Розповсюдженим жанром англійської драматургії 18 ст. була «баладна опера», на виникнення якої здійснила вплив популярна в той час в Англії італійська опера. Подібні п’єси писались прозою , але включали в себе дуети, пісні та арії ,які виконувались на мотиви популярних пісень та балад . За своїм характером баладні опери найчастіше являлись пародіями ,деякі з них мали елементи соціально-політичної сатири і були відголосками злободенних подій. . З цих уявлень в історію театрального мистецтва міцно увійшла «Опера жебрака» (1728) Джона Гея (John Gay, 1685 - 1732). Ідея її була підказана Гею Свіфтом. Задум Свіфта про створення «ньюгетської пасторалі» Гей перетворив на гостре та яскраве драматичне ,насичене музичними номерами та пародіями. Видовище. Сюжет її запозичений з кримінальної хроніки діянь процвітаючих злодіїв, бандитів і дівчат легкої поведінки. «Лицар великої дороги» Макхіт, невірний коханий численних красунь і батько настільки ж численних немовлят, лише випадково уникнув шибениці, але його відверті злодіяння в зображенні Гея менш підлі, ніж прикриті лицемірством подвиги поважного Пічема, скупника краденого добра, однаково близького зі злочинцями та представниками закону.
Спектакль захопив глядачів своєю музикальністю, а головне - легко впізнаваною, всім виразною пародійністю. Літературна пародія, що висміює заштамповані прийоми і уявну мораль модних наслідувачів Сіббера і Стіла, зливається з політичною сатирою: злочинний світ прямо зіставляється з правлячими колами, з їх ганебністю і хабарництвом. Гей заявляє, що схожість між мораллю вищого світу і звичаями громадського дна така велика, що відрізнити їх один від одного майже неможливо. Звинувачуючи вищі класи в цілому, Гей, за прикладом свого друга Свіфта, наситив «Оперу» і особистими випадами проти прем'єр-міністра Роберта Уолпола. Його ім'я носить один із злочинних персонажів п'єси. На весь зал лунали гострі, як удар батога, слова пісеньки Пічема: «Вельможний міністр вважає, / Що він не безчесніший за мене». «Опера жебрака» втрималася в репертуарі театрів до наших днів і знайшла нову гостроту в переробці Бертольда Брехта («Тригрошова опера», 1928).