Філософська повість - різновид повісті, що набув особливої популярності в письменників-просвітників. Її основою є філософське осмислення світу й місця людини в ньому. Персонажі повісті - носії певних філософських ідей, які й зумовлюють їхню поведінку та характеристику. Тож у Ф.п. головними героями є певні філософські ідеї, саме їхній розвиток зумовлює логіку розвитку подій. Так, у Ф.п. Вольтера "Простак" провідною є ідея "природної людини" та її конфлікту з "цивілізованим" суспільством. Тож суперечка в Бастилії відбувається не між Геркулесом де Керкабоном та Дорантом, а між філософськими ідеями Вольтера і Руссо.
Найяскравішим в творчості Вольтера і до сих пір залишаються його філософські оповідання. Цей жанр сформувався в добу Просвітництва та увібрав в себе основні її проблеми та художні відкриття. В кожному такому оповіданні полягає якась філософська теза, котра доводиться або спростовується в ході оповідання. Часто це можна помітити вже з самої назви: «Задиг, или Судьба» (1747), «Мемнон, или Благоразумие людское» (1749), «Кандид, или Оптимизм» (1759).
В ранніх оповіданнях Вольтер широко користується звичною для французької літератури 18 століття східною стилізацією. Так, «Задиг» присвячений «султанші Шераа» (у котрій схильні бачити маркізу де Помпадур, коханку короля), та поданий як переклад арабського рукопису. Труднощі та щастя, дані долею Задігу, кожного разу несуть в себе протилежну думку, ніж та, що очікувалась. Те, що люди вважають випадковістю, насправді є причинно-наслідковим. В цьому оповіданні Вольтер ще стоїть на позиціях оптимізму та детермінізму, хоча це зовсім не заважає йому сатирично змальовувати розбещеність двору, безкарність фаворитів, недосвідченість вчених та лікарів. Прозора східна декорація легко дозволяють розгледіти Париж та Версаль.
В одному з найвизначніших оповідань Вольтера є «Кандид», чітко проступає філософський перелом, що відбувся в свідомості письменника після повернення з Пруссії. Оптимістична ідея Лейбніца про «предустановленную гармонию добра и зла», й причинно-наслідкового зв’язку, пануючого в «лучшем из существующих миров», послідовно спростовується подіями з життя добродійного юнака Кандіда; після несправедливого вигнання з замку, де він виховувався через милість, йде несправедливе вигнання, потім його силою роблять рекрутом, нівечать шпіцрутенами. Замальовуються картини кровавої бійні та мародерства солдат (відголоски прусських спогадів Вольтера). Оповідання має незвичайний сюжет: героїв спіткають надзвичайні пригоди, що йдуть одна за одною в дуже швидкому темпі. Дія переноситься із Німеччини в Португалію, в Новий Світ, в утопічну країну Ельдорадо, де дорогоцінні каміння розкидані прямо долу. Сам контраст між відносно примітивною кінцівкою та напружено-драматичними подіями оповідання є характерним для гротескного стилю оповіді. Така кінцівка. У Вольтера може уникнення будь-якого рішення обрати одну з концепцій світу. Але є й інша трактовка – заклик перейти від слів до діла.
У філософських оповіданнях Вольтера ми марно стали б шукати психологізм, занурення у духовний світ персонажів, достеменний опис людського характеру або правдивий сюжет. Головне в них – надмірно загострене сатиричне зображення соціального зла, бездумність існуючих суспільних інститутів та відношень. Цією суровою реальністю і перевіряється істинна цінність філософських пояснень світу.
Зверненість к дійсному життю, до ії гострих суспільних та духовних конфліктів проходить через всю творчість Вольтера – його філософію, публіцистику, поезію, прозу та драматургію. Зі всією своєю актуальністю воно глибоко проникає в саму суть загальнолюдських проблем, що виходять далеко за межі тієї епохи, в якій жив та творив письменник.
Можна знайти спільне у цих різних за своєю спрямованістю творах.
• Передусім стиль, який у Вольтера завжди насмішкуватий. Стрімкий і, при-
наймні на перший погляд, недбалий.
• У цих творах не було жодного персонажа, до якого б автор поставився цілком
серйозно. Всі вони — або втілення якої-небудь ідеї, доктрини (Панглос — оптиміз-
му, Мартен — песимізму), або вигадані, фантастичні герої.
• Майже всі філософські повісті і романи Вольтера розповідали про катастрофи,
але з точки зору «раціо» (розуму).
• Їхній темп настільки швидкий, що читач не встигав навіть посумувати.
• Вольтерові подобалося виводити на сцену священнослужителів, яких він на-
зивав магами, суддів, котрих він іменував муфтіями, фінансистів, інквізиторів, про-
стодушних і філософів.
• У самого письменника було кілька запеклих ворогів, які з’являлися в кожному
його романі під новою маскою, проте без зусиль виказували себе.
• Щодо жінок, то Вольтер їх не надто поважав. Коли вірити йому, то вони тіль-
ки і мріють про кохання гарного, молодого, щедрого чоловіка, однак, за своєю на-
турою, корисливі і лякливі.
• Те, що по-справжньому об’єднувало повісті Вольтера — це його філософія.
Про неї говорили як про «повний хаос ясних думок», в цілому безладних.