63. Нові тенденції у німецькій літературі 60-80-хрр. 18 ст.

В 60-ті роки німецька література вступає в новий етап свого розвитку. Вона стає більш соціально активною, все більше проникає в життя суспільства.

Лессінг розкриває соціальні протиріччя суспільства, викриває верхівку, це призводить до появи соціальної трагедії, першим зразком якої була “Емілія Галотті”.

Лессінг, Вілланд, та ін.. виступають проти націоналізму, борються за об’єднання Німеччини, відстоюють інтереси народу. Також критикується бюргерство через масову пасивність, боягузливість. Успішно вирішувати всі ці проблеми просвітницька література не могла, стоячи на засадах класицизму, тому в 60-ті роки прискорюється розробка теорії реалізму. Мистецтво за формою і змістом, стає національним, відповідає суспільно-політичним та естетичним заптам німецького народу.

Трохи пізніше, в 70-80-ті роки, новим етапом постає рух “Бурі і натиску”. Його учасники( Гете,Шиллер, Гердер, Фосс, Бюргер, Шубарт), іменовані штюрмерами або буряними геніями, сповнені повстанницького настрою, відображаючи поривання передових прошарків суспільства, висувають на передній план реалістичне мистецтво. Вони також борються за свободу особистості митця, заперечують класицистичні концепції, борються за свободу почуття. Вони вводять в літературу соціально активного героя, перетворюють його на учасника історично важливих подій. Багато в чому вони наслідують Руссо ( культ природи і почуття, цінність людської натури).

В естетичному плані вони боролися за свободу творчості. Велику роль в цьому процесі мав мати “геній”, який керувався не правилами, а вільним творчим натхненням.

2 пол. 80-х р. – криза бурі і натиску – прихід Веймарського класицизму(Гете, Шиллер). Естетичне виховання суспільства проголошується головною силою суспільного прогресу. Сподівання на моральну перебудову суспільства. Це пов’язано з падінням Бастилії(символу феодального деспотизму), наступає епоха панування буржуазії. Гете і Шиллер вважали, що народ ще не морально готовий вступити у владу. Вони починають оспівувати античність через гармонію суспільного устрою. Вони відроджують і принципи античного відтворення дійсності, ставши представниками “Веймарського класицизму”. Головним принципом – є зображення позитивних, ідеальних моментів життя. Вони намагаюся підкреслити не індивідуальне в людині, а те що має всезагальне значення. Це призвело і до зміни їх творчості. Утверджується вірш, який краще прози міг відтворити високі поривання душі, відтворення дійсності.

64. Лессінг як теоретик і практик мистецтва.

Розквіт німецької літератури середини 18 ст. пов'язаний перш за все з іменем Лессінга -- глибокого мислителя, літературного критика, поета, драматурга і перш за все громадського діяча, що зробив величезний вплив на розумове життя не тільки Німеччини, але і всієї Європи того часу.

Лессінг піддав жорстокій критиці ідеологію німецького абсолютизму, порушив ненависть до деспотизму, презирство до культурного здичавіння німецьких княжих дворів. Своїми теоретичними працями («Гамбурзька драматургія», 1767-1769), своїми драмами («Міс Сара Сампсон», 1755; «Мінна фон Барнхельм», 1763-1767; «Емілія Галотті», 1772) він створив національний театр, поставивши його на реалістичні основи.

Він жорстоко критикував своїх сучасників, але це було необхідним для оновлення літератури. У «Листах про новітній літературі» (1759-1765) він закликав письменників до незалежності. Література повинна бути вільною і не служити смакам двору, тільки тоді вона стане справжньою виразницею народних інтересів і буде служити прогресу.

Лессінг створив два монументальних естетичних праці: трактат «Лаокоон» (1766) і збірник театральних рецензій під назвою «Гамбурзька драматургія» (1767-1769).

У трактаті «Лаокоон», Лессінг визначає межу між двома видами мистецтва - живописом і поезією. Кожна сфера мистецтва має свою специфіку, свої закони, нехтувати якими не можна. Живопис - область простору, поезія - часу. Цю різницю потрібно завжди пам'ятати. Лессінг наполягав на активній, вольовий ролі мистецтва. Тут також прослідковується полеміка з сучаснико Лессінга, і теоретиком античного мистецтва – Вінкельманом(його програма утверджувала лише споглядальність мистецтва). Твір Лессінга, по суті, був спрямований проти описовості і споглядального характеру поезії.Все змінилося з античних часів, і мистецтво також не могло просто перенести античні канони у сучасність. Твір справив величезне враження на сучасників і вчинив справжній переворот у поглядах на мистецтво. Головне в творчості – правдивість. Новий тип позитивного героя(прлюдське начало+героїчне начало)

«Гамбурзька драматургія» - це 104 статті – рецензії на спектаклі гамбурзького театру. Лессінг оцінює гру акторів, і роздумує над серйозними питаннями теорії драми. Велике місце тут займає критика класицизму. Він звинувачує Корнеля і Вольтера в неприродності, неправдивості. Причина тому, на його думку, що класицисти зображали людей , пройнятих політичними настроями, а не звичайних людей. Він бореться за олюднення героя, без чого трагедія не досягає своєї мети – викликати почуття страху і співчуття. Він вважає драматургію Шекспіра прикладом для наслідування. Також в цій прац він приділяє велику увагу специфіці мистецтва. Він не уявляє художньої творчості без узагальнень, мистецтво має узагальнювати моральні якості людей.

65. Література “Бурі і натиску”.

Літературний рух Німеччини, який отримав таку колоритну назву — «Буря і натиск» — постав надзвичайно суперечливим та складним явищем. У різних містах країни майже одночасно спостерігалися виступи молодих поетів із найнесподіванішими для широкого кола суспільства бунтарськими настроями.

Німецьким бюргерам, які подумки мріяли про здійснення соціальних реформ, ці виступи видавалися небезпечними. Влада підозріло постави лась до нового явища в літературі, найбільш нетерпимі з них відразу ж вдалися до репресивних заходів.

Утворилось декілька літературних груп:

• геттінгенська (Л. Гелті, Г. Бюргер, С. Геснер, І. Форс, В. Мюллер);

• страсбурзька (Й. В. Гете, Я. Ленц, Ф. Клінгер, Г. Вагнер);

• швабська (Ф. Шіллер, Д. Х. Шубарт).

Всі учасники цих літературних груп висловлювали протест проти рутини, якою було охоплено соціальне життя у Німеччині, і, звичайно, проти феодального режиму.

У п’єсі Клінгера «Буря і натиск» (1776), що дала назву усьому рухові, була проголошена ідея бунту заради самого бунту, ніж заради певної усвідомленої мети. «Знайти забуття в бурі», «насолоджуватися сум’яттям» — первісний зміст бунту молодих штюрмерів, які протестують, цікавляться національною історією, не сприймають існуючих порядків.

У творчості штюрмерів сильно і завзято зазвучали голоси на захист пригніченої, подавленої людини.

Головний ефект літератури «Бурі і натиску» в той історичний період, коли

вона створювалась, полягала у її антифеодальному протесті. Цей протест народжувався у свідомості мас. Це була не усвідомлена до кінця, але не менш нагальна по треба суспільства змінити економічні, соціальні та політичні порядки в країні.

Незважаючи на глибоку симпатію представників руху до простого народу, вони не вірили у революційні сили останнього, що і становило їхню найголовнішу помилку. Народ, як вони вважали, не здатен відвоювати своє щастя, це повинні були зробити сильні та благородні герої. Виходячи з цього твердження, штюрмери стали прославляти окремих героїчних особистостей, себе називати « буремними геніями», а всю епоху — «часом геніїв».

Культ героїчної особистості наклав свій відбиток і на їх естетичну програму, і на їхні етичні погляди відповідно.

Штюрмери були переконані: подібно до того як героїчна особистість здатна перетворити суспільство, геніальний поет перетворює мистецтво.

Вони вводять в літературу соціально активного героя, перетворюють його на учасника історично важливих подій. Багато в чому вони наслідують Руссо ( культ природи і почуття, цінність людської натури). Разом з тим штюрмерами буласприйнята висунута Руссо недовіра до ідеї прогресу.

В естетичному плані вони боролися за свободу творчості. Велику роль в цьому процесі мав мати “геній”, який керувався не правилами, а вільним творчим натхненням. Перші ввели фольклор у нім. Літ 18 ст.

 

65. Веймарський класицизм.

2 пол. 80-х р. – криза бурі і натиску – прихід Веймарського класицизму. Гете й Шиллер відходять від штюрмерства. Залишаючись на позиціях Просвітництва, вони шукають нових методів боротьби. Не революційне насилля, а естетичне виховання людини проголошується ними тепер головною силою суспільного прогресу. Вони покладають надії на поступову моральну перебудову суспільства через мистецтво.

Це пов’язано з падінням Бастилії 14 липня 1789 року,(символу феодального деспотизму), наступає епоха панування буржуазії. Через несприятливий досвід французької революції, вони зробили висновок що народ ще морально не підготовлений щоб керувати суспільством. Його треба попередньо виховати, і звільнити від інстинкту руйнувачів.

Гете й Шиллер захопилися античністю, через гармонійний суспільний стрій Стародавньої Греції. У Шиллера гармонія суспільного життя Греції протиставляється жахливій німецькій сучасності, де панує розлад.

Вони відроджують і принципи античного відтворення дійсності, ставши представниками “Веймарського класицизму”. Головним принципом – є зображення позитивних, ідеальних моментів життя. Вони намагаюся підкреслити не індивідуальне в людині, а те що має всезагальне значення. Це призвело і до зміни їх творчості. Утверджується вірш, який краще прози міг відтворити високі поривання душі, відтворення дійсності.

Головний герой в класичній творчості письменників(“Іфігенія в Тавриді’,Орлеанська діва ‘,Вільгельм Телль” та ін..) – це велична особистість, часто морально досконала, розкрита не в щоденному побуті, а в своїх духовних пориваннях. Вона знаходить втіху у служінні величним людським ідеалам.

67. Еволюція творчості Ф.Шіллера.

Творчість Шиллера, подібно до творчості Гете, поділяється на два етапи — “штюрмерський”( 1776—1786) та “вєймарський”( 1787—1805).

“Бунтарські” тенденції найбільш повно проявилися в ранній творчості Шиллера. Своє головне завдання він вбачав у рішучій та безкомпромісній боротьбі з будьякими проявами тиранії, соціального, морального або духовного пригноблення людської особистості.

Продовжуючи традиції Лессінга, Шиллер бореться за виховний напрям драматургії. Його призначення він бачить в створенні національної і громадянської самосвідомості. Уже в перший, штюрмерський період своєї творчості Шиллер цілком визначився із жанром художньої словесності, який домінуватиме у всій його подальшій творчості. Він обирає драматургію. Шиллера називають «німецьким Шекспіром», адже саме йому можна поставити в заслугу створення справжнього німецького національного театру. Драми Шиллера, написані в штюрмерський період творчості, — «Розбійники» (1781), «Змова Фієско в Генуї» (1783), «Підступність і кохання» (1784), «Дон Карлос» (1785) — стали своєрідним підведенням підсумків розвитку німецької драматургії другої половини XVIII ст. Провідні мотиви цих творів: неприйняття цивілізації, сумнів у доцільності прогресу, критика офіційної церкви, дидактична форма висловлення основної художньої ідеї, симпатії до третього соціального стану.

Шиллер разом з Гете пропонують шлях поступової (еволюційної) гуманізації суспільства, започатковуючи той напрям німецької просвітницької думки, який дістав назву «веймарського класицизму».

У веймарський період творчості Шиллер і Гете висувають програму «естетичного виховання» людства. Відроджуючи у своїх творах красу та гармонію мистецтва античності, її політичні ідеали та моральні прагнення, Шиллер протиставляв їх недосконалому, позбавленому краси та духовності світові німецької сучасності. Естетична краса, як вважали Шиллер і Гете, — це надійна запорука духовного відродження людини, пробудження в ній прагнення до справжнього, — вільного і справедливого життя.

У веймарський період Шиллер виступив як засновник жанру історичної драми: «Табір Валленштейна» (1798), «Пікколоміні» (1799), «Смерть Валленштейна» (1799), «Марія Стюарт» (1800), «Орлеанська діва» (1801), «Мессінська наречена» (1803), «Вільгельм Телль» (1804). З одинадцяти його драм вісім написані саме на історичну тематику. Головними персонажами своїх історичних драм Шиллер робив визначних історичних діячів — королів, полководців, народних вождів. Наслідуючи Шекспіра, Шиллер зображує своїх головних героїв переважно у сфері їх особистого життя, але в той період, коли його суперечності тісно пов'язуються із загальнодержавними проблемами та політичними конфліктами. Шиллера-драматурга передусім цікавило, яким чином історичні долі народів, війни, повстання, інші політичні події залежать від особистих почуттів тих людей, що керують державою. Його також хвилювало питання, якою мірою політичний діяч може залишатися просто людиною у вирі тих життєвих проблем, що їх породжують кохання, сімейні стосунки, дружба, любонне суперництво, вщемлене почуття гідності та хибні моральні уявлення.

Вагомим внеском у здобутки німецької просвітницької літератури стала також лірика Шиллера. Свої перші вірші «Вечір», «Завойовник», «Пам'ятник розбійнику Моору» Шиллер написав ще в академії. Його рання лірика сповнена просвітницьких сподівань на щасливе майбутнє людства, яке, знищивши тиранію, здобуде довгоочікувану' свободу, на практиці реалізує гасла рівності, братерства, справедливості.

Соціально-бунтарські мотиви у віршах Шиллера поєднуються з витонченою любовною лірикою. Почуття кохання —— звеличує, на думку автора, душу людини, долучає її до морального ідеалу та досконалих форм краси, які не лише облагороджують людину, але й сприяють її духовному переродженню.

Вершиною лірики веймарського періоду творчості Шиллера став 1797 р., який увійшов в історію німецької поезії під назвою «баладного року». Цього року Гете і Шиллер, адресуючи один одному листи, обов'язково додавали до них балади. В цих баладах Шиллер намагався на прикладі життя окремої людини показати загальні закони людського життя, виявити сили, що керують долею суспільства, а також визначити гуманістичні ідеали та їх роль у світі.

68.Драма Шіллера “Підступність і кохання’:тип конфлікту, зв'язок зі штюрмерством.

1783 року виходить третя трагедія Шиллера "Підступність і кохання" . В ній на перший план винесене життя німецького бюргерства. Шиллер поставив собі за мету правдиво зобразити життя мас, і дати зрозуміти, чому в німецькому суспільстві немає широкого звільняючого руху. Тут стикаються в непримиренній ворожнечі два соціальні світи: феодальний, придворно-дворянський - і міщанство, міцно спаяне долею і традицією з широкими народними масами. До першого належить по народженню Фердинанд, син президента фон Вальтера (зобов'язаний цьому середовищу своїм відносно високим військовим чином і університетською освітою): до другого, до світу принижених і ображених, - кохана Фердинанда, Луїза.

Конфлікт трагедії несе класовий відтінок, але розгортається він в ідеологічній сфері. Чесним бюргерам автор протиставляє жахливий світ інтриг і підступностей аристократії, з її розбещеністю, моральним цинізмом, що панує при дворі.

Шиллер перевіряє достоїнства своїх позитивних героїв в дуже серйозних випробуваннях. Луїза Міллер та син президента Вальтера – Фердінанд, кохають один одного , і змушені пройти багато перешкод. Вальтер для укріплення свого суспільного положення хоче одружити сина на коханці герцого леді Мільфорд. Фердінанд заперечує, і Вальтер вирішує діяти по іншому. Міллера зарештовують і Луїзу примушують написати листа, який викриває її вигадану зраду Фердінінду. Конфлікт вирішується трагічно. Фердінвнд, змучений ревнощами отруює Луїзу і себе самого.

Викривальний пафос трагедії надзвичайно сильний. Політикою тут заправляє банта аферистів на чолі з Вальтером, який вбив свого попередника. В гостро сатиричній манері автор розкриває убогість придворного життя.

Фердинанд та Луїза гинуть. Їх смерть слугує звинуваченням феодально- абсолютистському ладу. Саме в цьому міститься перш за все революційне звучання трагедії. В п’єсі також засуджується соціальна пасивність бюргерства, дозволяючи гнобленням панувати над ними. Штюрмерскій елемент позначився тут у підкресленні невідповідності положення героя і його бажань, у з'ясуванні перешкод, що заважають досягненню мети. На шляху Фердинанда з'являються носії соціального зла - президент Вальтер, чиновник Вурм, «демонічна жінка» - леді Мільфорд. Син президента різко протистоїть батькові, якого називає лиходієм. Романтичний ідеал Фердинанда зосереджений в його власному серці і улюбленої ним дівчині.

Перша назва п’єси «Луїза Міллер». Сам автор визначив жанр свого твору — «міщанська трагедія». Крім того, це перша німецька політична драма, у якій зіштовхуються два соціальних світи: придворно-дворянський і міщанство.

Потрактування англійської історії у драмі Шіллера «Марія Стюарт».

"Марія Стюарт" - трагедія замкнута і незвичайно сценічна. Закінчивши її, Шиллер написав одному з своїх друзів: "Я починаю, нарешті,… Трагедія відтворює події XVI в., пов’язані з боротьбою реформації й… До моменту початку дії шиллеровской трагедії всі складні перипетії життя Марії Стюарт були відкинуті: її коротке…

Новаторство штюрмерської поезії Гете.

Сміється ясно/Все навкруги./Палає сонце,/Блищать луги!/Квітки звисають/З гілля в садок./І мир, і радість/В серцях у всіх./О світ, о сонце/В серцях у… Молоді люди були вже заручені, але весілля не відбулося. У 1772 р. Гете,… Образ коханої лише у сприйнятті поета: "І ти овіяна весною, знову зі мною". Природа, образ коханої та…

Роман Гете „Страждання молодого Вертера”: проблематика і поетика.

Спо­чатку Гете намагався втілити свій задум у драмі, але потім звернувся до епістоляр­ної форми в дусі Руссо та Річардсона. Це дозволило йому не… У романі Гете описав свої переживання, пов'язані зі знайомством у Вецларі на… Зустріч із Лоттою відбулася 9 червня 1772 року. Від цього часу Гете занурюєть­ся в сумні роздуми про те, що йому не…

Філософський зміст „Прологу на небесах” у „Фаусті” Гете.

«Пролог на небесах» має символічний філософський сенс. У «Пролозі на небесах» укладена зав'язка трагедії. Тут діють Господь, архангели(Рафаїл, Гавриїл і Михайло) і Мефістофель. Архангели співають хвалу діянням часів Госіода, який створив Всесвіт. Вони малюють картину природи, велич якої неможливо осягнути розумом: «У просторі, хором сфер охопленому, свій голос сонце подає, здійснюючи з громовим гуркотом приписаний круговорот ... І з незрозумілою швидкістю внизу обертається Земля, на ніч зі страшною темрявою і світлий полудень коло ділячи ... » Славослів'я архангелів перериває Мефістофельсвоєю саркастичною реплікою:« до тебе потрапив я, Боже, на прийом, щоб доповісти про окреме положення ... » Не все на землі так чудово, як тільки що запевняли у своїх пишномовних тирадах архангели. На землі, говорить Мефістофель, «люди б'ються, знемагаючи», там «безпросвітний морок, і людині погано, що навіть я шкодую його поки».

Між Богом і Мефістофелем зав'язується суперечка. Вперше звучить ім'я вченого мужа Фауста, якого Бог приводить в приклад як свого вірного і старанного раба. Мефістофель відповідає, що «цей ескулап» не схожий на інших рабів, що в ньому немає покори та умиротворення. Він відзначає суперечливу, двоїсту натуру Фауста:
«Він рветься в бій, і любить брати перепони, І бачить ціль, звабливу вдалині, І вимагає у неба зірок в нагороду І кращих насолод у землі, І століття йому з душею не буде сладу ...»
Мефістофель вважає, що він може дати Фаусту земні радощі, які захоплять його і змусять забути про високі поривах до знання. Бог дозволяє Мефістофелю піддати Фауста будь-яким спокусам, звести його в будь-яку безодню, вважаючи, що чуття виведе Фауста з глухого кута. Мефістофель приймає суперечку, він упевнений, що виграє його, що змусить Фауста «повзати в посліді» і «жерти ... прах від черевика». Якщо Фауст визнає себе задоволеним життям, його душа буде віддана Мефістофелю. Бог надає Мефістофелю право боротися за душу вченого. Вся сцена символізує боротьбу добра і зла, що відбувається в світі.

Філософський зміст „Прологу на небесах” у „Фаусті” Гете.
«Пролог на небесах» має символічний філософський сенс. У ньому укладена зав'язка трагедії. Тут діють Господь, архангели(Рафаїл, Гавриїл і Михайло) і Мефістофель. Архангели співають хвалу діянням часів Госіода, який створив Всесвіт. Вони малюють картину природи, велич якої неможливо осягнути розумом: Славослів'я архангелів перериває Мефіс

Між Богом і Мефістофелем зав'язується суперечка. Вперше звучить ім'я вченого Фауста, якого Бог приводить в приклад як свого вірного і старанного раба. Мефістофель відповідає, що покори та умиротворення. Він відзначає суперечливу, двоїсту натуру Фауста:
Сцена подана вільнодумно. Публіка має бути шокована від появи Бога на сцені, та ще й якийспереч з дияволом. Образ мефістофеля несе критику, заперечення порядку. За мефістофелем муки людни визвані тим що вона на відм від тварини має розум. Розум примуш люд нам агат рух до світла, але люд не може піднятися вище відвед їй місця, і це роб її нещасл. Більш того, розум за Мефістоф кривдить, викликає лише погані вчинки. Все ж таки М виражає певну істину. Гете вклав в вуста Ф розвінчання розуму. В часи Гете з цього приводу було багато суперечок між передовими людьми і ідеологами дворянської реакції. І у Гете Бог бачить у вчинках людини, навіть негативн – позитивне начало. Він впевнений що за допомог розуму людини здатна побороти помилки сам ост.Бог у Гете вірить в людину, в її розум. Так виникає спір про людину – одна з центр тем.72. Філософський зміст „Прологу на небесах” у „Фаусті” Гете.

«Пролог на небесах» має символічний філософський сенс. У ньому укладена зав'язка трагедії. Тут діють Господь, архангели(Рафаїл, Гавриїл і Михайло) і Мефістофель. Архангели співають хвалу діянням часів Госіода, який створив Всесвіт. Вони малюють картину природи, велич якої неможливо осягнути розумом: Славослів'я архангелів перериває Мефіс

Між Богом і Мефістофелем зав'язується суперечка. Вперше звучить ім'я вченого Фауста, якого Бог приводить в приклад як свого вірного і старанного раба. Мефістофель відповідає, що покори та умиротворення. Він відзначає суперечливу, двоїсту натуру Фауста:
Сцена подана вільнодумно. Публіка має бути шокована від появи Бога на сцені, та ще й якийспереч з дияволом. Образ мефістофеля несе критику, заперечення порядку. За мефістофелем муки людни визвані тим що вона на відм від тварини має розум. Розум примуш люд нам агат рух до світла, але люд не може піднятися вище відвед їй місця, і це роб її нещасл. Більш того, розум за Мефістоф кривдить, викликає лише погані вчинки. Все ж таки М виражає певну істину. Гете вклав в вуста Ф розвінчання розуму. В часи Гете з цього приводу було багато суперечок між передовими людьми і ідеологами дворянської реакції. І у Гете Бог бачить у вчинках людини, навіть негативн – позитивне начало. Він впевнений що за допомог розуму людини здатна побороти помилки сам ост.Бог у Гете вірить в людину, в її розум. Так виникає спір про людину – одна з центр тем.

73. Семантика образу Мефістофеля

Образ Мефістофеля в “Фаусті” Гете складний і багатогранний. Це Сатана — образ з народної легенди. Гете додав йому межі конкретної живої індивідуальності. Перед нами цинік і скептик, істота дотепна, але позбавлена всього святого, який зневажає людину і людство.

Виступаючи, як конкретна особа, Мефістофель в той же час є складним символом. В соціальному плані Мефістофель виступає як втілення злого, і людиноненависництва.

Образ Мефістофеля необхідно розглядати в нерозривній єдності з Фаустом. Якщо Фауст — втілення творчих сил людства, то Мефістофель представляє символ тієї руйнівної сили, тієї руйнівної критики, яка заставляє йти вперед, пізнавати і творити.

Важливу роль в розвитку основної ідеї «Фауста» грає Мефістофель. Він втілює в собі сумнів, заперечення, руйнування

Стаючи супутником Фауста, він прагне збити його з наміченої дороги, вселити в нього сумнів, повести його «дорогою мінливим за собою».

В критичний момент на шляху Фауста зустрічається Мефістофель. Тут треба звернутися до однієї з сцен, що передують початку дії, - до Прологу на небі.

Там Господь, оточений ангелами, зустрічається з Мефістофелем. Мешканець пекла Мефістофель втілює зло. Вся сцена символізує боротьбу добра і зла, що відбувається в світі.

Поява Мефістофеля перед Фаустом не випадкова. Мефістофель зовсім не схожий на біса з наївних народних оповідань. Образ, створений Гете, повний глибокого філософського сенсу.

Гете проте не змальовує Мефістофеля виключно втіленням зла. Він насправді "диявольськи" розумний. Мефістофель не дає Фаусту заспокоїтися. Штовхаючи Фауста на погане, він, сам того не очікуючи, пробуджує кращі сторони натури героя.

Фауст в очах Мефістофеля безумний мрійник, що бажає неможливого. Але Фаусту дана божественна іскра пошуку. Впродовж всієї поеми він шукає себе. І якщо спочатку він зневіряється, що не може стати богоподібним, то в самому кінці твору він говорить:если бы, с природой наравне,

Быть человеком, человеком мне…

Щоб відвернути Фауста від високих прагнень, Мефістофель веде його в кухню відьми, оп'яняє чарівним зіллям, захоплює його за собою в льох Ауербаха, владнує його зустрічі з Маргаритою, щоб хвилювання пристрасті змусило ученого забути про істину.

Гете одного дня обмовився, що обидва - Фауст і Мефістофіль - втілюють різні грані його власного «я».

Таким чином, автор підказав нам, що зіткнення цих двох персонажів в трагедії можна розуміти і як боротьбу двох протилежних тенденцій в душі людини: віра і сумніви, нестримного пориву і тверезою, - часом дуже приземленій і грубо-егоїстичній розсудливості. Адже і сам Фауст виголосив знаменні слова:

Ах, две души живут в больной груди моей, Друг другу чуждые, - и жаждут разделенья!

Своїми сумнівами, своїми уїдливим кепкуванням, своїм грубим, цинічним відношенням до життя Мефістофель хвилює, збуджує Фауста, заставляє його сперечатися, боротися, відстоювати свої погляди і тим самим штовхає його вперед і вище. Н.Г. Чернишевський писав в своїх примітках до першої частини «Фауста»: «Із запереченням, скептицизмом розум не ворожий: навпаки, скептицизм служить його цілям, приводячи людину шляхом коливань до чистих і ясних переконань».

Відзначаючи складну роль Мефістофеля в розвитку основної теми - боротьби Фауста за істину, - слід особливо виділити сцени, в яких Мефістофель сам виступає з критичним засудженням дійсності. У дотепній сцені з учнем Мефістофель дає влучну характеристику тодішнім наукам, в яких жива природа розглядалася як незмінна, така, що не розвивається. Простакуватому і не дуже розумному учневі, якому потрібна спеціальність трохи легше і прибутковіше, Мефістофель глумливо радить: «дотримуйтеся слова»: Словами диспути ведуться, Із слів системи створюються.

Тут гірке кепкування Мефістофеля служить затвердженню ідей Фауста: адже так поважно в боротьбі за дійсне знання не бути рабом мертвої догми, порожньої фрази.

Слова Мефістофеля, що завершують сцену з учнем, формулюють одну з центральних ідей «Фауста»:

Суха, мой друг, теория везде, А древо жизни пышно зеленеет!

Видатна художня майстерність Гете виявляється в тому, що всі ці складні філософські проблеми стають вмістом драматургічного, конфлікту і розкриваються в живих, повнокровних образах. З моменту, коли в одязі мандруючого філософа Мефістофель з'являється в кабінеті Фауста, він з'являється перед глядачем як живий учасник життєвої боротьби. Він сперечається з Фаустом, не зрідка жартуючи над ним, але ніколи не перемагає.

Лукаво веде він бесіду з Мартою, заставляючи її то плакати, то сваритися. Він уміє вишукано ввічливо розмовляти з Маргаритою, а в кухні відьми в гніві б'є посуд і обсипає відьму лайками. Хоча Мефістофель виступає тут, відповідно до сюжету старовинної легенди, як диявол, але одночасно Гете додає йому межі скептика і дотепника XVIII століття.

74. Потрактування фіналу трагедії

Гете показав будівництво нового суспільства тільки в дуже загальних рисах, але ясно одне: серед поселенців Фауста не буде експлуатації людини людиною. Люди будуть вести боротьбу з морем, а не між собою.

Яка б не була висока мета Фауста, Гете і в фінальному епізоді не зображує героя трагедії схожим на святого. У міру того, як підкорення моря успішно просувається, Фаусту трапляється виявляти нетерпіння, захоплення владою, відсутність педантичності у виборі засобів, коли справа йде про якнайшвидше досягнення мети. У цьому сенсі показова сумна доля Филемона і Бавкіда, старичків, які не побажали покинути насиджене гніздо. Фауст проявляє найсуворішу вимогливість до рядових учасників будівництва гребель, але ж Фауст веде будівництво зовсім не в корисливих цілях. Тваринні риси буржуазного прогресу представлені не Фаустом, а Мефістофелем: піратство, вбивство, жорстокість наглядача.
Старий Фауст знайшов нарешті те, що марно шукав протягом усього свого життя - справжню високу справу. Він знайшов його не в якій-небудь області витончених і абстрактних духовних потреб, а в творчій діяльності на благо мільйонів людей (матеарілістіческое рішення проблеми «щастя»,«прекрасної миті»). Дуже важливо і показово, що ця «знахідка» дозволила Фаусту подолати відчай і скепсис, які свого часу кинули його в обійми Мефістофіля. Охоплений справжнім ентузіазмом творення, фізично немічний, сліпий, Фауст нічого не боїться, ні в чому більше не сумнівається. Тільки но позбувшись зору, він вигукує:

Вокруг меня весь мир покрылся тьмою,

Но там, внутри, тем ярче свет горит;

Спешу свершить задумаенное мною.

Проте помиляються ті критики, які скажуть, що через сліпоту Фауста, будівництво лише заплановано Фаустом і здійсниться в далекому майбутньому. Матеріальні передумови утопії в основному створені Фаустом, хоча йому уже не судилося побачити вільний народ, для щастя якого він так наполегливо працював:

Жизни годы

Прошли не даром; ясен предо мной

Конечный вывод мудрости земной:

Лишь тот достоин жизни и свободы,

Кто каждый день за них идёт на бой!

Всю жизнь в борьбе суровой, непрерывной

Дитя, и муж, и старец пусть ведёт,

Чтоб я увидел в блеске силы дивной

Свободный край, свободный мой народ!

Тогда сказал бы я: мгновенье!

Прекрасно ты, продлись, постой!

И не смело б веков теченье

Следа, оставленного мной!

В предчувствии минуты дивной той

Я высший миг теперь вкушаю свой.

Мефістофель «ловить Фауста на слові», він вимовив формулу, яка було обумовлена договором. Наступає смерть: «Фауст падає». Формально Мефістофель правий, та насправді неправий докорінно: усі його плани рухнули. Йому не вдалося ні погасити високих прагнень Фауста, ні обманути його «угаром чувственным». В очах мудрої, мислячої людини Фауст з усіма його помилками і падіннями, повність виправданий його кінцевим земним діянням.

Не варто також перебільшувати значення релігіозного окрасу епілогу, де показана зустріч(хоча і потойбічна) Фауста з Маргаритою, повною високого впливу «вічно жіночого» начала.

Прощення та визнання Фауста небесами знадобилось для роз’яснення оптимістичного смислу драми тій масі читачів, яка в епоху Священного Союзу була під великим впливом церкви.

«Фауст» - гідний спадок потомкам, який стверджує віру в розум, можливості людини змінити суспільне життя, збудувати його на розумній, справедливій основі. Гете у «Фаусті» закликає нас до мирної творчої праці, проголошує найвищим достоїнством людини – безперестанну боротьбу за щастя людей.

Оптимiстична кiнцiвка трагедії "Фауст" зумовлена просвiтницькою вiрою в розум i моральнi якостi людини, особистостi, яка свiдомо вiдмовилась вiд традицiй i постiйно шукає нове, прагне досконалостi.

Література США ХУІІІ ст.

XVIII століття в Америці проходить під прапором боротьби за незалежність. Центральне місце займають ідеї Просвітництва, що прийшли з Англії та Франції. У Новій Англії виросли міста, були створені університети, стали виходити газети. З'явилися і перші літературні ластівки: романи, що створювалися під впливом англійської просвітницької літератури і «готичного» роману, Генрі Брекенриджа (1748-1816) - «Сучасне лицарство, або Пригоди капітана Джона Фаррато і Тіга О'Рігена, його слуги », Брокден Брауна (1771 - 1810) - «Віланд», «Ормонд», «Артур Мервін»; поеми Тімоті Дуайт (1752-1818) - «Завоювання Ханаанів», «Грінфільд Хілл».

Друга половина століття ознаменувалася появою великої групи поетів, які відбивали в своїх творах політичні пристрасті епохи. Умовно їх поділяли на співчуваючих федералістам (найвідоміша група -

«Університетські поети») і прихильників революції і демократичного уряду. Один з найбільш значущих поетів, однодумець Пейна і Джефферсона - Філіп Френ (1752 - 1832). У своїх віршах він яскраво відбив політичні події в країні, хоча пізніше розчарувався в новій американської дійсності. У своїх кращих віршах оспівував природу і розмірковував про вічне життя. Уже в творчості Френ легко вловити зачатки романтизму, який повністю сформується в США тільки в XIX столітті.

Проте головне надбання американської літератури XVIII століття склала її просвітницька публіцистика з іменами Бенджаміна Франкліна, Томаса Джефферсона і Томаса Пейна. Ці три людини увійшли в історію суспільної думки Америки, вони залишили помітний слід в історії світової

літератури. Томас Джефферсон (1743-1826), автор Декларації незалежності, третій президент США, - особистість безперечно талановита і оригінальна. Вчений, філософ, винахідник, що володів великим і різнобічними знаннями, він повинен бути згаданий в історії літератури як блискучий стиліст, який володів ясною, чіткою і образною мовою літератора. Його «Нотатки про Вірджинії», його «Загальний огляд прав Британської імперії» цінувалися сучасниками не тільки за вираження в них думки, а й за літературні пам'ятки . Математика, архітектура, астрономія, природничі науки, лінгвістика (складання

словників індіанських мов), історія, музика - все це становило предмет захоплень і знань цієї людини.

Бенджамін Франклін (1706-1790) належав до плеяди блискучих і універсальних умов XVIII століття. Громадська думка в Америці формувалася під впливом цього могутнього розуму, геніального самоучки.Протягом 25 років Франклін видавав знаменитий календар «Альманах простака Річарда », який в Америці виконував роль своєрідної енциклопедії, зібрання наукових відомостей і в той же час дотепних життєвих настанов. Він друкував газету. Організував у Філадельфії публічну бібліотеку, лікарню, писав філософські твори. Своє життя він описав в «Автобіографії» (вийшла посмертно в 1791 р.). Його «Повчання простака Річарда» обійшли Європу. Багато європейських університетів дарували

йому звання почесного доктора. Ну, і, нарешті, він - політичний діяч, виконував відповідальні дипломатичні місії в Європі. Томас Пейн (1737-1809) - талановитий, безкорисливий революціонер і

просвітитель. Опублікував памфлет «Здоровий глузд». 10 січня 1776 памфлет став сенсацією дня. Він закликав американців на війну за незалежність, на революцію. Під час французької буржуазної революції Т.Пейн бився на боці повстанців. Крім того, перу Пейна належить книга «Вік розуму» - видатний твір американської просвітницької думки XVIII століття. Книга, частина якої написана в паризькій в'язниці, містить в досить різких виразах засудження християнства.

Американське просвітництво не висунуло авторів такого масштабу, яким відрізнялися просвітителі Англії, Франції, Німеччини. Це були більше практики, ніж мислителі і, звичайно, найменше художники. Вони освоїли ідеї європейського Просвітництва і намагалися з урахуванням можливостей застосувати їх до своєї країни. Томас Пейн був самий сміливий і найрадикальніший з них.

Американські просвітителі особливо виділяли питання суспільства, особистості і держави. Товариство понад держави. Воно може змінювати свою політичну систему, якщо нове покоління вважатиме це корисним, міркували вони.

Отже, американська просвітницька публіцистика XVIII століття теоретично обгрунтувала завдання буржуазної революції. Таким чином, американське Просвітництво внесло свій вклад у розвиток визвольних ідей та історичного прогресу.

Поезія Ф.Френо

Важливу роль зіграла заснована Френо «Національна газета» (1791-1793), провідний орган Джефферсонівський демократії в боротьбі з федералістами.… Громадянської темою не вичерпується зміст поезії Френо. Помітне місце в його…