Психологічна школа в літературознавстві. Основні положення психолінгвістичної теорії Потебні
Художньо-психологічна школа виникає в 2 пол.19 ст. і пов*язана з діяльністю проф. Харківського універу О.Потебні («Мисль і язик») За основу Потебня взяв вчення нім. філолога Гумбольдта. Потебня вважав, що трьом елементам слова – звукові, внутрішній формі і лекс. Значенню – в будь-якому літ. творі відповідають зовнішня форма, образ і зміст (ідея). Таким чином, внутрішній формі слова в жуд. Творі відповідає образ. Кожне окреме слово Потебня розглядає як специфічний поетичний твір.
Мистецтво для людини існує як засіб пізнання дійсності. Поет творить насамперед для себе, а вже потім для читача. Читаючи худ.твір ми продовжуємо творчий акт, і це продовження буде залежати від культурного і освітнього рівня, життєвого досвіду тощо. Головне, чим має займатися літературознавство – досліджувати психологію сприйняття твору як творчий процес.
Потебня розглядав мову як засіб впорядкування людиною вражень від довкілля. Солово несе не тільки значення предмета, а й попередній досвід нації. Тому мова - консолідуючий чинник нації.
Звертаючись до слова-мовлення, Потебня виділяє в ньому в ньому зовнішню форму (артикульваний звук), зміст(значення), внутрішню форму (зображене). Остання визначається своєрідністю нац.мови із властивою їй перспективою бачення. На початкових стадіях становлення думка ще тільки нагромаджує матеріал, необхідний для кисталізації її в поняття і тому ще не доросла до слова. Лише коли ця кристалізація стає можливою, зявляється слово, завдяки якому думка знаходить своє вираження в понятті. На вищих рівнях абстрагування слово перестає відповідати потребам думки, обмежує її. Тому мова і мислення не тотожні. Якщо Гумбольдт доводить тотожність мови й духу – без мови нема духу і без духу нема мови -, то Потебня йде далі, стверджуючи , що царина мови не збігається з цариною думки. В середині людського розвитку думка може бути повязана зі словом, але на початку вона ще не доросла до нього, а на вищому ступені абстракності покидає його, як те, що не задовільняє її вимоги. Мова – засіб не вираження думки, а її створення. Основне в інтерпритації тексту – внутрішня форма, через яку здійснюється субєктивізація обєктивного змісту(власна інтерпритація)
Як і слово, мистецтво виникає не для виразу готової думки, а як засіб творення готової думки. За допомогою слова не можна передати іншому своєї думки, а мона тільки пробудитит в ньому його власну думку. Тому зміст твору розкривається не в самому мистецтві, а в його інтерпритації.
У науці зміст слова виражається у понятті, у мистецтві – в образі
Мова окреслює національну свідомість спільноти, є породженням і виявом національного духу. Якщо змінити всі нац. Мови на одну загальнолюдську,то це призведе до зниження рівня думки, оскільки загальнолюдська мова є інтегративна, невкорінена.
На першому етапі розвитку мислення слово є засобом поєднання членороздільного звука з образом – чуттєвим уявленням. Ускладнення внутрішньої форми слова призводить до появи понятт – абстрактного уявлення.