Не так похвально знати латину, як ганебно її не знати. (Цицерон)
Латинська мова (lingua Latīna) – одна з найдавніших мов індоєвропейської сім’ї, що належить до групи італійських мов. Це мова одного із стародавніх племен, які заселяли Апеннінський півострів приблизно три тисячі років тому. Назва цього племені – латини (Latīni), область поширення – Лацій (Latium) у нижній течії ріки Тібру. Столицею цієї області у 754–753 рр. до н.е. стало місто Рим (Roma), побудоване на семи горбах (Septimontium). Пізніше йому дали назву «Вічне місто» – Urbs aeterna. Спочатку латинською мовою говорило невелике плем’я латинів, проте в результаті військових, політичних та економічних успіхів Стародавнього Риму латинська мова поширюється по всій Італії, а, починаючи з ІІ ст.до н.е., виходить за її межі. У І ст. н.е. Рим став столицею наймогутнішої держави стародавнього світу – Римської імперії, до складу якої входили сучасні Франція, Іспанія, Португалія, Швейцарія, деякі частини Німеччини, Південної Англії, Югославії, Хорватії, Болгарії, Румунії, Угорщини, Чехії, Словаччини, Греції, Туреччини, Лівану, Сирії, Лівії, Тунісу, Алжиру та ін..
Латинська мова звучала майже в усіх країнах Західної Європи, Північної Африки і Західної Азії. У період існування Римської імперії латинська мова була офіційною державною мовою, мовою управління, війська, юриспруденції, торгівлі, школи, науки, літератури.
В історії розвитку латинської мови розрізняють декілька періодів. Архаїчний період починається з VII ст. До н. е. І триває до II ст. до н. е. Найдавніші писемні пам’ятки латинської мови, що збереглися до нашого часу, датуються приблизно VII ст. до н. е., а найдавніші літературні пам’ятки, відомі нам, - серединою III століття до н. е.
На зміну архаїчному періоду приходить доба класичної, або “золотої” латини. У цей період відбувається становлення літературної латинської мови, яка характеризувалася багатим лексичним фондом, досконалістю граматики та синтаксису, розмаїттям жанрів та стилістичних засобів. Латинська літературна мова сягає довершеності у творах видатних письменників, поетів, ораторів та політичних діячів того часу: Лукреція, Катулла, Вергілія, Горація, Овідія, Цицерона, Цезаря, Катона та ін.
У І ст. н. е. розпочинається період післякласичної, або “срібної” латини, який триває до ІІ ст. н. е. На добу “срібної” латини припадає творчість відомих римських поетів-сатириків Марціала та Ювенала, письменників Лівія, Петронія, Тацита. У цей період остаточно сформувалися норми латинської фонетики й граматики, усталилися правила орфографії. Але реальна мовна ситуація в Римській імперії була такою, що поруч із латинською літературною мовою існувала розмовна народна мова, так звана “вульгарна латина”.
Ця тенденція значно посилюється у період пізньої латини (ІІІ – V ст.н.е.). Розмовна латинська мова зазнавала все більшого впливу місцевих діалектів підкорених племен і народів. У результаті такої асиміляції поступово сформувалися нові європейські національні мови, які сьогодні ми відносимо до групи романських (букв. “римських”) мов: італійська, французька, іспанська, португальська, румунська, молдавська та деякі інші.
Після падіння Римської імперії починається період середньовічної латини (VI – ХІІІ ст.), яка стає у країнах Європи мовою католицької церкви, школи, судочинства та дипломатії.
В історії Європи ХV – XVI століття відомі як доба Ренесансу, або Відродження. В цю епоху гуманісти знову звернулися до латинської мови: латина ніби також переживала своє відродження, але зовсім на новому рівні. Нова латина поступово перетворювалася на міжнародну мову науки. Нею писали твори Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Еразм Роттердамський та ін.
І цей статус міжнародної мови науки остаточно закріплюється за латиною у Новий час (XVII – XVIII ст.) Латина стала мовою, яка об’єднувала вчених усієї Європи: нею листувалися науковці різних країн, проводилися диспути і захисти дисертацій, видавалися наукові праці. Латинською мовою писали свої твори найвидатніші вчені того часу: І. Ньютон, Р. Декарт, Б. Спіноза, К. Лінней, М. Ломоносов. Латиною велося викладання в усіх університетах Європи.
Як міжнародна мова науки латина не втратила свого значення й до сьогодні. Вона залишається єдиною професійною мовою ботаніків, зоологів, медиків та юристів усього світу.
В інтернаціональному словниковому фонді багатьох мов світу значне місце посідають латинізми. Найбільше їх, звичайно, в мовах романських: у французькій – 80-90%, в італійській – 70-80%. З германських мов найбільше їх в англійській – до 75%. Багато слів латинського походження є і в українській мові: університет, факультет, ректор, декан, студент, лабораторія, аудиторія та ін.
У мови багатьох народів світу увійшли також латинські прислів’я, сентенції та афоризми, які давно стали крилатими висловами і часто зустрічаються у художній, науковій та публіцистичній літературі. Наприклад: terra incognita – невідома земля, alma mater – мати-годувальниця (традиційна образна назва навчальних закладів), tabula rasa – чиста дошка, persona grata – бажана особа, festina lente – поспішай поволі, repetitio est mater studiorum – повторення – мати навчання та ін.