У творі синтезуються існуючі на той час різновиди романного жанру: роман сімейний, побутовий, пригодницький, любовно-психологічний, роман великої дороги тощо + новий різновид – соціально-побутовий роман. Цей роман охоплює життя суспільства в можливій повноті, в строкатості його проявів і різномаїтті людських типів та характерів. Тут знаходимо всі класи й прошарки суспільства, від аристократії до наймитів та волоцюг. Розповідь вирує подіями й пригодами, сутичками й конфліктами, то драматичними, то комічними, розкриваючи строкату розмаїтість життя і виявляючи в цій круговерті різні сторони та якості людської природи, її суперечливу повноту. Художня цілісність роману досягається завдяки:
Бурхлива історія кохання Тома Джонса й Софії;
Том – Блайфіл: поєдинок лицемірства й щирості;
Активно присутній у творі автор.
Риси нарації:
Лір відступи – повчальний елемент (моральна сфера)
Причиново-наслідковий зв’язок,
Гумор (іронічні коментарі) ледь помітний, світлий, життєрадісний, оптимістична довіра людському розуму й серцю;
Диваки (дозволяють по-іншому подивитись на світ)
Побутописовий
Своєрідна утопічність, тенденційність, добро перемагає зло
Аналітичності нема (науковість з’явиться у 2 пол. 19ст.
V2.Нарація уромані Філдінга «Історія Тома Джонса». Роман Філдінга різко відрізняється від романів його попередників. Якщо Річардсон писав свої романи у епістолярній формі,тобто намагався надати їм життєподібності, достовірності,то Філдінгсвідомо руйнує ілюзію реальності: часто коментує свою розповідь, підкреслює його вигаданість і залежність від авторської волі, пропонує різні варіанти однієї ситуації, обговорює ремесло романіста, високі вимоги,що пред'являються до творчості письменника і його завдання, моральні і художні.Автор виходить на авансцену, стає не тільки оповідачем, а й важливим складником структури твору. Цей автор всезнаючий і всюдисущий, він прибирає всі ниті роману й усім розпоряджається, до того ж знаходиться у постійному контакті з читачами, обговорює з ними дії і наміри персонажів, заводить розмову про різні речі, які їх цікавлять. Жива, цікава,повна драматизму розповідь переривається авторськими відступами та коментарями. Філдінг майстерно використовує їх, то створюючи ретардацію(затримка розвитку дії включенням в текст нефабульних елементів),то даючи можливість відпочити читачу,що втомлюється слідкувати за пригодами героїв і примушуючи його з новими,свіжими силами слідкувати за ними знову. В цих відступах та коментарях є не мало міркувань про мистецтво та літературу,що створюють розгорнуту програму естетики просвітницького реалізму. Тут ми знаходимо цікаві міркування Філдінга про роман,як жанр,що здатний найбільш повно та всебічно відобразити життя. Він заявляє,що романіст повинен «спілкуватися з людьми всіх звань та статків тому,що знання так званого вищого світу не навчить його життя людей нижчого класу і навпаки».
Ця ж думка підкреслена у епіграфі до роману,що взятий у Горація: «Бачив вдачу багатьох людей».
Пізніше Філдінг заявляє про те,що метою мистецтва є пізнання людини. Вирішуючи важливе для письменників-просвітників питання про якості людської природи,Філдінг робить немало психологічних відкриттів.
Своєю метою автор вважає наслідування природі, а себе - «засновником нової галузі в літературі», де він має право встановити свої закони, наприклад закони часу: письменник не повинен уподібнюватися поштовій кареті, яка на всіх зупинках коштує однаково довго; про малозначні роки життя героїв можна розповісти коротше, ніж про декілька важливих днів. Таке трактування відносності часу передбачила деякі особливості оповідної техніки XX ст.