Датування твору – часове визначення етапів роботи письменника над певним твором від задуму до остаточного завершення тексту (машинопис), яким виявлено останню волю автора. Задля підтвердження Д.т. використовують різні джерела – нотатки, щоденникові записи, листи, свідчення сучасників, відомості з періодики. Для історії літератури часове визначення етапів роботи письменника над твором допомагає зясувати мотиви цієї роботи, контекст, особливості певного літ.періоду та культ-соц. середовища і водночас відтворити перебіг творчої еволюції автора. Подекуди трапляються випадки свідомої заміни митцем справжньої дати з обєктивних чи субєктивних міркувань. (повісті Т.Шеченка – «Наймичка», «Варнак» - датовані 1844-45, хоч були написані на засланні 1852-54)
Датування – встановлення часу появи творів,
Лаколізація – місця
Датування літ.творів – це вписування його в літературний процес і контекст. Датування може виявити, яка подія спричинила до написання твору, а також розповісти про вплив ранніх авторів на пізніших. Як правило, автор сам датує свій твір, але він також може зумисне поставити іншу дату, або ж датування може бути умовним, бо твір пишеться усе життя. Дата може фіксувати як кінець роботи, так і початок, виникнення задуму. Датуючи твір, ми можемо спиратися на такі джерела: листи, спогади, публіцистику, події, цитати.
Виділяють дати:
1. Пряма – пряме вказ.дати
2. Широке датувння – період праці
3. Подвійне датування – 2,3 дати, що означають повернення автора до роботи через деякий час.
Датування може бути: абсолютним (конкретне), відносним (припущення