Робінзонада – жанр частіше роману, у якому група або одна людина опиняється в ізоляції, це як правило, екстремальна ситуація і завжди експериментальна перевірка людини. Герої символізують стійкість і витривалість людини в екстремальних умовах.
Термін ввійшов у літературу через роман Дефо « Життя й пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, що провів 28 років на безлюдному острові, описані ним самим». Проте вважається, що прямим джерелом сюжету роману Дефо була книга про моряка Селькірке («Плавання навколо світу» Роджерс), що була видана незадовго до появи «Робінзона Крузо». У ній описана справжня історія цього матроса, якого капітан корабля за провини висадив на безлюдний острів, де він прожив більше 4 років, поки його не підібрав корабель, що проходив повз.
Р. схожа на авантюрно-пригодницький роман, проте має свою відмінну сюжетну характеристику: авантюрно-пригодницький роман будується на конфлікті між людьми, робінзонада має в основі боротьбу людини поза цивілізацією з природою, що протистоїть їй.
У творах висловлюється приховане захоплення буржуазним суспільством, котре почало розвиватись з 14 ст., а в 18 ст. – зробило величезні кроки на шляху до своєї зрілості. У цьому суспільстві особистість звільнена від природних зв’язків, котрі у попередні історичні епохи робили з неї складову частину визначеного обмеженого людського конгломерату. Цей індивід здавався їм втіленням природних якостей і відповідав їх поглядам на природу людини (ідея «природної людини»).
Проте існують і попередники роману Дефо, які працювали у жанрі робінзонади. Арабський письменник Ібн-Тофаїль («Мислитель, що сам навчається» 12 ст.), у якій розповідається про Хай-Ібна-Іокдана, що проживав від самого народження на дикому острові, на якому його годувала своїм молоком газель. Завдяки своїй цілеспрямованості й споглядання він усе більше пристосовується до умов одинокого існування серед природи.
Успіх роману Дефо серед буржуазного читача сприяв цілому ряду перекладів, наслідувань, інтерпретацій ( у 18 ст з’явилися Робінзони бранденбурзький, берлінський, богемський, лейпцизький тощо, існували Робінзони медики й книгопродавці; з’явилися також дівчина-Робінзон і Робінзон-невидимка). Роман Дефо сприяв розвитку авантюрного роману загалом. Так як «Робінзон Крузо» - це і роман подорожей і пригод, і роман виховання, і роман-алегорія, а до того ж це белетризований виклад тогочасних соціософських ідей та проблем, то всі наслідування можна розділити на певні групи в залежності від того, який жанр вони більш усього розвивають.
Робінзонади, що продовжують авантюрну лінію: у 18 ст. – «Подорожі й пригоди Вільяма Бінгфільда», «Життя й пригоди Джона Даніеля» та «Морські пригоди Петра Вількінса» Роберта Пултока. Тенденція до заміни реалістичного фантастичним (див. 13), що є характерним для Дефо, є типовим і для більшості робінзонад цього періоду.
«Новий Робінзон» Кампе і «Швейцарський Робінзон» Вісса, написані під впливом Руссо, продовжують повчальну лінію роману. Кампе ставив за мету сприяти розвитку творчих здатностей людини. Ця книга, написана у формі діалогу між учителем і учнем, дидактична й підкреслює виховничо-трудову ідею, що взята з роману Дефо й висловів Руссо. Вісс: проблема примирення особистих нахилів й інтересів до інтересів колективу.
Жюль Верн «Таємничий острів», тваринна робінзонада «Мауглі» Кіплінга----Берроуз «Тарзан», Альбер Камю «Чума».
13. Просвітницька концепція людини, її втілення у романі Дефо «Робінзон Крузо»
Просвітницьке тлумачення природи виявляло очевидну спорідненість з тим розумінням природи, яке було притаманне гуманістам Відродження, природи як розумної і благодійної наставниці людей, що вказує їм шлях до щастя й чеснот. Рисою просвітницького світогляду була віра в розум, культ розуму (просвітники шукали чистий, самодостатній розум в об’єктивному світі, в природі), гармонія розуму й природи, їх взаємопов’язаність і взаємодія (розумна природа, природний розум). Особливу увагу приділяли просвітники «людській природі». Їх загальне розуміння людини було антропологічним, бо вони вбачали в ній передусім природну істоту, а не вродження суспільно-політичного розвитку. Наголошувалося, що людина від природи є розумною й доброю, але цій людській природі не дозволяє проявитися недосконалий суспільний устрій, засилля невігластва й забобонів.
Дефо «Робінзон Крузо» (1719) («Незвичайні пригоди Робінзона Крузо, моряка із Йорка, написані ним самим») (витривалість людини в естремальних обставинах, заміна реалістичного фантастичним)
Добу Просвітництва хвилювали проблеми індивідуума й суспільства, природного стану й цивілізації, художньо втілені Дефо в простій і ясній формі. У романі Дефо в незвичайному ракурсі й колізії постають людина й природа. Сам-один на безлюдному острові, Робінзон бореться за виживання, і водночас він органічно, гармонійно пов’язаний з природою. Історія Робінзона здається невірогідною – за 28 років на безлюдному острові людина може здичавіти або збожеволіти (праця й напружена розумова робота – духовне піднесення людини, пафос пізнання й покорення людиною природи, енергія й воля до життя). Але Р. не тільки витримує це тяжке випробування, залишається повноцінною особистістю, а й часом почувається щасливим. Образ виходить за межі реалістичної життєподібності, в ньому втілена вища правда про людину, її духовно-моральні сили й можливості, що було символом віри доби Просвітництва.
Типово просвітницька концепція історії суспільства (шлях людства від варварства до цивілізації): спочатку Р – мисливець і рибалка, потім – скотар, землевласник, ремісник, рабовласник. Пізніше з появою інших людей на острові він стає засновником колонії. Герой Дефо від самого початку не природна людина, а частина цивілізації, продукт довгого історичного розвитку, індивід, лише на певний час поставлений в «природне становище»: він користується досвідом свого народу, спорядженням, інструментами й іншими матер. цінностями, знайденими на зруйнованому кораблі.
14. Який Зміст, крім буквального, вкладав Дефо у роман "Робінзон Крузо"?
«Робінзон Крузо» безліччю ниток пов'язані з філософськими ідеями Джона Локка: по суті, вся «острівна робінзонада» та історія робінзоновой колонії в романі звучать як белетристичний перекладення трактатів Локка про правління. Сама тема острова, що знаходиться поза контактів з суспільством, за два десятиліття до Дефо вже була використана Локком у його філософських працях.
З Локком зближують Дефо і виховні ідеї про роль праці в історії людського роду і становленні окремої особистості. Руссо недарма називав роман Дефо «вдалим трактатом про природне виховання» і відводив йому найпочесніше місце в бібліотеці свого юного героя («Еміль, або Про виховання», 1762). Нехитра історія про те, як Робінзон побудував свою хатину, як обпік перший глечик, як вирощував хліб і приручав кіз, як спорудив і спустив на воду човен, впродовж майже трьох століть продовжує хвилювати уяву читачів різного віку. Вона й досі не втратила свого величезного виховного значення для дітей та юнацтва.
Винятковість ситуації, в яку поставив свого героя Дефо, вилучивши його зі світу грошей і помістивши в світ праці, дозволила автору найбільш яскраво висвітлити в характері Робінзона ті його якості, які проявляються у вільній від торгашеских розрахунків, загальнолюдської за своєю суттю, творчої, його діяльності. Пафос пізнання і підкорення природи, торжество вільного людської праці, розуму, енергії і волі до життя надають книзі Дефо незвичайну свіжість, поетичність і переконливість, становлять таємницю її чарівності і запорука її безсмертя.
Дефо сам писав про алегоричному сенсі свого роману. Дійсно, описи пригод Робінзона містять великий узагальнюючий сенс. У романі втілилися подання Дефо про людське життя та історії людства, основні етапи якої Робінзон проходить за час життя на острові (опинившись сам на сам з природою, він займається полюванням і рибальством, потім розводить худобу, обробляє землю і, нарешті, знаходить в особі П'ятниці раба і пізніше перетворює острів у колонію).
Неправильним було б стверджувати і те, що життя Робінзона на острові почалася з первісної ступеня розвитку виробництва. У своєму героїчному двобої з природою Робінзон не зовсім самотній. Йому вдалося дістати з розбитого корабля інструменти, зброю, порох, папір, чорнило. У всіх цих предметах втілений праця багатьох тисяч людей, і, таким чином, людське суспільство незримо присутній в хатині Робінзона. Без його підтримки він не зміг би, незважаючи на всю свою енергію, створити необхідні для життя умови.
Герой Дефо несподівано виявляється учнем просвітницької філософії XVIII ст.: Він - космополіт і надає іспанцям рівні права з англійцями у своїй колонії, він сповідує віротерпимість, поважає людську гідність навіть у «дикуни» і сам виконаний гордим свідомістю особистої переваги над усіма самодержцями землі.