Термін «фольклор» запровадив англієць В.Томс, котрий 1846 р. під псевдонімом А.Мертон надрукував у часописі «Атенеум» (№982) статтю «The Folklore». Тим самим він щасливо дав ім'я явищу, що його в Європі вивчали вже на протязі століть, але називали по-різному, розпливчасто та описово. «Folk» означало у нього народ, «lore» – мудрість, а ціле вчений визначив як «неписану історію, що фіксує залишки давніх вірувань, звичаїв і подібного в сучасній цивілізації».
«У другій половині ХІХ ст. набув поширення термін «фольклор» (з англійської – народна мудрість, народні знання). Здавалося б, це поняття має ще ширший зміст, ніж «народна творчість»; зрештою, у зарубіжній науці так воно і є: до нього включаються не лише народне мистецтво в усіх його виявах, а й народний побут, народна медицина, вірування тощо. Таким чином, західноєвропейська й американська фольклористика обіймає практично всі аспекти народознавства» (Степан Мишанич).
«…Сам предмет фольклористики поки що не найшов загальноприйнятого визначення. Фактично ж фольклористи розбилися в цьому питанні на два табори: перші приймають широке, або універсальне, розуміння фольклору, другі – вузьке, або літературознавче».
«У розумінні більшості сучасних зарубіжних учених, фольклор – сукупність усіх проявів народного побуту, вірувань, навичок, майстерності, звичок, поведінки, обрядів. Тим самим фольклористика перестає бути наукою, яка має свій предмет, оскільки стає сумою елементів різних наук – етнографії, історії релігії, психології, науки про сільську архітектуру, кераміку, рукоділля і т.ін.» (Володимир Анікін).
«Пріоритет широкого розуміння народної творчості як комплексу матеріальної, духовної культури, відображення світоглядної системи етносу в Україні належав народознавчій школі І.Франка, М.Драгоманова, М.Грушевського, Ф.Вовка, В.Гнатюка, Ф.Колесси, І.Свєнціцького та ін. і був репрезентований працями Наукового товариства ім. Шевченка, заснованого у Львові в 1893 р., серійними виданнями «Етнографічного збірника», «Записками Наукового т-ва ім. Шевченка», «Матеріалів до українсько-руської етнології». Прикладом комплексного дослідження народної культури могла б послужити п'ятитомна праця В.Шухевича «Гуцульщина» (1899-1908) (про матеріальну та духовну культуру гуцулів)» (Софія Грица).
Фольклори́стика — наука, що вивчає закономірності та особливості розвитку, характер і природу, сутність, тематику фольклору, його специфіку та спільність з іншими видами мистецтва.
ФОЛЬКЛОРИСТИКА — наука про уснопоетичну народну творчість (фольклор), що вивчає значення словесного мистецтва народних мас і його специфіку, особливості й закономірності розвитку в різні періоди історії, співвідношення колективного й особистого творчих начал у фольклорі, його взаємозв'язки з художньою літературою та іншими видами мистецтва, досліджує походження, зміст і форму фольклорних жанрів, окремих творів, їх варіанти і т. д.
«Фольклористика – це наука про закономірності і специфічні особливості розвитку усної словесної творчості трудящих мас, фольклору. Вона тісно зв'язана з музичною фольклористикою, літературознавством, етнографією та історією, з соціологією. В завдання фольклористики входить збирання, видання і дослідження всіх видів і жанрів фольклору…
Коло питань, що їх вивчає фольклористика, дуже широке: це дослідження основних закономірностей розвитку фольклору, його суспільної, ідейної та естетично-виховної функції в різні періоди історичного розвитку народу; вивчення його національних особливостей, місця в міжнародному науковому процесі окремих жанрів, творів, тем; висвітлення фольклорно-літературних взаємозв'язків, місця та ролі народної творчості в розвитку культури» (Олексій Дей).