Михайло Яцків, Петро Карманський, Василь Пачовський, Богдан Лепкий, Степан Чарнецький, Сидір Твердохліб Остап Луцький... Близьким до цієї групи був юний тоді Михайло Рудницький, що під її крилом починав свою літературну діяльність. Початком цієї групи як мистецької течії можна вважати появу в 1906 р. журналу “Світ”, до складу редколегії ввійшли В. Бирчак П. Карманський, О. Луцький та М. Яцків. Утім, “Молода муза” не була організаціею, яка веде облік своїх членів чи має розроблений статут чи програму. Це був радше клуб літераторів, до якого тяжіло чимало молоді ,що працювала в різних галузях мистецтва: композитор Станіслав Людкевич, скульптор Михайло Паращук, живописець Іван Сиверин, скрипаль і маляр Іван Косинин, флейоніст Осип Шпитко...
Були серед них чи, радше,коло них богемісти, “митці життя" талант яких більше розкривався в розмовах, а не в творах. Треба враховувати, що “молодомузівці” не мали жодного приміщення ,де б вони могли збиратися. То й не дивно—гурток становила молодь, вихідці із сіл та провінційних містечок Галичини, вчорашні випусники університету або ті ,що його не закінчили, канцеляристи, вчителі гімназій чи ”вільні художники”.
Олімпом “Молодої музи” була кав’ярня, напише пізнішенаймолодший її учасник М. Рудницький. Кав’ярня “молодомузівців” — “Монополь”. Місце було зручне з усіх боків.По-перше,щоб зайти сюди, треба було мати якийсь гріш на склянку кави ,і при ній можна було посидіти весь вечір. По-друге, тут були свіжі газети й журнали. По-третє, сюди приходила різна публіка з якою можна було подискутувати. Початком цієї групи як мистецької течії можна вважати появу в 1906 р. журналу “Світ”, до складу редколегії ввійшли В. Бирчак П. Карманський, О . Луцький та М . Яцків. Сама ж “Молода муза» була створена роком пізніше — в 1907р. Звідки пішла назва —сьогодні сказати важко. М. Рудницький твердив, що її придумав О.Луцький ,у спогадах П . Карманського вона виводиться з новели М. Я шківа “Доля молодої музи “. Дехто приписує її Б. Лепкому. Та річ не так у назві , як у змісті : “Молода муза “ була однією з ланок літературних організацій багатьох країн Європи: ”Молода Бельгія”, “ Молода Німеччина “ , “Молода Польща”, що проголосили своїм гаслом символізм і служіння красі. Так , в одному з номерів журналу “Світ” стверджувалося ,що “Молода муза “ репрезентує “відомий в інших народів напрямок декадентський , символістичний , модерністичний, естетичний — і як там його всіляко називають.Мета цього напрямку служити красі”. Як бачимо ,в цей час не було ще чіткої диференціації цих термінів, різні автори вкладали у них різний зміст . “Молодомузівці” вписали свою сторінку в історію української літератури.
«Українська хата» — літературно-критичний і громадсько-публіцистичний місячник національного поступово-демократичного напряму, журнал молодої інтелігенції, виходив з березня 1909 р. до вересня 1914 р. у Києві за ред. П.Богацького і М.Шаповала. По петербурзькій «Вільній Україні» пробувала формулювати ідейні основи визвольного руху та нац. і соц. світогляду. Підносила ідеал українства, емансипованого від сторонніх впливів, спертого на себе, що зуміло б піднести свою індивідуальність. «Хатяни» виступали з критикою традицій українофільства з його поміркованим лібералізмом, поверховим демократизмом, угодовством та орієнтацією на чужі суспільні сили. В ділянці літератури обороняли й пропагували нові течії — модернізм та імпресіонізм як манеру творчості.
Між «Українською хатою» і представниками поміркованих напрямів, переважно з газети «Рада», виникла гостра полеміка. С.Єфремов погляди «Української хати» кваліфікував як витвір рафінованого міщанства, декадентство і безпринципність.
В журналі друковано ориґінальні твори (О.Олеся, Г.Чупринки, М.Вороного, Галини Журби, О.Кобилянської, М.Жука, В.Винниченка, С.Черкасенка та молодих тоді початківців: М.Рильського, П.Тичини, М.Семенка та ін.) і перекладні з західної літератури (Ш.Бодлера, К.Гамсуна, П.Альтенберґа, Є.Якобзена, Г.Манна та ін.) та літературну критику.
Головним мірилом якости мист. твору вважалася вірність «чистій красі» або нац. ідеї (М.Вороний; М.Євшан «Під прапором мистецтва»).Прихильниками естетичної критики були Б.Лепкий, О.Грицай, М.Могилянський.Публіцистику репрезентував А.Товкачевський («Література і наші народники», «Компромітація ідей заступництва», «Чорносотенний націоналізм»), він же дав і розвідку про Г.Сковороду.Рецензії містили Ю.Будяк, М.Сріблянський (М.Шаповал) та ін.Подавано також україніку в чужій пресі і літературну хроніку.
Поява «Української хати» була одним з цікавіших явищ в укр. літературному житті поч. XX ст., вона змобілізувала молоді літературні таланти, розбудила мистецьку критику, зактивізувала духове життя України. Журнал заборонено з вибухом Першої світової війни.