Нову сторінку у "великій біографії" відкрило навчання у Страсбурзі. Поезія в ці роки розвивалася в дусі "Бурі і натиску", руху, який у своїй суспільно-історичній сутності був виявом протесту молодої бюргерської інтелігенції проти феодально-історичних порядків, проти деспотизму князів і засилля бюрократів, проти застою і убозтва тогочасного німецького життя1. Гете поділяє ідеї штюрмерів (від нім. слова Sturm - буря) або "бурхливих геніїв". Штюрмери твердили, що потрібно писати так, як підказує творча уява, яку вони називали "геніальністю". Улюбленими темами були - природа та кохання. Останнє описувалося, як глибоке, щире, бурхливе почуття, але Гете своєю творчістю виходить далеко за рамки цієї течії. Його поезія вирізняється довірою до життя, його конкретності, розмаїтості, повноти, а також реалістичністю, яка надає творам простоти та природності.Т. Манн писав про лірику Гете: "Яким все це було новим, скільки тут чаруючої свободи, мелодійності і барвистості, як під буряним поривом цих ритмів летіла пудра з раціоналістичних перук". Ці переконання та ідеї втілилися у ліриці. "Травнева пісня" та "Побачення і розлука" - перші приклади якісно нової поезії. "Травнева пісня" (1771) є яскравим свідченням цього. У час створення вірша поет навчався у страсбурзькому університеті. Він закохався у юну дочку зезегемського пастора Фредеріку Бріон. Образ "у всій її ніжній привабливості" закарбувався у душі поета та відбився у його творчості. У "Травневій пісні" звучить два мотиви: замилування природою і щасливі любовні переживання. Кохання панує і в природі, і в житті людини. В центрі знаходиться людина, яка розуміє себе частиною природи. Все це вибух радості поета, викликаного коханням :
Сміється ясно/Все навкруги./Палає сонце,/Блищать луги!/Квітки звисають/З гілля в садок./І мир, і радість/В серцях у всіх./О світ, о сонце/В серцях у всіх.
Молоді люди були вже заручені, але весілля не відбулося. У 1772 р. Гете, одержавши вчений ступінь, покидає Ельзас. Це був кінець їхніх стосунків. Гете не міг змиритися із сільським життям. Цей фрагмент вбудований у твір "Побачення і розлука". Саме розрив стосунків служить фоном для твору. Страдницька втеча - єдиний вихід, бо насамперед Гете - вільна людина. Цей твір вражає предметністю (яскраві картини природи), саме ж побачення поза кадром. Головну увагу зосереджено на внутрішніх переживаннях. Герой "душа в огні", - який у мені палає вогонь, і все ж кохати - яке щастя".
Образ коханої лише у сприйнятті поета: "І ти овіяна весною, знову зі мною". Природа, образ коханої та внутрішній світ постають як єдине ціле. У цьому творі бачимо внутрішню суперечність в душі поета, він тяжко страждає, але свобода стоїть понад усім. Душевні переживання, які підкреслює нічний пейзаж. За поезією закріпилася назва "сповідальна лірика". Сам Гете у своїй автобіографічній книзі писав про те, що все життя він дотримувався єдиного принципу перетворювати все те, що примушувало його радіти чи страждати, у поезію; тому все, що ним опубліковане - це уривки єдиної великої сповіді. Водночас Гете створює зразки високої поезії гімнів. Це твори, наповнені глибоким філософським змістом, але у них також присутня бурхлива емоційність та пристрасність, притаманна рухові "Бурі і натиску".
Здавалося б абстрактні питання буття, мали б мати форму спокійну, медитаційну, але у Гете ці проблеми переживаються бурхливо, з темпераментом "бурхливого генія". І тут бачимо фрагменти життя, думок поета. Для інтимної лірики особливе значення мав фольклор та давньогрецькі гімни, насамперед Піндорова ода. Від неї походять вільні ритми поезії гімнів Гете, які яскраво передавали пафос "Бурі і натиску".
Гімни Гете - це видатне явище. Чи не найраніший серед них "Пісня мандрівника під час бурі" (1771-1772), з цього твору власне починається поезія гімнів. Вона є патетичним монологом, зверненим до сил природи, що персоніфікуються в міфологічних образах. За словами автора, цей твір виник під час нічних блукань поета на лоні сонної природи, коли він "сам собі наспівував диковинні гімни-дифірамби… у той час, коли навколо бушувала буря, якій я йшов назустріч"3. Перед нами "бурхливий геній", що розкриває в екстазі своє "я" і своє відношення до світу, але лише в абстрактних формах4.
Ко мне слетайтесь, музы,/Сестры граций!/Это - влага,/Это - суша,/Это - сын текучих вод и суши/
Я - над ними ступаю,/Брат богам (göttergleich).
Цей суто "штюрмерський" твір нерідко вважають надто "хаотичним", безформним як для Гете, він видається лише в перспективі подальшої еволюції поета.