Фінансова система національної економіки - це сукупність фінансових відносин при формуванні, розподілі й використанні коштів.
Структура фінансової системи:
1. Державні фінанси
2. Фінанси господарчих суб’єктів
3. Фінанси населення
Система фінансових відносин містить такі ланки:
• бюджети різних рівнів;
• фонди соціального, майнового і особистого страхування;
• валютні резерви держави;
• грошові фонди підприємств, організацій, фірм;
• інші спеціальні грошові фонди.
Через фінансовий механізм держава створює фонди коштів (максимальні, мінімальні, зовнішні, внутрішні), які використовуються для реалізації різних функцій держави в економічній, соціальній і політичній сферах. Найпоширенішим принципом побудови фінансової системи в сучасних умовах є фіскальний (тобто в інтересах скарбниці). Він припускає таке:
1. Економічну самостійність і чітке розмежування функцій між окремими ланками фінансової системи, тобто уряд фінансує виконання завдань загальнодержавного значення (оборона, космос, зовнішньоекономічна діяльність), місцеві органи - розвиток шкіл, комунальних установ. Місцеві бюджети зі своїми доходами й витратами не входять до державного бюджету.
2. Формування бюджету здійснюється на нормативній основі.
3. Взаємодія бюджетів різних рівнів усередині держави будується на основі угод.
4. Дохідна частина бюджетів формується в основному за рахунок податків. У такий спосіб за допомогою фінансової системи відтворюються всі процеси перерозподілу суспільного продукту й національного доходу.
Кошти фінансової системи виконують ряд функцій, насамперед три основні класичні функції.
Перша функція - аллокація ресурсів. Ця функція пов'язана з наданням суспільству певних благ з боку держави, які не може надати приватний сектор (внутрішня й зовнішня безпека, створення транспортної мережі: дорог, освітлення; будівництво міських інженерних комунікацій: водопроводу, каналізації). Надання таких благ припускає, що частину наявних виробничих ресурсів буде витрачено інакше, ніж це було б зроблене приватним сектором, тобто буде здійснено аллокацію ресурсів.
Друга функція - перерозподіл доходів, що припускає коректування розподілу доходів і майна для досягнення більшої соціальної справедливості. Перерозподіл доходів ґрунтується на двох основних правилах:
• особи, що мають підвищений дохід, вносять у фонд суспільства більшу за своїми розмірами частку, яка використовується державою на суспільну допомогу;
• особи з низькими доходами одержують від держави більше, ніж вкладають у загальний фінансовий фонд.
Третя функція - стабілізація економіки - здійснюється шляхом економічної політики, спрямованої на забезпечення високої зайнятості, стабільності цін, постійного й розмірного економічного зростання.
Крім цих функцій фінансова система також виконує більш вузькі, або традиційні функції. До них відносять такі:
• акумулюючу, що складається з концентрації засобів у бюджетах і позабюджетних фондах і створення матеріальної бази держави;
• регулюючу, за допомогою якої встановлюється величина плати за кредити, розмір резервів банків;
• розподільчу, що реалізується шляхом формування й використання коштів через відповідні фонди цільового призначення: держбюджет, фонд соцстраху, фонди підприємців, соціальні фонди (пенсійний);
• контрольну, яка забезпечує правильність стягнення податків, відсотків та їх використання за призначенням.
Заходи держави з мобілізації фінансових ресурсів, їхнього розподілу й використання на основі фінансового законодавства становлять фінансову політику, яка розглядається як об'єктивний і суб'єктивний процеси й регулюється державою.
Об'єктивність фінансової політики полягає в тому, що вона будується відповідно до вимог економічних закономірностей. Успіх її реалізації багато в чому залежить від виявлення й пізнання цих закономірностей. Об'єктивні моменти фінансової політики є базою при побудові фінансового законодавства. Разом з тим політика, в тому числі й фінансова, завжди є суб'єктивною, тому що реалізується людьми, їхніми волею й зусиллями.
Проведена фінансова політика обумовлена станом економіки держави.
Так, в умовах кризи фінансова політика, з одного боку, спрямована на припинення спаду виробництва, стимулювання його розвитку, концентрацію фінансових ресурсів для їх вкладення в пріоритетні галузі економіки (відновлення основного капіталу), а з іншого - на стримування соціальних програм, скорочення витрат на оборону.
При досягненні стійкого розвитку змінюється й фінансова політика, тут вона вже має бути спрямована на підтримку стійкого загальноекономічного розвитку і економічного зростання.
Суб'єктами (або носіями) фінансових відносин є:
• держава;
• підприємства, різні об'єднання і організації;
• окремі громадяни.
Фінансова політика, що проводиться державою, й відповідні їй фінансові відносини між суб'єктами господарювання створюють умови для проведення грошово-кредитної політики держави, яка полягає в такому:
• регулюванні величини грошової маси;
• управлінні кредитуванням, платою за користування кредитами, безготівковими розрахунками, фінансовим ринком;
• зміцненні національної валюти.
Реалізація грошової політики здійснюється безпосередньо банківською системою національної економіки країни, яка складається з трьох ланок: центрального банку, в Україні це Національний банк України (НБУ);комерційних банків; спеціалізованих кредитно-фінансових установ.
Найважливішим знаряддям регулювання національної економіки є центральний банк, він же є основною ланкою всієї банківської системи.
56. Фіскальна політика держави – це сукупність фінансових заходів держави по регулюванню доходів і витрат бюджету з метою вирішення соціально-економічних проблем розвитку країни. Це зміни в урядових видатках і оподаткуванні, спрямовані на досягнення повної занятості та неінфляційного обсягу виробництва.
Цілі фіскальної політики:
• забезпечення фінансування економічної системи;
• забезпечення суспільства загальними благами (школи, дороги, охорона тощо);
• захист населення від негативних впливів виробничої діяльності;
• перерозподіл доходів (через оподаткування);
• стабілізація економіки в цілому.
Заходи держави по досягненню цілей:
1. переконання (мало дієвий);
2. штрафи та податки;
3. перерозподіл доходів – підтримка бідних, страхування бідних і багатих, субсидії та інші допомоги малозабезпеченим;
4. стабілізація економіки з метою недопущення банкрутства, безробіття, інфляції тощо.
Головним важелем фіскальної політики виступає державний бюджет. державний бюджет - це фінансовий план видатків держави та джерел їх покриття за рік. Закон України про бюджетну систему України описує державний бюджет, що складається з двох ланок:загальнодержавний бюджет та місцеві бюджети. Доходи держбюджету (≈ 90\%) – доходи від оподаткування: прямі та непрямі податки, відрахування з фонду заробітної плати (у фонд зайнятості, пенсійний та чорнобильський фонди). Інші надходження: рентні платежі від видобування нафти, вугілля, газу, від продажу державних цінних паперів, від зовнішньоекономічної діяльності, позики у інших країн, від інвестування і т. ін. Витрати держбюджету: культура, освіта, охорона здоров’я, громадський порядок, безпека, соціальна допомога, інвестування, кредитування, розрахунки по боргах держави, допомога різним галузям, витрати на формування державних резервів.Позабюджетні фонди – грошові кошти держави, що мають цільове призначення, і які не включаються у державний бюджет. Якщо витратна частина держбюджету перевищує доходну або є недоотримання по запланованих доходних статтях, виникає дефіцит. Дефіцит в 2–3\% ВВП – вважається допустимим.