В 1857 р. заходом П. Куліша з’явився перший том «Народних оповідань» Марка Вовчка. Під тим псевдонімом заховалася Марія з Вілінських Марковичева (1834 — 1907) — дружина члена Кирило-Мефодіївського братства Опанаса Марковича. Місце її народження невідоме. Походила з української поміщицької родини, що оселилася в Орловській губернії в Росії; виховувалася в Харкові. В Орлі познайомилася з Марковичем, що саме там проживав на засланні за свою участь у змаганнях Кирило-Мефодіївського братства, і вийшла за нього заміж. Від нього перейняла його ідеологію, його любов до української мови та його захоплення етнографічними студіями. Проживаючи разом із чоловіком в українських містах Чернігові, Києві й Немирові, прислухалася вона до української мови, вивчала її, пильно записуючи народні слова й вислови, та опанувала її так, що навіть Шевченка дивувала красою й багатством свого вислову. «Випила вона весь сік і запах українських цвітів», — як гарно висловився Куліш.
Хоч Куліш і знав, що вона була авторкою «Народних оповідань», все-таки сам спричинився до помилкового погляду, який довго й уперто втримувався в істориків українського письменства, немовби то під псевдонім Марка Вовчка підходила спільна літературна праця Марії та її чоловіка Опанаса, бо «вони удвох писали оповідання». Так писав він у листі до історика українського письменства Омеляна Огоновського. Згодом виринули навіть такі кривдячі письменницю погляди, що вона загарбала для себе славу, яка належала тільки Опанасові. Ці помилкові погляди розвіяв дослідник Василь Доманицький, який з усією певністю показав на основі листів Марії Марковичевої та на основі її автографів, що тільки вона була авторкою оповідань. Краще володіла пером, ніж її чоловік, мала ніжніше розуміння й відчуття краси й не кидала пера навіть тоді, коли жила окремо від чоловіка, втішаючись славою та визнанням із боку європейських літературних кіл. По смерті Опанаса Марковичева вийшла заміж за дідича Лобача-Жученка й проживала на Кавказі.
У своїх оповіданнях Марія Марковичева дала яскраві, жахливі трагічною правдою малюнку образи кріпацького безталання. Ставлячи перед очі усього громадянства оці малюнки соромного поневолення людини, піднесла вона голосний клич проти понижування людської гідності, проти безглуздя кріпаччини. В тому її головна заслуга. Її оповідання здобули собі широкого розголосу, ще більше тоді, коли російський письменник Тургенєв переклав їх на російську мову.
Марко Вовчок почала писати художні твори в середині 50-х років, коли відбувалося піднесення в демократичній літературі. За короткий час вийшло кілька збірок творів Марка Вовчка, які знайшли широкі відгуки в читачів. Як згадують мемуаристи, у ті роки вся передова Росія захоплювалася повістями Марка Вовчка і ридала над долею її героїнь-селянок. Популярність творів Марка Вовчка визначалась умінням письменниці в своїх творах піднести основні питання боротьби з кріпосництвом.
Марко Вовчок створила реалістичні оповідання і повісті, широко використовуючи антикріпосницьку народну поезію. ЇЇ твори пройнфті глибокою народністю. Одним з джерел натхнення для Марка Вовчка був Шевченків “Кобзар”. Полум”яні ідеї визвольної боротьби в Шевченковій ліриці, образи скорботних, знедолених жінок мали великий вплив на її творчість. Тема знедоленого життя жінки-кріпачки вперше набула соціальної загостреності в творчості Шевченка. Марко Вовчок розробляла цю тему в прозі і вивела разючі своєю простотою та правдивістю образи кріпаків. У темній хаті кріпака убога обстановка; знесилені голодом і забиті панщиною люди живуть мріями про волю: то крізь вікно кріпачка бачить вільну людину, то сниться їй воля, то маревом снуються думи про краще життя. Особливо яскравими є в творах Марка Вовчка образи кріпачок-матерів, які, сподіваючись на краще життя, вірять у майбутнє щастя для своїх дітей.
Великою подією в літературному житті було видання першої та другої книг “Народних оповідань” Марка Вовчка. Ніби сам народ заговорив у них про своє життя, про кріпацьку долю, про пекучі свої болі і бажання визволитись від кріпосників. Поряд з гнівною, революційно-пристрастною поезією Шевченка “Народні оповідання” були могутнім засобом у боротьбі проти кріпосництва. У першу збірку ввійшли такі оповідання: “Сестра”, “Козачка”, “Горпина”, “Одарка”, “Сон”, “Викуп” та інші. Більшість цих оповідань зображає трагедію селянина-кріпака, доводить, що кріпосництво – нестерпне, ганебне явище в суспільному житті. В оповіданнях проходять постаті безправних, затурканих, виснажених невільною працею кріпаків. Жінкі-матері, надірвані кріпацькою працею, хворіють, божеволіють. Їх розлучають з чоловіками, дітьми, що призводить до великих страждань і загибелі.
У “Народних оповіданнях” виведено також окремі статі незакріпачених селян. Такий є образ жінки в оповіданні “Сестра”, такий є герой оповідання “Чумак”. Тут письменниця протиставить життя незакріпаченої людини життю кріпака. Важким є життя і сестри, і чумака, але вони вільні у своїй праці, у своїх діях. Це дає змогу повніше виявити кращі риси своєї вдачі.
Реалізм творів Марка Вовчка досягає найбільшої сили в зображені кріпацтва. Друга збірка “Народних оповідань” відзначається ще ширшою тематикою, виразнішим ідейним спрямуванням. В оповіданні “Ледащиця” письменниця знову виводить постать жінки-кріпачки, яка не тільки мріє про волю, але ціною свого занапащеного життя здобуває її.
Є у Марка Вовчка і сатиричні твори, як наприклад “Тюлева баба”, де гостро висміюється пусте життя поміщиків. Заслуга Марка Вовчка також у створенні літературної казки (“Дев”ять братів і десята сестриця Галя”, “Кармелюк” та інші.
“Два сини”. Злободенній на той час темі рекрутчини присвячено оповідання “Два сини”. В ньому розкрито глибокі переживання матері двох синів, реалістично змальовано картини безправного становища кріпаків. Розв”язка оповідання нагадує розв”язку Шевченкової поеми “Сова”. Морально знівечена, стара мати доживає віку на самоті. Марко Вовчок, будуючи оповідання у формі розповіді матері, користується засобами народної лірики. Про дітей у неї так сказано:” А дітки ростуть, уже й в”ються коло мене і щебечуть, моїсоловейки”. Метафорами в”ються, щебечуть письменниця передає радість матері під час догляду за малими дітьми. Важки думки матері, її настрої та переживання підкреслюють порівняння фольклорного походження:”Обняла мене, мов чорна хмара, тільки й світяться мені, як дві зіроньки темної ночі: то дітоньки мої”. Мова оповідання жива, колоритна, багата на народні прислів”я, порівняння, що допомогає глибше розкривати характер простої людини.
“Ледащиця” Тяжке життя дівчинки-кріпачки Насті, яка загинула, домагаючись визволення від кріпацтва, - тема оповідання “Ледащиця. Образ Насті подано в іншому плані порівняно з героями ранніх оповідань Марка Вовчка. За свою волю Настя бореться аж до загибелі, тоді як жінки в ранніх оповіданнях гинуть не в боротьбі, а в тяжких умовах непосильної праці і безправ”я. Така еволюція жіночого образу в творах Марка Вовчка сталася у великій мірі під впливом ідей революційних демократів.
“Інститутка” Ідея необхідності розкріпачення селян найповніше розкрита в соціальній повісті “Інститутка”. Марко Вовчок почала працювати над повістю ще в 1858 році, коли жила на Україні. У 1859 вона читала її в Петербурзі в присутності Шевченка, Тургенева та інших культурних діячів, які позитивно оцінили твір. Закінчивши повість, Марко Вовчок присвятила її своєму ідейному натхненникові Т.Г.Шевченко.
Темою повісті є зображення тяжкого становища кріпаків та наростання народного гніву, стихійного протесту проти кіпосників. Кріпаки втратили терпіння і вже не бояться виявляти непокору. У повісті письменниця доводить необхідність рішучої боротьби проти кріпосницького гноблення. Письменниця піднесла демократичну ідею боротьби проти кріпосництва, відобразила могутню силу народу, його прагнення до визволення, велику ненависть до самодержавно-кріпосницького гноблення. Повість “Інститутка” – високохудожній твір. Марко Вовчок майстерно відтворює розповідь кріпачки, користуючись для цього народними прислів”ями, метафорами, порівняннями. Дбайливо добирає письменниця відповідну народну лексику. Ідейні й художні особливості повісті “Інститутка” дають підстави вважати її одним з найкращих творів Марка Вовчка.
По знесенні кріпацтва письменниця могла перейти до інших тем. В оповіданні «Сестра» дала добрий приклад посвяти для рідні. По смерті мужа молода вдовиця переноситься до брата, де їй доводиться терпіти примхи, докори та лайку своєї братової. Щоб оминути сварку та колотнечу, йде до служби і всі зароблені гроші передає братові. Високий приклад посвяти для ідеї любові до рідного краю є темою оповідання «Маруся». Дещо слабшими є ті оповідання Марка Вовчка, в яких вона намагається розвинути психологічні проблеми («Кармелюк», «Від себе не втечеш»).
«Народні оповідання» Марка Вовчка мають велику ціну. На це складаються глибокий, поважний їхній зміст, мистецька форма, прегарна мова, короткий, як скло, чистий спосіб оповідання. Марко Вовчок усім серцем співчуває людській недолі; тихим смутком сумує над горюванням нещасних кріпаків, радіє їхніми хвилевими радощами. Вірними, реальними описами цього пекла кріпацького поневолення змагає Марко Вовчок до зміни, до переустрою суспільного життя. І саме в тому велика ідейна цінність її оповідань. Сердешне тепло, яким навіяні образи недолі Устини («Інститутка») та інших жінок в оповіданнях Марка Вовчка, надають їм окремого чару.
Основні риси початку літературної кар'єри Маркович, коли вона писала виключно розповіді з народного життя - сентиментальність надзвичайна ясність основної задачі, тонке змалювання особистості героїв, стислість розповіді і загальний поетичний колорит, який надає "Оповіданням" жіночно-м'який характер, що наближує їх до творів української народної творчості, із його ніжними і поетичними тонами. Навпаки, повісті і роман М.О.Маркович із життя російської інтелігенції перейняті глузливим настроєм; авторські наміри туманні, змалювання дійових осіб неясне і невизначене, весь тон написання сухий і жорсткий.
Велике значення мала вироблена письменницею стильова манера, зокрема форма розповіді від першої особи. Не буде перебільшенням зазначити, що повз вплив цієї манери не пройшов жоден із прозаїків другої половини XIX ст. Марко Вовчок збагатила нашу літературу новими темами й образами, а в галузі дитячої прози стала основоположницею. У школі її художньої прози письменники вчилися дослуховуватися голосу народної правди, постійно удосконалювати художню майстерність, естетично освоювати фольклорні скарби та збагачувати мову. Для багатьох письменників-наступників оповідання Марка Вовчка набували значення високого ідейно-естетичного орієнтира.
Оповідач Марка Вовчка набуває нової функції. Це вже оповідач-персонаж, безпосередній учасник зображуваних подій, із своїми біографією і характером. Її оповідач (найчастіше це жінка-селянка) – це свідок подій, обвинувач, який виносить присуд вчинками персонажів, що засвідчувало тенденцію переходу від просвітительського реалізму до реалізму класичного.
Особливості творчості
·внесення нових жанрів і тем
·звернення до фольклорних традицій
форма розповіді: у творах немає спеціального оповідача, є мистецький. Читач дізнається про все з уст народу
·твори написані пісенною ритмізованою мовою з різноманітними інтонаціями, багатством синоніміки
·Марко Вовчок — основоположниця дитячої української прози
·Марко Вовчок зміцнила основи української соціально-побутової прози
·Її творчості характерні висока ідейність, висока художність творів тощо.