Французьку літературу XVIII століття починають відраховувати пізніше – зі смерті Людовіка XIV (1715 рік), що знаменувала собою занепад французького абсолютизму. Завершується ця доба Великою Французькою Буржуазною Революцією (1789-1794 рр.)
Умовно французька література поділяється на два періоди:
до 1750 року – домінує «старий» класицизм часів Луї XIV, що набуває нового просвітницького змісту. Домінуючий жанр – філософські трактати (есеї), що іноді наближаються до романів («Перські листи» Монтеск’є). Представники: абат Прево, Монтеск’є, Вольтер – найбільші класицистичні філософи.
Монтеск’є – переважно соціофілософські трактати
«Роздуми про причини величі та падіння римлян» (1734)
«Про дух законів» (1748)
«Опит про вкус», (1753)
роман «Перські листи», (1721)
Вольтер – був і поетом і прозаїком, писав драматичні і епічні твори. Передусім вважав себе драматургом.
А.-Л. Лесаж – основоположник роману звичаїd
після 1750 року – поява нових тенденцій. Великого поширення набуває сентименталізм (Руссо). З’являється нові жанри: роман та міщанська драма. Продовжують розвиватися класицистична та полемічна драма, трактати, поезія. Стиль рококо зберігає свої позиції. Під час Французької Революції з’являється неокласицизм.
Д. Дідро, Ж-Ж. Руссо, П. Бормаше