До 1700, у зв'язку з поверненням в театр глядача із середнього класу, який вимагав на сцені урочистості традиційних чеснот, посилилася критика аморальності і непристойності у виставах. Англійська буржуазна дійсність не була підходящим грунтом для високого жанру трагедії. Кращими жанрами стали сентиментальна комедія і міщанська драма. Міщанська драма – жанр драматичної творчості, що виник на початку 18 ст. в Англії. Зародившись під впливом ідей буржуазного Просвітництва, міщанська драма відображала гострі конфлікти «третього стану» з феодалами, виражала суспільні і естетичні запити буржуазії, що піднімалась, її протест проти аристократичної моралі, станової нерівності. Зародження міщанської драми пов’язують з посиленням ролі буржуа в суспільстві, в літературі - з утвердженням почуття, тому в центрі, як правило, конфлікт соціальний і cентиментальний по суті свого вираження, як і чуттєвість нового героя з буржуазного середовища. Умови троякого роду: соціальні, психологічні і літературні сприяли її виникненню та розквіту. XVIII століття було часом помітного піднесення буржуазії, яка все більше багатіє внаслідок швидкого зростання торгівлі і промисловості і все більше долучається до вищої духовної культури; відповідно до цього, замість колишньої літератури, що носила, більш-менш, аристократичний характер, народжується нова, буржуазна, що відповідає запитам соціального класу , який входить в силу. Разом з тим, суспільна психологія епохи, особливо в середині століття, зазнає значних змін, відходячи від колишньої розсудливості і схиляючись у бік почуття: народжується чутливий або сентиментальний настрій, який тягне за собою новий підхід до мистецтва. Нарешті, колишні літературні форми трагедії та комедії, різко відокремлені, виявляються вже віджили своє в художньому сенсі і не задовольняють нові потреби поетичної творчості. Сукупність цих причин, поряд з виникненням сентиментального роману що є одночасно і буржуазним - веде також і до створення буржуазної драми, якій, в більшості, притаманний сентиментальний характер. Головну увагу приділяли доброчинності і торжеству розумного начала. На противагу трагедії класицизму міщанська драма в сентиментальній, зворушливо - почуттєвій формі відображала повсякденне сімейне життя й побут, висуваючи нового героя – людину просту, незнатного походження, ідеалізуючи її буржуазну добропорядність. Героями цих творів були не доблесні римляни ,а звичайні буржуа, одягнені не в тоги а у вельми прозаїчні костюми купців, ювелірів, лавочників. Патетичні монологи у віршах змінились на повчальні міркування тверезих буржуа, які закликали до бережливості та діловитості. Популярними були Лілло і Л.С. Мерсьє. Найвидатніші теоретики та представники – Д.Дідро, Бомарше, Лесссінг, у творчості яких цей жанр збагатився політичними ідеями боротьби з тиранією феодалізму. В їхній теорії вперше визначилося поняття просто драми як особливого жанру драматургії. У 19 ст., коли все більше стала виявлятися реакційна роль буржуазії, міщанська драма втратила свої громадянські традиції і перетворилась на мелодраму. Перш за все міщанська драма зазнала розвитку в Англії, як опозиція комедії Реставрації. Всі зазначені умови проявилися раніше всього в Англії, яка випередила інші країни як розвитком класової самосвідомості буржуазії, так і нарожденням сентиментального настрою і спробами створення драматичних форм, що відхиляються від класичного зразка. Ще за часів Шекспіра народжується трагедія з повсякденного життя (,, domestic tragedy ", по термінології історика літератури Колльєра), яка випереджає собою майбутню буржуазну драму чи трагедію; такі «Арден з Февершема »(1592) і «Іоркширська трагедія »(1608) невідомих авторів; плідний Томас Гейвуд (бл. 1570 - бл. 1650) пише цілий ряд подібних п'єс, з яких особливо виділяються « Жінка, вбита добротою» і «Англійський мандрівник»; сюди ж потрібно віднести« трагікомедію » «Брістольський купець», написану Фордом (1586 - бл. 1639) у співпраці з Деккером (бл. 1570 - бл. 1641).
У Франції міщанська драма відома як «слізна комедія» і «серйозна комедія» з сильним повчальним початком (Детуш, Лашоссе, Д'Алланваль). Теоретиком жанру на новій стадії формування виступив Д. Дідро, він вимагав від авторів вивчення повсякденного життя людини, моралі, так як завдання театру - служити меті морального оздоровлення суспільства. У центрі інтриги - характер. Завдання драматурга - створити умови для його найбільш яскравого прояву у відповідності з соціальним становищем і обов'язками. Дідро ілюстрував свої погляди в п'єсах «Побічний син» («Le fils naturel», 1757), «Батько сімейства» («Le père de la famille», 1758). Л. С. Мерсьє продовжив розробку естетики міщанської драми в бік поглиблення реалістичного начала, вимагав відображення на сцені не лише представників середнього стану, а й нижчого, тому в його п'єсах з'являється більш широкий соціальний пласт: «Бідняк» («L'Indigen», 1772), «Тачка уксусніка» («La brouette du Vinaigrier», 1775).
У Німеччині представником міщанської драми («слізної комедії») був Х.-Ф. Геллерт «прочанка» («Die Betschwester», 1745). Однак справжній початок міщанської драмі на німецькій сцені поклав Г. Лессінг своєю «Міс Сара Сампсон» («Miss Sara Sampson», 1755), його зразки від «буржуазної комедії» - «Мінна фон Барнхельм» («Minna von Barnhelm», 1767) до «буржуазної трагедії» - «Емілія Галотті» («Emilia Galotti», 1772). За Лессингом міщанську драму розвивали «Солдати» («Die Soldaten», 1776) Я. Ленца, «Ненависть до людей і каяття» («Menschenhass und Reue», 1789) А. Коцебу, «Підступність і кохання» («Kabale und Liebe », 1782-1783) Ф. Шиллера та ін. З ім’ям Джорджа Лілло пов’язане виникнення міщанської драми в Англії, згодом вона розповсюдилась по Франції (Дідро) і в Німеччині ( Лессінг). Лілло прославляє буржуа, його спосіб життя та мораль. Лілло був заможним лондонським ювеліром і заняття драматургією поєднував з комерційною діяльністю. З восьми творів, які він написав, популярністю користувались два – « Лондонський купець, чи історія Джорджа Барнвела» та «Фатальна цікавість». Основні принципи буржуазної чи міщанської драми були втілені Лілло у «Лондонському купці». За задумом Лілло ця п’єса мала стати трагедією . В передмові до « Лондонського купця» Лілло виклав свої погляди на сучасну трагедію, які були програмою його діяльності . Лілло вважає , що настав час, коли героєм трагедії має стати буржуа, а предметом її зображення – буржуазний побут. Він виступає проти погляду на трагедію як на жанр, що зображає людей знатного походження. Твір Лілло не являється трагедією у справжньому значенні цього слова. Створення трагедії на обмеженій основі, яку він вибрав, було неможливим. Демократизація жанру, до якої вдався драматург, в практиці його власної творчості обернулась на обмеженість. Його герої не могли стати героями трагедії. Діапазон їх переживань та почуттів відповідав формі , яка отримала назву «міщанської драми».