Григорiй Федорович Квiтка народився 29 листопада 1778 р. в слободi Основа поблизу Харкова в дворянськiй родинi (вiд назви слободи й походить його псевдонiм Основ'яненко). Спочатку навчався вдома, а потiм у Курязькiй монастирськiй школi. У 1793 р. Григорiй як дворянин був зарахований на вiйськову службу, через чотири роки вийшов у вiдставку в чинi капiтана. У 1804 р. вiн став послушником монастиря, а наступного року повернувся на вiйськову службу. У 1806 р. майбутнiй письменник подав у вiдставку, оселився в Харковi, став комiсаром у народному ополченнi.У 1812 р. вiн працював директором Харкiвського театру, заснував Iнститут шляхетних дiвчат, згодом органiзував, вiдредагував i опублiкував першi в Украïнi громадсько-лiтературнi журнали "Харьковский Демокрит" i "Украинский вестник". Збирав кошти на вiдкриття Харкiвськоï публiчноï бiблiотеки. Перша книга "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком" ("Маруся", "Салдацький патрет", "Мертвецький Великдень") вийшла у 1834 р. У 1837р. вийшла друга книга "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком". У 1840 р. Г.Ф. Квiтка очолив Харкiвську палату карного суду на посадi надвiрного радника.Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харковi.
Григорiй Федорович Квiтка-Основ'яненко залишив по собi значну лiтературну спадщину, написану росiйською та украïнською мовами: це комедiï "Сватання на Гончарiвцi", "Шельменко-денщик", "Шельменко – волостной писарь"; лiтературно-публiцистичнi статтi "Суплiка до пана iздателя", "Лист до видавцiв "Русского вестника"; iсторико-художнiй нарис "Головатый"; фейлетон "Письма Фалалея Повинухина"; жартiвливi вiршi "Шпигачки"; романи "Панхалявский", "Жизнь и похождения Петра Степанова, сына Столбикова", повiстi "Ганнуся", "Панна-сотниківна", "Конотопська вiдьма", "Маруся"; оповiдання "Салдацький патрет", "Купований розум", "Пархiмове снiдання", "Перекотиполе", "Малоросiйська биль" та iншi. Його спадщина нараховує близько 80 прозових i драматичних творiв, щоправда не всi вони мають однакову художню вартiсть.
Крiзь усю творчiсть Квiтки-Основ'яненка (виняток становлять окремi реалiстичнi твори другоï половини 30-40-х pp.) проходить просвiтительська думка про те, що причиною суспiльних вад є неуцтво, недостатнiсть виховання. Тому письменник активно пропагував i, як сказав I. Срезневський, "внiс у свiдомiсть iнтелiгенцiï iдею освiти всiєï маси народу". В художнiх творах i публiцистичних статтях вiн послiдовно проводив думку про обдарованiсть простого народу, пропагував iдею надання освiти простим людям.Чулий до назрiлих потреб часу, Квiтка-Основ'яненко створив украïнською мовою повiсть "Маруся" (1832), а також ряд повiстей i оповiдань, якi вийшли двома збiрками "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцъком Основьяненком". Тим самим вiн розв'язав комплекс назрiлих проблем лiтературного життя, переконливопродемонстрував високi естетичнi можливостi украïнськоï лiтературноï мови, ïï придатнiсть для розробки серйозних тем в оповiдних жанрах, поклав початок розвитку новоï украïнськоï прози, за що С. Єфремов назвав його "батьком украïнськоï прози".
Поява повiстей та оповiдань Квiтки-Основ'яненка знаменувала новий важливий етап не лише у творчостi письменника, а й загалом у розвитку украïнськоï лiтератури, у формуваннi ïï реалiзму й народностi. Прозовi твори Квiтки-Основ'яненка украïнською мовою подiляються на двi основнi групи: бурлескно-реалiстичнi оповiдання i повiсті; сентиментально-реалiстичнi повiстi. До першоï групи належать гумористичнi оповiдання "Салдацький патрет", "Мертвецький Великдень", "От тобi i скарб", "Пархiмове снiдання", "Пiдбрехач", а також гумористично-сатирична повiсть "Конотопська вiдьма", яка є найвизначнiшим бурлескно-реалiстичним твором письменника.
Це передусiм гостра сатира на панiвну верхiвку украïнського суспiльства XVIII ст., характернi негативнi риси якоï втiленi в образах невiгласа, нiкчеми й ледаща сотника Забрьохи, шкiдливого й пiдлого крутiя та п'яниці писаря Пiстряка, свавiльного Халявського, отця Симеона, який, звикши паразитувати на людському горi, виявляє невдоволення тим, що зменшилася смертнiсть людей. Письменник показав типовi риси тiєï козацькоï старшини, значна частина якоï в часи занепаду гетьманщини й системи козацьких полкiв XVIII ст. виродилася в експлуататорську' верхiвку, розкрив тогочасну потворнiсть адмiнiстративних порядкiв, порушення характерного для часів Запорiзькоï Сiчi i козацько-повстанських рухiв принципу комплектування командного складу за особистими здiбностями та бойовими заслугами, а не за знатнiстю походження. У "Конотопськiй вiдьмi" письменник дбав не стiльки про виразнiсть iсторичного колориту, скiльки про створеннясоцiальноï сатири, спрямованоï проти характерних породжень тогочасного несправедливого устрою. У переродженiй старшинi вiн показує сучасне йому украïнське панство, утворене з колишньоï соцiальноï верхiвки шляхом "агромадження нею маєтностей та одержання вiд царського уряду дворянських привiлеïв.
Серед сентиментально-реалiстичних творiв Квiтки-Основ'яненка є повiстi "Маруся", "Козир-дiвка", "Сердешна Оксана", "Щира любов". Центральним персонажем кожноï з них виступає сiльська дiвчина.
Iдейну основу повiстi "Маруся" (1832) становить реальний життєвий конфлiкт соцiально-побутового змiсту: на перешкодi до одруження закоханих стоïть перспектива важкоï двадцятип'ятирiчноï солдатськоï служби для нареченого й злиденноï долi жiнки-солдатки для нареченоï. Квiтка-Основ'яненко намагається полегшено розв'язати цей конфлiкт, "знаходячи" нереально доброчинного хазяïна, який обiцяв героєвi повiстi Василю за чесну одно-дворiчну роботу знайти йому за грошi замiну при рекрутському наборi. Поки Василь заробляв грошi, Маруся застудилась i померла. Повернувшись iз заробiткiв i не заставши живою коханоï, Василь iде в монастир i там з горя помирає. Отже, сюжет повiстi - опоетизована iсторiя чистого й вiрного кохання сiльськоï дiвчини Марусi та парубка з мiських ремiсникiв Василя; завершення сюжету трагiчне. Бажаючи показати кращi духовнi риси украïнського трудового народу й продемонструвати високу естетичну спроможнiсть украïнськоï лiтературноï мови на народнiй основi, Квiтка-Основ'яненко створює яскраву картину життя, побуту, взаємин душевно багатих простих людей. Головнi персонажi уособлюють iдею про високi моральнi чесноти трудового народу, iдучи за традицiями сентименталiзму, письменник надiляє Марусю й Василя надмiрною чутливiстю й душевною вразливiстю, вводить у повiсть вимоги вiщування серця, смертi з туги за коханою. В зображеннi Марусиного батька, заможного селянина Наума Дрота, виявилося прагнення Квiтки показати життя крiпака в прикрашеному виглядi. Василь, як i Маруся, змальований iдеалом як зовнi, так i внутрiшньо. Вiн чесний, скромний, щирий у почуттях, добрий, " працьовитий, розумний. А що вже дотепний: "на вигадки, на прикладки - поперед усiх: тiльки його й чути, вiд нього весь регiт iде". Проте лукавства в жартах Василя нема. I до танцiв, i до розмов, i до роботи - до всього вiн здатний. Такого хлопця поважають дорослi (бо й вiн ïх шанує), з таким хочуть дружити молодi, такого наслiдують дiтлахи. Василь - сирота, бiдний, працює в мiстi свитником. Його воля й розумовi здiбностi виявилися в тому, що вiн швидко навчився в купця грамоти. I натурою своєю цей парубок надзвичайно чутливий. Як побачив вiн Марусю пiд образами у трунi, "закричав жалiбно, застогнав, поблiд як смерть та тут же i впав, мов неживий...". Надмiрна вразливiсть мало не довела його до самогубства, коли вiн довiдався про смерть коханоï. Мова Василя перенасичена пестливими словами: "Марусенько, моя лебiдочко, зiронько моя, рибочко, перепiлочко!". На образах Марусi та Василя позначився вплив сентименталiзму.
Сентименталiзм (з французькоï Ї чутливiсть) - лiтературний напрям другоï половини XVIII-початку XIX ст., що характеризувався особливою увагою до духовного свiту людини й вiдзначався iдеалiзацiєю дiйсностi та перебiльшенням почуттiв. Сентименталiсти вважали своïм завданням розчулити читача, викликати в нього спiвчуття до нещасноï долi героïв. В украïнськiй лiтературi сентименталiзм поєднувався з реалiзмом у повiстях Квiтки-Основ'яненка "Сердешна Оксана", "Щира любов", "Маруся"; деякi елементи сентименталiзму знаходимо в "Енеïдi" та "Наталцi Полтавцi" Котляревського, в "Гайдамаках" Шевченка.
Особливiстю мови повiстi "Маруся" є розчулений тон розповiдi про зустрiчi закоханих, розлучення, смерть Марусi, горе ïï нареченого та батька. Наприклад: "Зосталася Маруся сама, схилила головоньку на бiлу ручку, а слiзоньки з очей так i капотять!" Ще один приклад: "Отак-то вони в останнi часи розмовляли i обоє плакали безперестанно! А як же прийшло зовсiм прощатись, так що там було!.. Коли вже i старий Наум так i хлипа, як мала дитина, а мати, глядячи на сльози та на тугу Марусину, аж злягла, так що про молодих i казати!.."
Джерелами для написання повiстi стала дiйснiсть украïнського села та народна творчiсть: украïнськi балади, лiричнi, весiльнi пiснi, фольклорнi мотиви (любовi, розлуки, смертi закоханих). Вiд народноï поезiï - образнiсть повiстi, вiд казки й переказу - ïï розповiдний стиль. Завдяки пiсенностi "Маруся" швидко й назавжди полюбилася народовi.
Квiтка-Основ'яненко дуже багато зробив для наближення лiтератури до широких народних мас. Орiєнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на усну народну творчiсть i здобутки попередникiв, письменник виробив власний живописний, реалiстичний у своïй основi стиль, збагатив украïнську лiтературну мову, а вплив його прози i драматургiï позначився на творчостi Тараса Шевченка, Марка Вовчка, пiзнiших украïнських прозаïкiв.
ОСНОВНI ТВОРИ: "Маруся", "Сердешна Оксана", "Щира любов", "Козир-дiвка", "Салдацький патрет", "Пархiмове снiдання", "Конотопська вiдьма", "Сватання на Гончарiвцi".