Система віршування — це сукупність норм та принципів версифікаційної майстерності, розбудовується на підставі певного ритмічного критерію. Відповідно до просодичних властивостей мов вона розмежовується на 2 групи:
— квантитативну (у рос. варіанті літературознавства — метричну, що характеризується нормативним чергуванням довгих та коротких складів, зумовлених кількістю часу, необхідного для вимови складу, та долучених до нього більших ритмічних одиниць) античне віршування, аруз, навіть народне віршування українців;
— квалітативну, спрямовану на врахування не тривалості складів, а їхньої акцентної виразності, пов’язаної з принципом наголошеності та ненаголошеності. Ця група, що нині витіснила квантитативну, поділяється на такі версифікаційні підгрупи:
1) силабічну, де за первісну ритмічну одиницю править склад як такий, властиву мовам з постійним наголос (французька, польська та ін.). Силабічне віршування — система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів (часто — 13, рідше — 11) при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених; характеризується також парним римуванням, метричною константою, тобто, коли наголос припадає на клаузулу та на відповідний склад перед цезурою, котра ділить віршовий рядок на 2 рівновеликі частини:
Неначебто спúси, // колосся по пÙлю,
Люди колосся // стинають без бодю
Силабічне віршування притаманне поезії, що базується на мові з постійним наголосом у словах на останньому (французька) чи передостанньому (польська) складі. В їх межах він не має смислорозрізнювального значення, його переміщення відбувається у межах одного і того ж розміру. Під впливом такого віршування у Польщі та латиномовних поетик силабічне віршуванняпоширилось і в Україні XVI—XVIII cт., знайшовши тут зустрічні течії фольклорного походження — коломийки.
2) тонічну, що спирається на повтор слів та словосполучень із своїм наголосом як основою ритму. Це система віршування, яка ґрунтується на сумірності наголосів у віршорядках, а також на їх варіативній різномамірності — впорядкованій і невпорядкованій. Кількість наголосів визначає розмір віршорядка: він може бути 2—, 3— і т. д. — наголошеним. Найчастіше спостерігається 3- та 4- наголошені рядки. Ненаголошені та напівнаголошені слова виконують лише допоміжну й варіантивну роль у витворенні тонічного розміру.
Тонічна система віршування базується на ритмі наголосів, а щодо складів ненаголошених, то їх або взагалі не береться до рахунку, або ж, — особливо в новітні часи, коли поети звертаються до більш-менш упорядкованого тонічного вірша, вони (ненаголошені склади) творять певні ритмічні варіації основного розміру.
3) силабо-тонічну, базовану на чергуванні наголошених та ненаголошених складів, яка поєднує в собі силабічні й тонічні тенденції.