Поезія і музика виходять із спільного начала (поезія була піснею і мала свій ритм). І зараз практикують читання віршів під музику. Поетичні твори ми сприймаємо зором (читання). Музика ж апелює до нашого слуху, а поезія ворушить всі наші смисли. Коли музика впливає на наш настрій, може викликати веселість, бадьорість, сум, тугу, пригноблення – грає на нижчих, але глибших регістрах нашого душевного інструменту, там де свідомість на межі з несвідомим, то поезія ворушить верхні регістри (думку, інтелект). Музика викликає глибокі неясні зворушення. Для музики не властива тиша (хіба пауза), а поезія може передавати тишу. Так само для музики не властиве відчуття часу, а словами пору дня чи року описати легко. Музика може описати тільки конкретні звукові явища і різні стани душі (жаль, гнів, радість). Але не доступне для неї ціле царство думок, абстракцій, образів. Музика малює все тонами, шкала яких обмежена. Поезію можна прирівнювати до барвистої але поодинокої нитки, а музику до штучної тканини, бо музика може давати одночасно багато вражень, а поезія тільки одне, а лише згодом – інше. Враження, яке робить на нас музика багатше, інтенсивніше, абстракніше, сильніше. Але поезія викликає образи яркіші, виразніші, які лишають тривкіші сліди в душі. Музика заспокоює. Поезія розбурхує (не міг знати Франко про сучасну музику, яка викликає сильні емоції і переживання.) Музику можна розкласти на частинки, поезія – один струмінь світла.
Поезія і малярство. Зір дає нам найбагатший матеріал для нашого психічного життя: світло, тінь, красу, форму, рух… Поезія не малює фарбами, а пробуджує фарби в нас в душі. Картина – непорушна. Це фарби, рухи, вирази обличь, вихоплені і зафіксовані в один лиш момент, натомість музика і поезія процес, вони міняють свій настрій. Але це не означає, що малярство є мертвим. Спільне для поезії й малярства: малюнки і поезію ми сприймаємо по частинах, якісь деталі відходять на задній план.
На картині не передається якісь явища: холодний вітер. Маляр апелює до зору, поет - до уяви. Картина моментальне явище – апелює фарбами. Поезія потребує осмислення. Малярство апелює до одного з відчуттів — це зорового. Поезія, особливо друкована, теж в першу чергу апелює до зору. Але оскільки в поезії є ритм і рима, то крім зору поезія обов'язково відкликається і до слуху. А використовуючи інструменти, які надає мова, поезія може вже через засоби мови впливати на всі без винятку органи чуттів. У цьому полягає головна відмінність між малярством і поезією.
Отже, почуттєвий матеріал є основним у поезії, а поетичне слово є універсальним інструментом для створення почуттєвих образів. На відміну від маляра і музиканта, які апелюють тільки до одного з органів чуття, поет завдяки слову має можливість впливати на всі п'ять відчуттів людини.