Духовне життя народу завжди привертало увагу дослідників. В центрі аналізу були найрізноманітніші його сторони, але найбільший акцент завжди робився на міфологію та обрядовість.
Духовний світ українського народу завжди привертав увагу етнографів, філософів, письменників. Чи не найкраще світ українців відобразила у своїх творах Леся Українка. Так, пережите і передумане в дитинстві, а пізніше переосмислене уже в дорослому віці склалося в єдиний образ і прозвучало “Лісовою піснею”. Цей твір – втілення Лесею Українкою дивного, мерехтливого, сповненого надій і тривог життя волинян, їхнього світогляду, світосприймання,світовідчуття.
Критики зупиняються на тому, що “Лісова пісня” – то художнє вираження проблеми взаємодії людини і природи.
Дійсно, найбільші колізії і драми в житті героїв твору так чи інакше обумовлені зв’язками з фантастичними лісовими істотами. І стосунки тут варіюють від теплих і дружніх до недоброзичливих, а то й ворожих, і дуже тісно пов’язані зі знанням та дотриманням обрядів.
Єдиний, хто почуває себе більш-менш затишно у взаємодії з лісовими істотам, – це дядько Лев. Дядько Лев знає усі тонкощі спілкування з лісовими жителями. Він знайомий з усілякими ритуалами і ретельно їх виконує, своєчасно звертаючись до обрядових предметів та заклинань. Його не тільки не лякає зустріч з різною лісовою силою, він навіть не боїться мати її за сусіда, оскільки має намір поставити хижку в лісі. З психоаналітичної точки зору дядько Лев мав би розглядатися як найбільш неблагополучний персонаж, оскільки він найчастіше звертається до ритуалів, а отже найбільше вдається до психологічного захисту. Натоміність ми бачимо, що дядько Лев у порівнянні з іншими героями твору найбільш психологічно благополучна людина. Він відчуває меншу залежність від оточуючої дійсності, більш упевнений в собі, урівноважений. Це є свідченням того, що ритуал, який стає загальноприйнятим, несе в собі більше конструктивних моментів, ніж деструктивних. Коли його приймає ціла група, то він уже виступає не тільки дозволеним чи бажаним, а обов’язковим. Акцент дещо зміщується: більш негативні наслідки несе не те, що до ритуалу вдаються як до захисту, а ігнорування його дотримання. То вже не спотворення світу, а загальноприйняте його бачення.
Дядько Лев виступає взірцем народної мудрості. Він настільки добре і глибоко знає міфологію і настільки ретельно виконує обряди, що виникає думка про втілення в його образі архетипу “мудрого старця”. Найкраще підтвердження тому – поведінка у різних життєвих ситуаціях. Так, наприклад, дядько Лев не тільки знає, що потрібно сказати у певну годину, йому відомо, що і не слід говорити, аби не накликати біди.
Мати Лукаша і Килина, на відміну від дядька Лева, не засвоїли необхідну систему знань і в тогочасних умовах проживання є дезадаптованими особистостями. Це веде до включення інших захисних механізмів, в першу чергу заміщення. Саме лайка і прокльони “допомагають” жінкам зняти тягар негативних переживань.
У “Лісовій пісні” ми знаходимо чудові приклади народного бачення причин негараздів у житті Матері Лукаша і Килини. Жінки не знаються на тонкощах взаємодії з лісовими жителями, бояться їх і ненавидять. Тому і стосунки з цією силою у них складаються не так, як у дядька Лева. Порушуючи основні правила поведінки, вони самі на себе накликають біду.
Коли зникає дотримання звичаїв, виконання ритуалів, в баченні волинян зникає єдність, гармонія людини і природи. Тож не дивно, що дядько Лев як утілення народної мудрості, і дуб як символ єднання людини і природи, у “Лісовій пісні” відходять разом.
Ритуал відігравав дуже важливе значення у житті людей у минулому. Він допомагав людям зберегти рівновагу у складних умовах невизначеності і повної залежності від оточуючого світу. Саме цю складну і таку важливу сторону життя волинян відобразила Леся Українка у “Лісовій пісні”. Виступаючи тонким психоаналіти-ком, поетеса нам відкрила неповторний, дивовижний, вразливий світ людської душі.