Поупа вважають найвидатнішим класицистом англійської літератури. Взірцем творчості Поуп вважав твори старогрецьких та римських авторів, зокрема творчість Вергілія. Простота, обмежені емоції та співрозмірність грец. і рим. авторів приваблювали англ.. класициста.
Результати його творів – це головним чином поезія, а також переклади класиків, таких як Гомер та Шекспір, принесли йому відомість та славнозвісність. В 1709 році світ побачили «Пасторалі», а в 1711 – «Досвід критики» (в якому О. Поуп переказував в віршах «Мистецтво поезії» Буало). В 1714 була видана дидактико-зображальна поема «Віндзорський ліс», галантний героїко-комічний епос, «Викрадення локону» та інші твори. Однак, як редактору та перекладачу, Поупу заважали правила класицизму. З творів Шекспіра він викинув або «причесав» масу «диких та непристойних», за його думкою, місць. Гомера він також неодноразово виправляв, редагував, виключаючи майже повні сцени та розділи з пісень «Іліади» та «Одисеї» або переробляв їх.
Олександр Поуп, проповідуючи в своєму художньому світі ідеї просвітницького класицизму, захоплювався новомодним художнім стилем рококо. Для рококо характерні вишуканість, витонченість, фантастичність форм. В поезії переважали анакреонтичні мотиви.
В ранній поемі «Викрадення локону» (перший варіант –1712) Поуп знаходився під сильним впливом стилю рококо. Скориставшись світським анекдотом, він створює граціозну та гостру героїко-комічну поему – вишукану дріб’язкову іграшку, де гумористичні побутові сцени представлені у прикрасі умовних фантастичних образів. Пізніше, як писав про це сам Поуп, він «звернувся до істини та моралізував свою пісню».