У контексті теорії О. Потебні виразніше окреслюється різниця між художнім і не художнім образом: якщо образ усвідомлюється нами після значення й не додає до нього нічого нового, слугуючи лише знаком значення, — це не художня мова і не художній образ . Образ веселого поля з широко відомого вірша І Шевченка є художнім тому, щодо звичайного, прямого значення слова «поле» автор додає емоційно-смислове наповнення й надає виразу персоніфікованого змісту. Те ж саме можна сказати і про веселі села, що постають в уяві Кобзаря, бо виникає, як пояснює О. Потебня, невідповідність між двома планами — зображення й вираження, внаслідок чого створюється емоційно-змістовий та багатозначний смисл образу, який відтак набирає ознак художнього. Хоча, застерігає вчений, засоби творення художності досить різноманітні, як і весь образний світ.
Образ як результат процесу художнього відбиття являє собою єдність емоційного й логічного аспектів, зумовлену об'єктивно-суб'єктивною природою художньої творчості й сприйняття, що визначається естетичним ідеалом митця і впливає на особистісне формування читача. Ця єдність характерна для всіх образних компонентів художнього твору, що вказує на складну структуру його засвоєння. Наприклад, вивчення образу-персонажа, заглиблення в його характер пов'язане з осягненням узагальненої конкретної сутності, вираженої в наочно-чуттєвій формі дійової особи твору. Під конкретизацією образу літературного героя розуміємо контекстне відтворення читачем його ідейно-художнього змісту й значення, виведення відповідних авторській ідеї образних узагальнень. Логічний аспект художнього образу полягає в тому, що література є однією з форм суспільної свідомості; у свою чергу, емоційний аспект художнього образу передбачає активну позицію читача стосовно зображуваного письменником.
У зіставленні художнього і не художнього образів виразніше помітна близькість образного і поняттєвого типів мислення. Перший характеризується переважно як емоційно-чуттєве узагальнення конкретного сенсу людського життя й зачіпає всі сторони психічної діяльності суб'єкта, другий більше стосується розумової сфери особистості й залежить від сформованості в індивідуума вищих форм мислення. Зважаємо й на те, що поняттєве мислення також не вільне від сприймання, уяви, емоцій, волі людини і специфічне щодо образного лише мірою взаємодії афективного й когнітивного факторів.
Варто вказати й на особливості художнього слова стосовно інших видів мистецтва. О. Мазуркевич стверджує, що образне слово феноменальне вже тим, що для його осягнення треба збагнути семантичне поле виразу, тоді як матеріал живопису чи скульптури — фарби, камінь, дерево тощо — не має такого пізнавального значення, бо доходить до реципієнта лише в чуттєвому сприйнятті. Тому опозиція мистецтва і науки (на рівні образу й поняття) менш характерна для образного слова й більше стосується інших форм художнього вираження. Уже на першій стадії осягнення літературно-художнього образу помітна значна питома вага розумової діяльності реципієнта, тоді як під час сприймання музики, живопису, скульптури тощо переважають емоційно-чуттєві фактори. Більша або менша відстань між видами мистецтва зумовлюється особливостями творів різного літературного роду. Лірика, зокрема, більше наближена до музики, ніж епос (Ф. Ніцше).
Типи художніх образів. Особливості змісту і творення, естетичної спрямованості художніх образів спонукають до визначення їхньої типології. Оскільки характерною ознакою художнього образу є відбиття в ньому типових явищ змальовуваної дійсності, то найперше він ідентифікується за принципами типізації — називаємо реалістичні, романтичні, фантастичні, сатиричні образи. Уже в «Слові о полку Ігоревім» невідомий автор здійснив вибір між реалістичним і романтичним, ускладнено-метафоричним змалюванням історичного походу (М.Наєнко). Якщо реалістична типізація передбачає правдиве зображення дійсності — «типових образів у типових обставинах», то романтична оперує незвичайними характерами у виняткових, екстремальних ситуаціях. Однак це не означає, що романтична типізація подає викривлену картину життя і романтичні образи — менш правдиві.
Вони цінні вже тим, що одухотворяють мрію, фантазію автора й читача, підносять над буденністю людські характери й дії і тим самим роблять їх більш виразними та впливовими. Романтичні образи, як і всі художні (в літературі принаймні), також наділені типовими характерностями життя, а їх відмінність від реалістичних зумовлюється не стільки змістовим наповненням, скільки своєрідними — романтичними — художніми засобами. Романтична течія в українській літературі представлена «Словом о полку Ігоревім», творами О. Довженка і Ю. Яновського, Олеся Гончара і М. Стельмаха; читачів хвилюють незвичайні образи поезії Б. Олійника й І.Драча, Ліни Костенко і Д. Кременя. І ніхто не скаже, що їхні образи в чомусь неправдиві чи нетипові для нашого історичного буття.
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА «МАГІСТРАТУРА»