ВОЛЬТЕР, (Voltaire; автонім: Аруе, Марі Франсуа — 21.11.1694, Париж - 30.05 1778, там само) — французький письменник, історик і філософ. Писав драматичні, поетичні і епічні твори. Вважав себе перш за все драматургом. Писав в стилі «старого» класицизму».
Батько Вольтера був багатим буржуа, нотаріусом. Вольтер здобув освіту в єзуїтському колежі Людовіка XIV, а поті1., у школі правознавства. За сатиру на регента Франції герцога Орлеанського був ув'язнений у Бастилії, де провів майже рік. Там він створив трагедію «Едіп» («Edipe», 1718), яка мала гучній успіх. Вольтер (саме цим іменем він підписав п'єсу) вже тоді пророчили славу Корнеля.
Волелюбні настрої поета відображені в героїчно-епічній поемі «Ліга, або Генріх Великий» («La ligue ou Henri le Grand», 1723), надрукованій за кордоном. За виклик на дуель аристократа де Рогана Вольтера ув'язнили в Бастилію, а потім вигнали з Франції. Три роки він провів в Англії, де вивчав праці Дж. Локка та І. Ньютона, творчість В. Шекспіра. Після повернення у Париж опублікував «Лисро англійську націю» («Letters concerning the english nation», 1731), засуджені паризьким парламентом до спалення, оскільки в книзі прославлявся англійський державний устрій і засуджувалася система французького абсолютизму.
Близько п'ятнадцяти років Вольтер прожив у Сіреї своєї приятельки маркізи де Шатле. Тут він створив праці з історії, трактати з математики та філософії, трагедії, комедії, поеми, повісті.
Прусський король Фрідріх II писав: «Ні, звичайно, це не одна людина здійснює ту подиву гідну роботу, яку приписують пану Вольтеру. В Сіреї проживає ціла академія, складена з найобраніших людей. Там живуть філософи, котрі перекладають Ньютона, епічні поети, Корнелі, Катулли, Фукідіди, і праці цієї Академії публікуються у світ під ім'ям Вольтера, так само як перемоги цілої армії приписуються одному полководцю».
У Сіреї Вольтер написав цикл філософських повістей, знамениті трагедії «Заїра»(«Zaire», 1732) (єдина п’єса любовного змісту, до написання якої його надихнув «Отелло» Шекспіра) і «Фанатизм, або Пророк Магомет» («Le fanatisme ou le Prophete Mahomet», 1742), героїко-комічну поему «Орлеанська діва» («La pucelle d'Orleans», 1730-1735) (переводить історію Жанни дАрк у фривольний план; зображення любовних пригод короля з фавориткою) та ін.
Після смерті в 1749 р. Емілії дю Шатле Вольтер прийняв запрошення Фрідріха II, мріючи втілити ідеал просвітників — створити модель освіченого абсолютизму. Проживаючи в Потсдамі, він написав ряд статей для «Енциклопедії» Д. Діцро і Ж. Д'Аламбера. Перебування у Пруссії закінчилося скандалом, і Вольтер залишив двір Фрідріха.
У 1755 р. він купив маєток Ферней на кордоні Франції та Швейцарії. Дім Вольтера став місцем паломництва інтелектуальної еліти Європи. У Фернеї він продовжив цикл філософських повістей, написав «Історію Росії за царювання Петра Великого» («L'Histoire de la Russie sous Pierre le Grand», 1759—1763), декілька філософських лоєм і трагедій, створив «Філософський словник» «Dictionnaire philosophique», 1764) і т. д. Звідси він звертався до суспільної думки Європи, захищаючи безневинно засуджених Ж. Каласа і юного де Ла Бара. У Європі його шанобливо величали «королем Вольтером». У 1778 р. письменник приїхав у Париж, де його зустріли з тріумфом. Проте через три місяці Вольтер помер, з тіло його за наказом уряду було перевезено з Шампань і поховано в абатстві Сельєр. У1791 р. прах Вольтера перенесено в Пантеон, а на його могилі викарбовано: «Він підготував нас до свободи».
Його творчість безмежна, а кількість творів вражає. Вже у XVIII ст. П.О.К. де Бомарше видав два зібрання його творів — у 70 і 90 томах! Особисто Вольтер жартував, що не віддає переваги жодній з муз, а любить усіх. Став хрестоматійним вислів Вольтера: «Усі жанри добрі, крім нудного», і здається, що він віддав данину любові усім «ненудним» жанрам.
Вольтер — один із творців сучасної історіографії («Історія Карла ХІІ» - епізод, що оповідає про гетьмана Мазепу). З його іменем пов'язане виникнення понять історичного факту та історизму, що відобразилось на подальшому розвитку не лише науки, а й літератури. Своїм завданням він вважав — створити історію народів. Історію він вважав наукою моральною, оскільки віковічний процес — це боротьба розуму та забобонів.
Сучасники називали Вольтера королем поетів. Він виступав у різних поетичних жанрах, створюючи епічні, іроїкомічні, філософські поеми, оди і політичні сатири, епіграми та ліричні вірші. Лірична поезія Вольтера написана у стилі «легкої» поезії у французькій традиції, що прийшла з Ренесансу.
Вольтер був також першим драматургом епохи, створивши понад 50 трагедій («суворі» трагедії без кохання) комедій, дивертисментів, оперних лібрето. Як і в поезії, в галузі драматургії він був послідовним класицистом, хоча й враховував досвід англійського театру. До нового жанру «міщанської драми» (написав чотири п’єси) він ставився скептично.
З величезної художньої спадщини Вольтера найвідомішими є «Філософські повісті» («Romans et contes philosophiques»), романи невеликого обсягу, які він писав упродовж тривалого часу — з 1747 по 1775 pp. До них, зокрема, ввійшли «Задіг, або Доля» («Zadig ou la Destinee», 1747), «Мемнон, або Людська розсудливість» («Memnon ou La sagesse humaine», 1747), «Мікромегас» («Le micromegas», 1752), «Кандід, або Оптимізм» («Candide, ou l'Optimisme», 1759), «Простак» («L'Ingenu», 1767), «Вавилонська царівна» («La princesse de Babylone», 1768).
Перша філософська повість Вольтера «Задіґ» «побачила світ у 1747 р. Умовно орієнтальний колорит повісті цілком відповідав смакам людей XVIII ст., які зачитувалися знаменитими арабськими казками. Східна тема цікавила й родоначальника французького Просвітництва Ш. Монтеск'є («Перські листи») і багатьох інших авторів.
Звернення до Сходу, окрім наміру показати екзотичний колорит, що так вабив читачів, давало Вольтеру можливість говорити «езоповою мовою» про проблеми сучасної Франції. Створення жанру філософської повісті спричинене прагненням поєднати образно-сатиричне змалювання дійсності з філософським змістом. Класицист за вихованням і смаками, Вольтер відійшов у «Філософських повістях «від правил класицизму. Створивши новий жанр, він втілив один із основних принципів просвітників: «Повчати, розважаючи».
Витоки жанру філософської повісті Вольтер знаходять у «Перських листах» Монтеск'є і в творах англійського Просвітництва, особливо у творах Дж. Свіфта — не лише автора «Мандрів Гуллівера», а й «Казки про бочку». Проте Вольтер і сам є надзвичайно оригінальним прозаїком: наслідуючи чужі традиції, він проявив себе справжнім новатором. За основу він брав жанр популярного в XVII—XVIII ст. любовно-авантюрного роману.
Книжковий ринок XVIII ст. наповнили сотні слізливих романів про пригоди бідних закоханих. Це була своєрідна «масова культура» епохи Просвітництва. Звертаючись до цього жанру, Вольтер розв'язував дві задачі: по-перше, він залучив до своїх творів широкий читацький загал, а по-друге, своїм сміхом він знищував цей жанр, позбавляв його права на існування.