Атрибуція – (лат.- надаю, постачаю) – проблема текстології, що полягає в установленні авторської приналежності художнього твору, виданого анонімно чи підписаного псевдонімом, а також на випадок містифікації. Водночас А. – покликана зясувати достовірність(автентичність) цього твору, його автора, місце й час його написання, аргументовано спростувати сумніви щодо авторства, які виникають довкола імен, скажімо – Гомера, В.Шекспіра, М.Шолохова, а в Укр. – М. Вовчка.
Атрибуція – встановлення авторства.
Атрибуцію зумовлюють такі чинники: - автор пише під псевдонімом, криптонімом,
- ім*я автора забулося, загубилося,
- підпис одного тексту кількома авторами.
Методи атрибуції:
- документальна – пошук і досл.документів, на основі яких ми робимо висновки про автора(листи, щоденники, записи, письмові свідчення роботи автора над текстом, біографізм твору) – найточніший метод
- соціологічна – дослідження і пошук у творі світоглядних елементів автора, переконань, ідей
- мовно-стилістична – мова, лексика, синтаксис, стиль письма, діалект
Поняття авторства є не лише літературним, а й юридичним.
Антитеза (грец. άντίθεσιζ — протиставлення) — це стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом. Наприклад: «Думав, доля зустрінеться — спіткалося горе» (Т. Шевченко).
Антитеза часто зустрічається в прислів'ях та приказках, афоризмах: «Ситий голодного не розуміє», «Багатство дме, а бідність вдвоє гне». Антитеза використовується для описів, характеристики предметів, часто іронічної або сатиричної. Наприклад:
Всякий, хто вище, то нижчого гне, — Дужий безсильного давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.(І. Котляревський)