Слово "термін" походить від латинського "termĭnus" - прикордонний знак, прикордонний камінь, межа, кордон. У середньовічній латині слово "terminus" набуває значення - визначення, позначення, потім у французькому мовою "terme" вживається зі значенням - слово, в англійському "term" - термін.
У сучасному мовознавстві термін - це слово чи словосполучення наукового, технічного і т. п. мови, створюваного для точного вираження спеціальних понять і позначення спеціальних предметів.
Найбільш характерне і обов'язкове властивість терміна - однозначність (моносемія). Умова однозначності випливає з самої функції терміна точно виражати спеціальне поняття або позначати спеціальний предмет.
Термін, будучи словесним знаком поняття, разом з ним вступає в системні відносини з іншими термінами, утворюючи особливу систему - термінологію.
Слово "термінологія" утворено від латинської termĭnus та давньогрецької logos - поняття, вчення. У сучасному мовознавстві термінологія - це сукупність термінів даної галузі виробництва, діяльності, знання, утворює особливий сектор (пласт) лексики, найбільш легко піддається свідомому регулюванню. Найбільш впорядкованої виглядає біологічна номенклатура, так як вона являє собою систему наукових термінів-назв, правила яких регулюються міжнародними номенклатурними комісіями.
Історія біологічної термінології заглиблюється корінням в античність. Прабатьківщиною багатьох сучасних природознавчих наук вважають Стародавню Грецію.
Одним із найвидатніших учених античного світу був Аристотель (384 - 322 рр. до н.е.). Аристотель створив одну із самих чітких і послідовних наукових систем, яка спиралася на колосальний емпіричний матеріал як із суспільних, так і з природничих дисциплін. Знаменитий твір Аристотеля “Історія тварин”, в якому він описав і класифікував близько 500 видів тварин, ліг в основу абсолютної більшості наступних праць із природознавства античності й середньовіччя.
“Батьком ботаніки” називають іншого давньогрецького вченого Теофраста (372 - 287 рр. до н.е.), справжнє ім’я якого було Тіртам. Прозвання “Тheophrastos” - “володар божественної мови” він отримав за блискучий ораторський талант від свого вчителя Аристотеля. До нас дійшли лише два великі твори Теофраста з ботаніки: “Історія рослин” і “Про причини рослин”.
Одним із найвидатніших природознавців Стародавнього Риму був Гай Пліній Старший (23-79рр.н. е.). Після його смерті залишилося 160 книг. Але з усіх його творів до нас дійшла лише “Природнича iсторія”, що складається з 37 книг і є своєрідною енциклопедію знань про природу, накопичених в античному світі.
Пізніше з’являються так звані “травники” - короткі описи лікарських рослин, авторами травників були, як правило, лікарі, яких цікавили, передусім, цілющі властивості рослин, однак необхідність розрізняти різноманітні рослини змушувала їх бути досить уважними в описах і ілюстраціях.
Накопичені описи рослин потребували певної систематизації. У XVI ст. А. Чезальпіно класифікував рослини на основі будови їхніх квіток, плодів і насінь. У XVII ст. Р. Морісон виділив деякі “природні” групи рослин, зокрема родини зонтичних (Umbelliferae) і хрестоцвітих (Cruciferae). Англійський натураліст Дж. Рей пішов ще далі, об’єднавши родини в групи більш високого рангу. Він звернув увагу на важливість для класифікації кількості сім’ядоль, запропонувавши розрізняти однодольні і дводольні рослини. Він же визначив поняття “вид” і створив першу класифікацію хребетних.
Усі ці тенденції знайшли своє найбільш повне і послідовне втілення в працях видатного шведського вченого-натураліста Карла Ліннея (1707 - 1778 рр.), якого вважають основоположником наукової біологічної систематики. Він увів точну й конкретну термінологію в описи рослин і тварин.
Іншою важливою заслугою К. Ліннея було запровадження подвійної (біномінальної) біологічної номенклатури. У своїх ґрунтовній праці “Система природи” (1735 р.) він запропонував позначати кожний вид рослини або тварини двома латинськими словами - назвою роду та видовим епітетом. Ця лаконічна номенклатура замінила колишні багатослівні описи і діагнози, чим усунула безліч утруднень і помилок. З уведенням системи подвійних назв позначення видів рослин і тварин стали значно коротшими. Лінней відкрив і описав близько 2000 видів рослин. Разом із тим він запропонував нову класифікацію рослин, яка хоча і була штучною, але виявилася досить зручною. Він класифікував рослини за кількістю і розташуванням тичинок, маточок і плодолистиків (репродуктивних структур квітки). Така “статева” система завдяки своїй простоті і легкості отримала широке визнання. Таким чином, К. Лінней систематизував майже увесь накопичений фактичний матеріал із ботаніки та зоології; визначив такі таксономічні категорії як рід, порядок, клас, що мало велике значення для подальшого розвитку класифікації рослинного та тваринного світу.
Сучасні ботанічні та зоологічні номенклатури беруть початок у класичних працях К. Ліннея. Сьогодні під терміном “біологічна номенклатура” розуміють систему наукових назв для позначення груп організмів, які пов’язані тим чи іншим ступенем спорідненості - таксонів (від грецьк. “порядок, розташування”). Єдина латинська біологічна номенклатура забезпечує універсальність і стабільність наукових назв рослин і тварин. Для одного таксона може бути встановлено лише одну назву. У ботаніці з 1935 р. законна публікація нового таксона рослини повинна обов’язково супроводжуватися діагнозом (описом) рослини, написаним латинською мовою.
Правила біологічної номенклатури розробляють міжнародні комітети з номенклатур, які з метою уніфікації номенклатурних найменувань видають спеціальні кодекси, що мають силу законодавчих документів для наукових публікацій. У 1969 р. був розроблений Міжнародний кодекс номенклатури культурних рослин. Чинний Міжнародний кодекс ботанічної номенклатури був прийнятий XV Міжнародним ботанічним конгресом у 1994 р. Існують також окремі кодекси зоологічної номенклатури та номенклатури бактерій.
Міжнародними кодексами номенклатур закріплено статус єдиної професійної мови біологічних дисциплін саме за латиною. І це не є лише даниною науковій традиції. Не менш важливим є те, що латина є мертвою мовою: латинські біологічні терміни не змішуються із загальновживаною лексикою національних мов, що забезпечує їх ізольованість та однозначність.
Отже, латинська мова є єдиною професійною мовою для вчених-біологів усього світу. Тому вивчення термінологічної латини є необхідним для майбутніх фахівців агробіологічного профілю.