Досі вважалося, що давні українські поетики XVII—XVIII століть, які дійшли до нас у численних рукописах (їx налічується близько тридцяти), були специфічними курсами літературознавства, що вивчалися в навчальних закладах тієї доби, зокрема в Киево-Могилянській колегії (пізніше — академії), братських школах, колегіумах. Написані вони латинською мовою й викладали ochobhі поняття поетики та риторики. Однак, як свідчить канадська дослідниця Наталія Пилипюк, «насправді це було не так. У гумашетичних школах, до яких слід зарахувати й Киево-Могилянську колепю, ці курси мали тільки допоміжну функцію. Вони служили важливішим педагогічним цілям, а саме: вивченню класичних мов i плеканню характеру учня та його розумових здібностей... У підручниках поетики ліратурна теорія підпорядковувалася процесові освоения латинської мови» .
Теоретичні відомості, вміщені в українсъких поетиках XVI — початку XVIII столгтя, справляли великий вплив на европейське ренесансне літературознавство. Автори поетик обов'язково спиралися на досвіт античних філософів.
Вони зверталися до аналопчних твopiв Марко Джироламо, Цезаря Скал1гера, Якоба Понтано, опублікованих у Західній бврош XVI століття. У праці вщомий украшський літературознавець Леон Білецький відносив до неокласичної або формально-поетичної школи відчизняного літературознавства. «Неокласичною можна її назвати через те, що 2 принципи інтерпретацй поетичних творів розвивалися під великим впливом античної чи класичної поезії, а то й теорії античних чи класичних aвторів» Досі вважалося, що давні українські поетики XVII—XVIII століть, які дійшли до нас у численних рукописах (їx налічуеться близько тридцяти), були специфічними курсами літературознавства, що вивчалися в навчальних закладах тієї доби, зокрема в Киево-Могилянській колегії (пізніше — академії), братських школах, колегіумах. Написані вони латинською мовою й викладали ochobhі поняття поетики та риторики. Однак, як свідчить канадська дослідниця Наталія Пилипюк, «насправд це було не так. У гумашетичних школах, до яких слід зарахувати й Киево-Могилянську колепю, ці курси мали тільки допоміжну функцію. Вони служили важливішим педагогічним цілям, а саме: вивченню класичних мов i плеканню характеру учня та його розумових здяібностей... У підручниках поетики ліратурна теорія підпорядковувалася процесові освоения латинської мови» .
Теоретичні відомості, вміщені в українсъких поетиках XVI — початку XVIII столгтя, справляли великий вплив на европейське ренесансне літературознавство. Автори поетик обов'язково спиралися на досвіт античних філософів.
«Для век вищенаведених укра'шських поетик найхарактершшою рисою е сильне поплутання пшики з риторикою»
ПОЕТИКА(вщ грецького - майстершсть творения). «Словник шшо-мовних сл1в» подае три значения слова поетика:
1) наука про художню лггературу, теор1я л1тератури;
2) теор1я поези (ком-позиц1я, образнють мови, ритмжа, риму-вання тощо);
3) система художн1х прин-цип1в того чи шшого Л1тературного напряму або окремого поета.
Поява поетик в Укра1ш пов'язана з виникненням шкшьно! осв1ти. Спершу елементи поетики включалися до пщруч-нишв з граматики. Так, роздт «О метрик» ввшшов до «Граматики словенсько!» Лав-рекия Зизан1я (1596), роздш «О степенех спхотворныя лгкры» — до «ГрамматЬси словенск1я» Мелет1я Смотрицького (1618; 1619); е вщомост1 про правила версифжацд у «Граматщ або писменищ языка словен-скаго...» (Кременець, 1638).
Збереглося кшька поетик XVII ст., серед них — 1671 p., «Fons Castalius» (1685), 1687 p., «Leo Roxolanus» (1693), «Lyra» (1696); кишська поетика «Liber artis poeticae...» (1637) вважаеться загубленою. Поетик i3 XVIII ст. збереглося бшьше.
Спираючись на «Поетику» Ар1стотеля, «Послания до Шзошв» Горац1я, а також на поетики 1ерон1ма Вщи, Юл1я Цезаря Скал1гера, Якова Понтана, Якова Масена та ш., украшсью викладач1 поетики скла-дали власн1 пщручники з поетики (як правило, рукописи!). Загальна поетика включала в себе визначення поези, тлу-мачила матерда i природу поези, роз-повщала, що таке насл1дування, вигадка, в1ршова мова тощо.
Прикладна або часткова поетика при-свячувалася видам поетичних твор1в, пра-вилам гхнього складання; тут же пропону-валися зразки поетичних твор1в. Обов'яз-ковим було написания викладачем дра-матичного твору й тдготовка вистави за ним. Учш в клас1 поетики здобували знан-ия про стиль, перюд, тропи й фиури, рит-мжо-штонацшш особливосп перюду, а також про ешчну, драматичну, сатиричну, букол!чну, елепйну, л1ричну, ешграма-тичну, курйозну й ф1гурну поезш. Вони д1знавалися про емблеми, символи, iepo-гл1фи, про загадки, байки та апологи, пародпо.
Як правило, Bci приклади бралися з латиномовних тексив. В окремих випадках за приклад правили польськомовш зразки. Лише у XVIII ст. почав вивчатися украш-ський силаб1чний Bipni (поетика Гедеона Сломинського). Часом вщ смаку викладача залежало, жиги чи не жити тому чи шшому виду поезії. Серед викладач1в поетики були 1ла-pioH Ярошевицький (Ярошевський), LiapioH Мигура-Плаксич, Феофан Проко-пович, ЛаврентШ Горка, Максентш Щир-ський, Паинй Клепиць, Симон Коха-новський, Нектарш Трояновський, Ми-хайло Слотвинський, 1нокентш Неру-нович, Феофан Трохимович, Митрофан Довгалевський, Сильвестр Ляскорон-ський, Павло Конюскевич, Варлаам Ла-щевський, Тихон Александрович, Гедеон Сломинський, Георгш Щербацький та ш.