Екстраординарний процес. Зі встановленням абсолютної монархії інститут претури як демократичне утворення республіканського Риму починає занепадати. Імператори не довіряли ні виборним преторам, ні виборним суддям. Державна перебудова вимагала перебудови судової системи. Ще за часів принципату в деяких випадках почали практикувати розгляд окремих майнових спорів особисто магістратами без передачі їх присяжному судці. Між тим, для римлян, що протягом багатьох століть звикли до двостадійного процесу, розгляд справ суддею одноособово був незвичайним явищем, тому і порядок розв'язання спорів вони почали називати надзвичайним (extra ordinem) — екстраординарним. Якийсь час новий процес існував паралельно із звичайним цивільним процесом. Однак новий порядок розгляду спорів мав безсумнівні позитивні якості: він був одностадійним, отже, більш оперативним, швидким. За нових соціально-економічних умов це мало неабияке значення. Згодом екстраординарний процес витісняє формулярний і в період абсолютної монархії стає пануючим. Імператори ведуть боротьбу з правопорушеннями самостійно чи за допомогою своїх чиновників.
Судові функції виконують адміністративні органи: в Римі і Константинополі — начальник міської поліції, в провінціях — правителі провінцій. Деякі майнові спори імператор розглядав особисто, а незначні — муніципальні-магістрати.
Справи розглядалися на закритих засіданнях тільки за участю сторін та особливо почесних гостей. У разі неявки позивача справа припинялася, при неявці відповідача вона розглядалася у його відсутності.
Принциповим нововведенням екстраординарного процесу є встановлення офіційного виклику відповідача до суду і допущення оскарження судового рішення (начальнику поліції, правителю поліції і навіть імператору). Безумовно, це був крок уперед в розвитку судочинства.
У екстраординарному процесі принцип змагальності зберігався і навіть одержав подальший розвиток, проте принцип публічності був обмежений. Вперше було введено судове мито на покриття судових витрат.