У перші десятиліття 19 ст. у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський та Євген Гребінка збагатили жанр байки структурно й тематично, наповнили новими життєвими реаліями, народним колоритом.
Розквіт жанру в українській літературі пов'язують із іменем Леоніда Глібова. До байки також зверталися Іван Франко, Борис Грінченко.
Творчий доробок Петра Петровича Гулака-Артемовського (1790-1865) представлений байками-казками, байками-приказками та власне байками. Незаперечним вважається вплив на байкаря польського письменника-класициста XVIII ст. Ігнація Красіцького. У 1818 р. в «Украинском вестнике» була надрукована байка-казка П.Гулака-Артемовського «Пан та Собака», якою, на думку І.Франка, він «добув собі відразу почесне місце в українському письменстві» Дія твору розгортається між трьома персонажами – Рябком, Паном та слугою Явтухом. Головний персонаж – дворовий пес Рябко – алегорія кріпака та його підневільне становище. Він ретельно виконує свою повинність, не спить вночі, охороняючи панське добро, наївно сподіваючись, що чесною працею заслужить людяне ставлення до себе. Проте його Пан, напередодні програвши в карти, не спить всю ніч, а гавкання Рябка збільшує його злість, яку він зганяє на собаці.
Байка-казка «Солопій та Хівря, або горох при дорозі» («Украинский вестник», 1819) написана за таким же принципом, як «Пан і Собака»: автор розгорнув до просторої оповіді приповістку І.Красіцького «Groch pri drodze». П.Гулак-Артемовський висміяв безглузді господарські нововведення сучасників, зокрема В.Каразіна.
«Серед недоліків байки – надуживання згрубілої лексики (прокльони Солопія), підкреслена простакуватість, надмірна деталізація».
«Побрехенькою» «Тюхтій та Чванько» («Украинский вестник», 1819) П.Гулак-Артемовський висміяв бездарних віршомазів, писання яких не має художнього значення. Чотирирядкові байки-приказки «Дурень і Розумний», «Лікар і Здоров’я», «Цікавий і Мовчун» є, по суті, перекладами творів І.Красіцького на побутові теми.
За основу останніх байок П.Гулака-Артемовського «Батько та Син», «Дві пташки в клітці», «Рибка» (1827) також взяті твори польського байкаря. На відміну від байок-казок, вони не переобтяжені побутовими подробицями. В алегоричних образах старого Снігура, який звик до неволі, і Снігура молодого, щойно поневоленого, автор підносить гуманістичну ідею про благо волі й тягар неволі, навіть матеріально забезпеченої («Дві пташки в клітці»). У байці «Рибка» порушено проблему соціальної нерівності, автор закликає не тягатися з «великими рибами», задовольняючись тим, що дає життя.
Започатковану П.Гулаком-Артемовським байку-приказку розробляв Левко Іванович Боровиковський (1806-1889). В альманасі Є.Гребінки «Ластівка» (1841) були надруковані перші 11 байок письменника (15 творів вилучені цензурою), а в 1852 р. за сприяння А.Метлинського в Києві побачила світ збірка «Байки и прибаютки», куди ввійшло 177 творів. У 1876 р. на звернення О.Кониського взяти участь в українській хрестоматії Л.Боровиковський написав ще три байки. Сьогодні відомо близько 200 його творів цього жанру.
У назву збірки винесений жанровий різновид байки, який розробив і утвердив в українській літературі Л.Боровиковський, – байку-приказку, «прибаютку». Серед джерел цих творів виділяють усну народну творчість, байки І.Красіцького та І.Крилова. Л.Боровиковський був одним із перших українських фольклористів, він збирав та записував приказки, пісні, повір’я, способи лікування хвороб тощо. Багато з опублікованих прислів’їв були використані ним у своїх оригінальних творах. Наприклад, «Хто ласо їсть – той твердо спить» («Ласун»), «Коли б знаття, де впаду, то б соломки підмостив» («Антін»).
Також Л.Боровиковський запозичав сюжети в І.Крилова («Андрій» – «Гришкин кафтан», «Кішка» – «Мышь и крыса», «Щука» – «Щука и кот», «Сороківка» – «Червонец»). Вплив російського байкаря позначився і на структурі цих творів: вони більші за обсягом, ніж звичайні «прибаютки» Л.Боровиковського. Більшість байок Л.Боровиковського написано на побутові теми, через що багато літературознавців закидали йому відсутність творів сатиричного та соціального тону. Автор висміює такі людські вади, як пияцтво («П’яний», «Ледащо Іван», «Килим п’яний»), жадібність («Бушля», «Андрій», «Скупий»), лінощі («Клим»), глупоту («Мішок з грішми», «Йолоп Клим»), брехливість («Брехня») тощо. Народний погляд на проблему багатства розкрито у творах «Багатий, бідний», «Скарб», «Максим», «Скупий Клим». У них автор підкреслює минущість матеріального, наголошує на справжній цінності життя («Здоров’я нам миліше капшука»), аналізує мінливість ставлення людей до інших залежно від їхнього матеріального забезпечення («Поки багат, то поки й сват»). У деяких байках Л.Боровиковський порушував і соціальні проблеми. У дусі просвітницького реалізму він висміяв хабарництво, здирство сільського начальства, несправедливість суду («Суд», «Голова»), неробство панів («Пані»).
У байкарстві Л.Боровиковський поступився Євгену Павловичу Гребінці (1812-1848). 27 Гребінчиних байок, вміщених у збірці «Малороссийские приказки» (Петербург, 1834), здобули високу оцінку вже серед його сучасників П.Куліша та М.Костомарова.
В основу його творів покладені відомі сюжети байок, здебільшого байок І.Крилова, й українські народні анекдоти, прислів’я, приказки. Є.Гребінка розробляв у байках суспільно-побутові та морально-етичні теми. До перших належить викриття несправедливості суду («Ведмежий суд»), здирства й кругової поруки чиновників («Рибалка»), сваволі владних («Будяк та Коноплиночка»). Автор стверджує, моральну вищість простого народу над панами («Пшениця», «Ячмінь»). Ідея протилежності інтересів простих трудівників і панів розкрита в байках «Рожа да Хміль», «Школяр Денис», «Вовк і Огонь».
У байках на морально-етичні теми Є.Гребінка засуджує хвалькуватість, чванство («Дядько на дзвіниці», «Ворона і ягня», «Могилини родини»), подружню невірність («Грішник»), егоїзм («Горобці та Вишня») тощо. Особливостями поетики байкарських творів Є.Гребінки є такі:
1) виклад матеріалу ведеться устами простої людини.
2) індивідуалізація мови персонажів, що глибше розкриває їхню вдачу,
3) наявність у низці байок описово-побутового вступу; скажімо, у байці
4) етнографізм: наприклад, перелік страв на столі у Мірошника нагадує
5) деталізація оповіді;
6) окреслення часопростору.
Леонід Іванович Глібов (1827-1893) звернувся до жанру байки, навчаючись у Ніжинському ліцеї (1849-1855). Вперше протягом 1853 р. в «Черниговских губернских ведомостях» були надруковані 25 творів цього жанру. Із доробком українських байкарів П.Гулака-Артемовського, Є.Гребінки, Л.Боровиковського він ознайомився ще в Полтавській гімназії (1840-1846), в якій, до речі, викладав той-таки Л.Боровиковський. Пізніше свої байки Л.Глібов опублікував в «Основі», «Черниговском листке». Уже 1863 р. у Києві в серії «Для народного читання» вийшла збірка «Байки». 1872 р. вийшло друге, доповнене 12 байками видання в Чернігові, де мешкав письменник, а 1882 р. – третє. Потому друкувався в галицьких часописах «Дзвінок», «Зоря». Останнім твором, написаним за декілька днів до смерті, також була байка «Огонь і гай», яку занотували зі слів практично сліпого байкаря; вийшла вона 1894 р. з підзаголовком «Передсмертна байка Л.І.Глібова». Сьогодні відомо 107 його байок.
Байкарську творчість Л.Глібова умовно поділяють на два періоди: перший – 50-ті – початок 70-х років (від публікації ранніх байок до виходу другої збірки), другий – з середини 80-х років і до смерті письменника.
Байки першого періоду здебільшого розглядають як переклади творів І.Крилова. Насправді ж більшість із них, хоча й мають в основі фабули байок російського письменника, характеризуються народністю, українським колоритом, національними характерами персонажів. Другий період у цьому плані відрізняється більшою оригінальністю, самобутністю. Байки Л.Глібова відрізняються від творів І.Крилова особливостями світогляду та поетики, цікавими жанровими знахідками та головне – завданням.
Одна з характерних ознак байкарського доробку Л.Глібова, яка відрізняє його від попередників, – посилений ліризм. Написані в ліричному ключі байки «Мальований стовп», «Хмара», «Перекотиполе», «Зозуля і Горлиця» та деякі інші з певними застереженнями можна віднести до цього жанру.
Загалом у байках Л.Глібова дослідники вбачають елементи оповідання, пейзажного вірша, медитації тощо, а «в цілому ряді творів наявні виразно міфологічні стрижні» [1;56].
Більшість байок Л.Глібова мають етичні засновки, та зазвичай їх поділяють на декілька тематичних груп:
- зосередження людських вад, негативних рис характеру («Лисиця-жалібниця», «Лебідь, Щука і Рак», «Цуцик» тощо);
- викриття суспільної моралі, таких соціальних вад, як несправедливість суду, кріпацтво, хабарництво, казнокрадство («Щука», «Мірошник», «Вовк та Мишеня», «Пан на всю губу», «Вовк та Ягня»).
Для розкриття характерів, поведінки персонажів автор використовував прислів’я та приказки: «Помажу, мов медком – // Солодше буде з’їсти», «Дем’ян кладе, а Клим товче» тощо.