Розпочав її М.Хвильовий на сторінках “Культури і побуту, надрукувавши в ньому 30 квітня 1925р. памфлет під назвою: “Про “сатану в бочці”, спрямованою проти плужанського масовізму та “червоної” халтури. Стаття справила величезне враження не лише на літературну громадськість, а на всю національну інтелігенцію. Невдовзі, 24 травня, з приводу неї відбувся диспут. У диспуті взяли участь О.Дорошенко (головуючий), Ю. Меженко, Б.Коваленко, М.Зеров, В.Десняк, І.Ле, М.Рильський. Якщо більшість промовців підтримала пафос дражливої статті, розвивала багато в чому суголосні думки (непересічно виступив М.Зеров, який згодом ще відгукнувся низкою статей у пресі), то Б.Коваленко, І.Ле, С.Щупак вбачали в ній небезпечний ідеологічний ухил. Потім М.Хвильовий опублікував ще цілу серію матеріалів, полемізуючи зі своїми опонентами, серед яких найактивнішим був С.Пилипенко. Коли ж М.Хвильовий у гострій формі висловив думку про те, що задля окреслення власного шляху українській літературі треба орієнтуватися не на Москву, а навчатися у “психологічної Європи”, дискусія з літературної площини перекинулася в політичну, в неї втрутилося Політбюро ЦК КП(б)УДискусія набирає політичного характеру – не виходить “ВАПЛІТЕ” і закривається організація.Хвильовий змушений писати покаянні листи, клястися у вірності комуністичній ідеології. Крізь його памфлети проходить три тези: кінець малоросійському провінціоналізмові, українське мистецтво прилучається до світового, і в першу чергу, західноєвропейську, кінець російській гегемонії на Україні. Політичний злам у літературній дискусії стався після появи “Апологетів писаризму” навесні 1926 р. Тут Хвильовий вдався до рішучого протесту проти “диригентської палички Москви”, яка постійно паралізувала національне життя Україні. Протистояли в літературній дискусії М.Хвильовому, і М.Зерову А.Хвиля, С.Пилипенко та ін. Партійні діячі трактували позицію Хвильового,як “національне ухильництво”,як ідеологічну диверсію, котра спрямовує проти Москви Й.Сталін, ознайомившись із “Апологетами писаризму” вичитав там гасло “Геть від Москви”! у тенденційно політичному значенні та негайно надіслав листа (26 квітня 1926 р.) Л.Кагановичу, Літературна дискусія “захлинулася” .Її учасники були дискредитовані, а згодом фізично знищені.