Одним із найбільш дискусійних питань при вивченні доробку Михайла Коцюбинського є визначення стилю його творів. Звісно, стиль письменника з часом змінювався, і ця динаміка є предметом розгляду багатьох літературознавчих праць, але твори періоду розквіту майстерності митця фіксують вже більш-менш усталені індивідуальні риси стилю. Протягом століття літературознавство шукало відповідь на питання: реалістом чи імпресіоністом слід вважати зрілого М.Коцюбинського?
Критичні праці сучасників письменника майже не дають стильового окреслення творчої манери митця, можливо, через недостатнє володіння теоретичним матеріалом про рухи й течії сучасної європейської літератури, орієнтація на яку М.Коцюбинського була загальновизнаною. Зате у дослідженнях першої п. 1920-х рр. вже усталеним є означення поетики митця як імпресіоністичної. В монографії С.Єфремова, наприклад, читаємо: «В оповіданні «В путах шайтана» вперше проступає у нашого автора той прозорий «малюнок аквареллю», та імпресіоністична манера, що відкидає зовнішні описи як такі, дає самі настрої влучно покладеними мазками, досягає глибин незабутнього враження»].. Проте акценти в дискусії зміщуються на інше питання: реалістичною чи модерністичною течією слід вважати імпресіонізм. У кінці 1930-х – 1980 рр. дослідницькі праці подають трактування стильової манери М.Коцюбинського як однозначно реалістичної. Нехай цей реалізм називається «романтичним» , психологічним , соціально-психологічним чи філософсько-психологічним , його реалістична природа залишається незмінною. Навіть у ґрунтовних, авторитетних дослідженнях цього періоду відчувається неприйняття модернізму і, зокрема, імпресіонізму як чогось негативного, ворожого.
У сучасному українському літературознавстві спеціальну увагу дослідженню імпресіоністичної поетики творів М.Коцюбинського приділяють Ю.Кузнецов, В.Агеєва, В.Звиняцковський, С.Пригодій та ін.
Дискусії викликають також зміни у стильовій манері М.Коцюбинського, а саме переломний момент переходу від «старої» до «нової» манери письма, можливо, визначення конкретного твору, що започаткував зрілу імпресіоністичну майстерність письменника. Аксіоматичним є твердження про трансформацію народницько-етнографічної манери написання ранніх, недосконалих творів М.Коцюбинського в імпресіоністичну манеру його вершинних творів. Спробуємо проаналізувати погляди дослідників письменника на переломний момент цієї трансформації.
В літературознавстві 1910-1920-х рр. великої уваги надається визначенню першого твору митця, який відбиває риси переважно «нової», імпресіоністичної поетики. Вперше таку спробу здійснив у 1909р. у своїй рецензії на твори М.Коцюбинського О.Грушевський. Він назвав «переломними» в цьому сенсі всі твори збірки «З глибини» (1909). Згодом С.Єфремов визначає як початок «нової манери» письменника початок 1900-х рр., називаючи при цьому не «переломний» твір, а найяскравіші твори «нової манери» – «Цвіт яблуні» (1902) і «На камені» (1902). А.Лебідь називає першими творами прозаїка після завершення «кризи пошуку» «Поєдинок» (1902) і «На камені».
Але більшість дослідників визнає, що нову стильову манеру М.Коцюбинського започаткував етюд «Лялечка» (1901). Так вважають і літературознавці початку століття (М.Могилянський, М.Зеров), і наші сучасники, зокрема, Ю.Кузнецов. Звісно, такий поділ творчості М.Коцюбинського на окремі етапи дещо умовний, адже перехід митця від реалістичного до імпресіоністичної манери письма був поступовим і внутрішньо суперечливим. Отже, ми можемо говорити лише про набагато вищу, порівняно з попередніми творами, присутність ознак поетики імпресіонізму в етюді «Лялечка» і про зростання її присутності в подальших творах письменника.