Принципи та підходи СОТ застосування нетарифних інструментів в контексті українських зовнішньоекономічних інтересів

В наш час СОТ є головною міжнародною організацією, що регулює торгівлю товарами, послугами та інтелектуальною власністю. СОТ була створена в 1995 році. Кількість країн-членів: 153 (станом на 2008)

Найбільш важливі принципи, на яких базується міжнародна торговельна система, наступні:

· торгівля без дискримінації - кожна країна надає всім партнерам умови торгівлі, не менш сприятливі, ніж ті, які вона надала хоча б одній з них.

· лібералізація міжнародної торгівлі;

· застосування заходів, які обмежують імпорт, тільки на основі правил СОТ – відмова країн від використання протекціонізму як засобу торговельної політики;

· передбачуваність торговельної політики;

· сприяння конкуренції;

· та ін.. наприклад деякі:

- Принцип гласності - всі країни зобов'язуються інформувати інших членів СОТ про застосування засобів торгівельної політики,

- Принцип взаємності – країна, яка вступає в СОТ, отримає певні переваги, але і бере на себе певні зобов’язання.

Нетарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі – це засоби адміністративного обмеження та впливу на умови міжнародної торгівлі та конкуренції з боку держави.

СОТ виділяє п’ять груп нетарифних заходів регулятивної, макроекономічної політики держави:

1) участь держави в операціях міжнародної торгівлі, передусім – державні закупівлі товарів, субсидування виробництва;

2) запровадження паратарифних та адміністративних імпортних формальностей (установлення вимог до товаросупровідних документів, застосування товарних класифікаторів, методик оцінки митної вартості товарів), які впливають на характер ввезення товарів до країни;

3) застосування стандартів та вимог, які пов’язані з охороною здоров’я, технікою безпеки, екологічними критеріями та ін. (наприклад, можуть установлюватися санітарні, епідеміологічні, епізоотичні, промислові стандарти, особливі вимоги до пакування, маркування товарів тощо);

4) застосування кількісних та валютно-цінових обмежень щодо ввезення (вивезення )товарів;

5) використання обмежень щодо умов та механізмів здійснення платежів.

Найбільш поширеним засобом впливу на міжнародну торгівлю є кількісні та валютно-цінові обмеження, які переважно застосовуються щодо ввезення товарів. Передусім це – контингентування та ліцензування.