Формулярний процес. У другій половині періоду республіки Рим перетворився в могутню державу, якій належала величезна територія. Інтенсивно розвиваються сільське господарство (хліборобство, виноградарство, оливководство), нові галузі — тваринництво і птахівництво; одночасно розквітають ремесло, будівництво. Саме в цей період були збудовані римські водопроводи, мости, терми, амфітеатри, вілли, багатоповерхові житлові будинки, портові споруди. Зростання суднобудування й мореплавства зумовлюють пожвавлення морської торгівлі, яка стала дуже вигідною. Збільшення товарного виробництва, торгівлі, міняльної справи сприяє розвитку лихварства.
Великі зміни в економіці вимагали відповідних змін у правовому регулюванні. Пожвавлення виробництва, торгівлі, лихварства привело до значного зростання майнових спорів, вимагаючих негайного та ефективного розгляду. Легісакційний процес із своїм формалізмом уже не задовольняв потреб економічної практики. Вимагалися радикальні зміни. За повідомленням Гая, законом Ебуція між 149 і 126 pp. і двома законами Юлія (час прийняття невідомий) до цивільного судочинства були внесені істотні зміни, які грунтовно змінили легісакційний процес. Вони в основному зводилися до того, що позивач звільнявся від неухильного обов'язку формулювати свої вимоги в чітко встановленій формі. Обов'язок юридично грамотно, відповідно до закону формулювати позовні вимоги перекладався на претора. Позивач мав тепер право викладати претору свої позовні вимоги вільно. без дотримання формальностей і ритуалів. Вислухавши пояснення сторін, їхні докази й заперечення, претор самостійно формулював юридичну сутність позову. Зміст спору він викладав в спеціальній записці судді, яку почали називати формулою, звідси і назва нового порядку судочинства.
Формулярний процес, як і легісакційний, поділявся на дві стадії. Він не тільки реформував застаріле римське судочинство, а й закріпився у другій половині періоду республіки настільки, що внаслідок своїх безсумнівних переваг виявився здатним обслуговувати рабовласницький стан весь наступний період — принципат — до встановлення абсолютної монархії. Саме формулярний процес дав змогу перетворити застаріле цивільне право з вузьконаціонального у всесвітньо визнане, абстраговане від своєї основи приватне право. Позбавлений обтяжливого формалізму формулярний процес виявився дуже гнучким та ефективним щодо захисту інтересів рабовласницького стану. Сприйнятливість до нових соціально-економічних умов, що швидко змінювались, здатність перебудовуватися — найважливіші його позитивні якості. Саме формулярний процес і вдале його поєднання з преторською діяльністю сприяв досягненню римським приватним правом неперевершених висот досконалості.
Перетворення застарілого цивільного права в нову систему правових норм здійснюється у двох напрямках.
1. Претор в силу своєї влади отримує право надавати чи не надавати судовий захист спірним майновим відносинам. Виходячи з принципу еквітас (справедливості), він може відхилити позов у випадку, коли за цивільним правом такий позов має бути наданий, і, навпаки, надати захист відношенню, яке відповідно до норм цивільного права судовому захисту не підлягає. Право на позов претор виводить не з наявності правової норми, а із свого еквітас.
Система норм цивільного права замінюється системою позовів — з факту надання позову виводилась наявність матеріального права, а не навпаки. Вирішуючи питання про спрямування чи не спрямування справи до суду, претор не був зв'язаний нормами цивільного права і керувався тільки одним — справедливістю, зрозуміло, задовольняючи інтереси пануючого стану. Якщо нове відношення, на думку претора, підлягало судовому захисту, позов надавався, якщо ні — не було й позову. Такі широкі повноваження надавали претору фактичну можливість шляхом утворення системи позовів виводити нові правові приписи. Оскільки не було позову, то не було і права, надавався позов, отже, було й право. Це ще одне джерело правоутворення в період пізньої республіки.
2. Претор дуже чутливо і майстерно керує судовою практикою. Він не тільки надає чи не надає судовий захист, а й уважно слідкує, щоб судова практика розвивалася в потрібному напрямі. У формулі, що видавалася судді, претор зазначав, за наявності яких обставин позов варто задовольнити, а за відсутності яких в задоволенні позову відмовити. Суддя, залежний від формули претора, не мав змоги від неї відступити. Наприклад, претор писав у формулі судці: «Якщо ти, судця, встановиш, що Клеопатра дійсно є дочкою померлого Клавдія, то присуди їй спадщину. Якщо виявиться, що вона не дочка померлого, спадщини не присуджуй». Хоча, як відомо, відповід-но до норм цивільного права дочка, що вийшла заміж, не була вже родичкою своїх батьків і право на спадщину втрачала.
Отже, судова практика визначалася не нормами цивільного права, а потребами цивільного обороту, які відбивалися в преторських едиктах та іншій його діяльності.
Судове рішення, як уже підкреслювалось, оскарженню не підлягало. Воно відразу набувало законної сили і приймалося за істину — розв'язаний судом спір не може бути предметом повторного розгляду (Res judicata pro veritate habetur) (Д.50.17.207).