Протягом 28 листопада 1854-15 січня стр 201 написав повість музикант. Музикант має цілком оригінальний сюжет. Шевченко порушив у ній нову тему – страждання кріпацької інтелігенції.
Шевченко володів цим мистецтвом, але в той час не наважився дати повість до друку.
Через кілька днів після закінчення “Музиканта” 24 січня 1855 р., письменник почав нову повість “Несчастный” і закінчив її дуже швидко – 20 лютого. Пояснюється це тим , що твір писався під свіжим враженням. В листі до Бр. Залеського 9 жовтня 1854 року Шевченко повідомляв: “Цього літа прибуло сюди кілька конфірмованих; та краще було б не бачити мені їх ніколи. Пустота, страшенна!” Назва повісті – іронічна. Солдат називали “нещасними” вкрай розбещених дворянсько-поміщінських синків, яких батьки видавали в солдати за різні кримінальні злочини. Таким є головний герой твору Іполитушка Хлюпін, взятий у солдати на прохання рідної матері. Шевченко нещодавно викривав кріпосництво, яке розбещувало людей . Мати Іполитушки знущається не тільки з кріпаків, але й з учителя, нерідних дітей. Свого сина – злодія й розпусника – вона змушена віддати в солдати. Зважаючи на гострий викривальний характер повісті, Шевченко також не робив спроби його надрукувати.
15 березня 1855 р. Письменник почав нову повість “Капитанщина”, закінчивши її десь на початку червня того ж року. І цей твір має оригінальний зміст. Провідна думка – викриття розбещеності царського офіцерства. Стр 203
Між 10 червня і 20 липня 1855 р. написано повість “Близнецы”. Провідною думкою твір близький до попередньої повісті. Близнят підкидає мати-покритка після виїзду з Переяслава кавалерійського полку, а сама кінчає життя самогубством.
Між 25 січня і 4 жовтня 1856 р. Написано автобіографічну повість “Художник”.
На заслані Шевченко почав повсть “Матрос, или Старая погудка на новий лад “, а пізніше названу “Прогулка с удовольствием и без морали”, а закінчив після повернення із заслання.
Була ще написана “Повість о безродном Петрусе”, але до нас вона не дійшла.
Доля повістей Шевченка склалася дуже важко. Усі спроби надрукувати “Княгиню” і “Варнака”, а пізніше й першу частину “Матроса” кінчилися невдачею.
Комплекс прози "Наймичка", "Варнак", "Княгиня", "Музыкант", "Несчастный", "Капитанша", "Близнецы", "Художник" і "Прогулка с удовольствием и не без морали" може бути розглянутий як цикл і за мовними, і за тематичними, і за текстуальними характеристиками, що обумовлені особистісними рисами автора.
Повістям Шевченка притаманні домінантні риси, у дослідженні яких виявляється поліфункціональність образності:
– багатоаспектність художньої майстерності;
– комплексність мистецьких засобів;
– національний світогляд як риса, що пронизує ідейно-тематичний пласт структури тесту;
– адекватність/неадекватність обраної мови викладу.
Отже, у повістях Шевченка переважає діалогічний наратив, який стає носієм поліфункціональності образності через створення системи кількісно і якісно відмінних нараторів. Найпоказовіша в цьому аспекті структура образів-персонажів, вона надає повний спектр структурованості. Персонажі виступають у творах як:
– моральні ідеали-антиідеали автора;
– типи національної ментальності;
– літературні кліше і псевдокліше;
– втілення мотива двійництва як реалізація ситуації життєвого вибору.
Отже, повісті Шевченка – мистецьке відтворення вражень від втраченої батьківщини, враження солодкі і болючі, і це пояснює їх художні риси: описовість, захоплення деталізацією, специфіку образності, яка стає обоюдогострою зброєю – сприяє фіксації трагічного переживання драматичних відвідин рідної України, реалізує властиву Кобзареві майстерність у відтворенні власних переживань і картин світу, і предає основний емоційний стан – втрату надії, що автор повернеться колись. Звідси і конгломеративність наратора, і елементи інтертекстуальності – проникнення інших текстів (від Біблії до власне Шевченкових), сподівання, що читач зрозуміє підтекст творів.