Латинами визнавалися давні жителі Лація та їхнє потомство. Згодом правовий статус латинів почали надавати деяким італійським общинам і за межами Лація. Після того як в І ст. до н.е. римське громадянство розповсюдилось на всю Італію, статус латина залишався лише за населенням позаіталійських общин чи провінцій, яким він надавався особливими актами Римської держави. Його також набував раб, якого відпускали на свободу володарі-латини чи римський громадянин, за умови надання цьому вільновідпущенику статусу латина. Отже, статус латина набуває певного юридичного значення і відповідне оформлення внаслідок:
а) народження в сім'ї латинів, при цьому діють такі самі правила, що й для римських громадян: статус шлюбної дитини визначається за статусом батька, позашлюбної — за статусом матері;
б) присвоєння статусу латина актом державної влади;
в) добровільного переходу римського громадянина до числа латинів з метою одержання земельного наділу;
г) звільнення від рабства володарем-латином чи римським громадянином, але за умови надання йому правового статусу латина.
Правовий стан латинів істотно відрізнявся від правового статусу римських громадян. У сфері публічного права обмеження полягали в тому, що латини не мали права служити в римських легіонах, обиратися на посади римських магістратів. Однак, перебуваючи в Римі, вони мали право брати участь в роботі народних зборів, голосувати в них.
У цивільно-правовій сфері латини за правовим статусом наближалися до римських громадян, проте далеко не всі. Основна їх частина — жителі Лація, як і римські громадяни, мали право вступати до шлюбу і торгувати. Інші латини — раби, відпущені на волю, одержавши статус латина (вони називалися «латини Юніана» за назвою закону, що надав їм цей статус), не мали права згідно з законом брати шлюб, заповідати своє майно, успадковувати. Після смерті такого латина його майно переходило до його колишнього володаря, що надав йому свободу. Зобов'язання померлого до патрона не переходили, тобто латини «жили як вільні, помирали як раби».
За бажанням латини мали змогу порівняно легко набути римське громадянство. Воно надавалося на підставі постанов Римської держави, що присвоювала його цілим категоріям латинів за певних обставин. Переїхавши на постійне місце проживання до Риму, вони також одержували статус римського громадянина. Згодом це призвело до різкого зменшення чоловічого населення в містах Лація. Внаслідок цього було встановлено правило: латин, що мав намір переїхати до Риму на постійне місце проживання, зобов'язаний залишити на місці попереднього проживання чоловіче потомство.
Права римського громадянина одержували також латини, обрані в своїх общинах на посаду магістратів або сенаторів. Латини Юніана могли одержати римське громадянство тільки за особливі заслуги перед Римською державою (охорона безпеки доріг, якісні та великі поставки). Як зазначалось вище, в I ст. до н.е. все населення Італії дістало правовий статує римського громадянина.