Ім'я Дені Дідро назавжди злилося із самою суттю XVIII століття, яке залишилось в історії людства як доба Просвітництва. Голова та ідейний ватажок енциклопедистів, белетрист, драматург, теоретик мистецтва, просвітник та філософ — матеріаліст — ось далеко не повний перелік високих титулів, які по праву належать Дені Дідро. Він заклав підвалини нових суспільних ідеалів та нового світовідчуття напередодні буржуазної революції, чим і заслужив прихильність не лише сучасників, а й наступних поколінь.
Значення постаті Дідро для сучасників насамперед пов'язане із особливістю його творчості. Межі між мистецтвом (літературою) та наукою (філософією) у творчості Дідро — енциклопедиста були умовними та доволі рухомими. Усі засоби епохи були підкорені непримиримій боротьбі із абсолютизмом, феодалізмом та церквою і тому взаємопов'язані. Образи його романів — це спосіб розкрити новий погляд на світ, вони пронизані філософською проблематикою. «Поет повинен бути філософом», — стверджував Дідро. — «Йому повинні бути відомі шляхи людського духу, світлі та темні сторони, добрі та погані явища людського суспільства».
З того, що писав Дідро, а писав він багато, тільки частина потрапляла до друку. Погляди Дідро суперечили поглядам влади — світської і духовної, викликали ненависть та усілякі спроби покарання з боку останніх. Один із його перших творів «Філософські думки» (1746), у якому він стримано висловився проти аскетичного придушення плоті та віри у дива, був спалений рукою ката. У 1749 році Дідро написав «Лист про сліпих для повчання зрячим», у якому відобразив свої атеїстичні погляди і відкинув будь-яку філософію, яка не спирається на почуття та суперечить здоровому глузду. Через цей твір Дідро був заарештований і три місяці провів у в'язниці Венсенського замка. У тюремній камері письменника відвідує Ж.-Ж. Руссо. Вони були однодумцями.
Після звільнення разом із Д'Аламбером Дідро береться за видання «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел» (35 томів, з 1751 по 1780 роки). Протягом багатьох років свого життя Дідро віддає цій грандіозній праці усі свої духовні сили та матеріальні засоби.
«Енциклопедія» являє собою систематичне зведення досягнень тодішньої науки, техніки та виробництва, усіх галузей соціальних знань. Участь у ній брали найвидатніші інтелектуальні сили тодішньої Франції: Вольтер, Монтеск'є, Гольбах, Гельвецій, Руссо. Нове матеріалістичне світобачення ґрунтувалося на фактах природознавства, а все існуюче підпадало під розгляд розуму — і королівський деспотизм, і церква, і релігія. Значення «Енциклопедії» виходило за межі суто довідкового видання. У ній було здійснено перегляд основ людського буття з позицій просвітницького розуму. Тому «Енциклопедію» справедливо називають «Біблією нового часу». Не забарилися репресії та заборони, але томи «Енциклопедії» виходили напівлегально, збираючи усе нових передплатників; повністю або частково вони були перекладені деякими з європейських мов.
Видання «Енциклопедії» буквальним чином перетворило Дідро на жебрака. Пропозиція Катерини II придбати його бібліотеку, залишивши її письменникові у довічне користування та призначивши його зберігачем, стала якраз у нагоді.
В очах французьких просвітників Росія була найпрогресивнішою країною, батьківщиною ліберальних принципів. Дідро на запрошення Катерини II приїжджає до Росії. Він пробув у Петербурзі, починаючи з вересня 1773 року по березень 1774 року. Метою його візиту було сприяння подальшому прогресу «просвітницької монархії». Імператриця зустрічалася із славетним французом майже не щодня, люб'язно спілкувалася, покірно вислуховувала поради послабити кріпацтво тощо і майже не відповідала на питання, що стосувалися тогочасної ситуації у країні (де у цей час розгорталося повстання Пугачова).
Дідро залишив Росію дійсним членом Академії наук та почесним членом Академії мистецтв.
Дідро вважав себе в першу чергу філософом, а не письменником. Саме цим пояснюється той факт, що з усіх написаних ним літературних творів він опублікував за своє життя лише роман в стилі рококо «Нескромні скарби» і кілька новел (найвідоміша — «Два приятелі з Бурбони», 1773).
Славу видатного письменника йому принесли твори: «Черниця» (1760), «Жак Фаталіст та його Пан» (1773), що вийшли друком 1776 року, і «Небіж Рамо» (1762 — 1779), що вперше з'явився друком у німецькому перекладі И. В. Гете 1805 року.
У 1773 році, незабаром після повернення із Росії, Дідро закінчив роман «Жак Фаталіст та його господар», у якому проблема свободи людини була порушена більш глибоко і всебічно.
Це діалогічна оповідь, що включала в себе вставні епізоди та оповідання побутового характеру. Вміщені у ній динамічні сцени невимушено переходили у філософські роздуми, а наскрізна фабула була майже не відчутна. Прийом «подвійного відображення» — самого життя і думок про нього персонажів — підкорений єдиному завданню: безжальному суду над дійсністю.
Яскраві картини реального світу поєднані прийомом «великого шляху» (Жак та його безіменний Пан пересуваються від трактиру до трактиру).
Вершиною художньої прози Дідро стала невелика за обсягом філософська повість «Небіж Рамо».
У даному творі відкинуто будь-яку фабульність, навіть як допоміжний супровідний засіб.
Герой філософського діалогу (саме так визначаємо жанр твору) — реальна особа, небіж знаменитого композитора Рамо, Жак-Франсуа Рамо, людина, безумовно, обдарована, однак ще більшою мірою нерозважлива та лінива. Він без особливого успіху пробував свої сили як у музиці, так і в поезії, однак на все життя залишився тим інтелігентним жебраком, кількість яких особливо зросла напередодні революційних подій.
Образ небожа Рамо — це конкретне увиразнення типу людей із так званою «розірваною свідомістю», що живилася розкладом та гниттям старого суспільства. «Не следует забывать, — зазначає небіж Рамо, — что в таком изменчивом предмете, как нравы, нет ничего безусловного, существенного и вообще верного или ложного, кроме того правила, что нужно быть таким, каким приказывает быть расчет, — хорошим или дурным, мудрым или глупцом, приличным или смешным, честным или порочным. .. Когда я говорю: порочен, я прибегаю к вашему способу выражения; ведь если бы вы захотели объясниться, то, вероятно, оказалось бы, что вы называете пороком то, что я называю добродетелью, добродетелью — то, что я называю пороком».
Зміст твору складала жвава розмова, що розгорнулася у одній із кав'ярень Пале-Рояля, між анонімним Філософом та безіменним небожем композитора Рамо. Філософ висловлювався у відповідності до просвітницьких ідей розуму, доброчинності. Співрозмовник у відповідь осипав його парадоксами, цинічними та розпусними висловами. Зовнішність Філософа залишалася невідомою читачеві. Зовнішність Небожа Рамо надзвичайно мінлива. Філософ бачив співрозмовника не вперше, однак щоразу різним — його вигляд залежав від прихильності заможних покровителів. Ця мінливість зовнішності дозволили зосередити увагу на тому, що найбільше цікавить самого Дідро, — розірваності свідомості його персонажа. Розповіді, плітки, роздуми небожа Рамо являли собою суміш піднесеного та низького, до того ж останнє у більшості випадків переважає.
Небожу Рамо відомі усі можливі способи існування у середовищі знатних та багатих людей, які умовно можна поділити на такі етапи: спочатку лестощі, потім плазування і, нарешті, виконання ролі блазня. Напевно, усвідомлення цього й дозволяє йому палко ненавидіти сильних світу.
Головний герой відчував сутність суспільства, у якому жив. Безпомічність моральної позиції Філософа перед цинічними викриттями небожа Рамо — це свого роду самокритика просвітницького розуму, усвідомлення його порівняно із суперечностями та складностями життя.
Один із основних життєвих висновків небожа Рамо полягав у наступному: «В природе все породы животных пожирают одна другую, в обществе истребляют друг друга все сословия».
Як і більшість творів Дідро, «Небіж Рамо» виступав маленькою енциклопедією думок, почуттів та настроїв письменника, що охоплює у стислій, афористичній формі найгостріші та найтривожніші проблеми життя.
Особливості індивідуального стилю Дідро:
• енциклопедизм мислення;
• величезна внутрішня потреба включати в сферу своїх думок всі факти та явища, які необхідно враховувати під час народження нової прогресивної свідомості;
• створення образів заклав основ того реалістичного стилю, що дав початок новій французькій літературі;
• літературної творчості філософсько-естетичною позиція літературної творчості;
• розкриття нового погляду героїв — персонажів на світ; філософську проблематику.