Дж. Свіфт якось писав: "Головна мета, яку я собі поставив у всіх своїх працях,- швидше ображати людей, ніж їх розважати, і якби я здолав довершити свої наміри без шкоди для себе, був би з мене найплідніший письменник на світі..."
Перше, що є індивідуальною прикметою творів Свіфта,- це їхній сатиричний "пафос", з яким не можна поставити поруч ні тонку іронію сучасника Свіфта - Вольтера, ні, тим більше, до деякої міри його спадкоємця в англійській літературі - Лоренса Стерна. Характерною рисою цього пафосу є підкреслений риторизм, енергійне намагання за всяку ціну нав'язати читачеві свою оцінку того чи того факту при допомозі бездоганно розгорнутої системи "логічних" аргументів, причому сатирик наступає тим . наполегливіше, чим абсурдніше й парадоксальніше твердження він обстоює. Суперечність між цією енергією вислову і абсурдністю основної думки й справляв найбільший ефект в сатиричних творах Свіфта.
Осяйний образ нової людини став об'єктом палкої агітації письменників нового часу. Всі вони - і Свіфт, і Дефо, і Вольтер, і Руссо - перш за все проповідники нового ідеалу, педагоги, філософи, а потім уже письменники. Якщо Данієлю Дефо і Аддісону притаманна була поміркована пропаганда нових ідей і така сама обережна критика сучасного, якщо їм властива була віра в те, що реформами згори можна добитися здійснення просвітительської програми, то перед гострим зором Свіфта розкривалися такі безодні підлоти та нікчемності, що обмежений оптимізм і поміркованість здавались йому чимсь несерйозним і занадто вже вегетаріанським.
(Роман раннего Просвещения – представлен творчеством Джонатана Свифта (1667–1745) и Даниэля Дефо (1660–1731). Оба знаменитых романа – «Приключения Робинзона Крузо» Дефо и «Путешествия Гулливера» Свифта – описывают приключения главных героев в «достоверной» форме (дневника), в них присутствует «островная» тема, характерная для английской литературы, просветительская тематика. Но в них дан разный взгляд на природу человека. Идейные течения английского Просвещения отличались неоднородностью. Некоторые писатели выступили с резкой критикой пережитков феодализма и пороков буржуазной действительности (Свифт, Филдинг, Смоллетт, Шеридан), другие авторы придерживались апологетической (Аддисон, Стил, Дефо) или умеренной (Ричардсон) позиции, надеясь с помощью добродушной сатиры и морально-религиозных наставлений воспитать в людях гражданские чувства и тем самым улучшить нравственный климат в обществе. Филдинг вводит в роман повествование от лица автора-рассказчика. До Филдинга повествование в романе велось от первого лица (Дефо, Свифт, Ричардсон). Тема «большой дороги» связана с характерной для английского романа темой путешествий. Однако, в отличие от Дефо и Свифта, Филдинг изображает путешествия своих героев не в далекие страны; он ведет их по Англии, знакомя с повседневной жизнью и нравами обыкновенных людей. Местом действия становятся постоялые дворы и захудалые гостиницы, помещичьи усадьбы и тюрьмы, придорожные деревенские харчевни. В этом отношении роман Филдинга продолжает традиции плутовского (или пикарескного) романа, родиной которого была Испания.
10. Розвиток журналістики 18ст.