Стратегічний оптимізатор міжнародного бізнесу.

Завдання міжнародного менеджменту:

— комплексне вивчення, аналіз та оцінка зовнішнього сере­довища міжнародного бізнесу з метою пошуку та використання джерел конкурентних переваг фірми;

— поглиблений аналіз та оцінка культурного фактора в кожній країні перебування та використання можливостей цих країн при прийнятті стратегічних, тактичних та оперативних рішень у діяль­ності фірми, як у даній країні, так і в цілому;

— оцінка, вибір і практичне використання організаційних форм, у межах яких здійснюються операції іноземних фірм, для того щоб максимізувати ефект використання економічного потен­ціалу та правових можливостей країн перебування;

— формування та розвиток мультинаціонального колективу фірми та ії підрозділів у країні базування в інтересах максималь­ного використання особистого потенціалу працівників, можли­востей окремих колективів та крос-національних ефектів від їх взаємодії в середині фірми;

— пошук, розвиток та ефективне використання різноманітних можливостей міжнародного бізнес-сервісу, передусім у галузях фінансового, технологічного та інформаційного обслуговування економічних операцій.

 

4. Складові зовнішнього середовища міжнародного менеджменту

Середовище, в якому функціонує міжнародний бізнес, знахо­диться під впливом чотирьох основних факторів:

♦ культурних;

♦ економічних;

♦ політичних;

♦ технологічних.

Культурні фактори становлять систему цінностей, вірувань, звичаїв і установок. Кожне суспільство має свою культуру, яка впливає на стиль повсякденного життя.

Економічні фактори включають економічні умови та тен­денції, які є предметом аналізу міжнародних фірм у процесі їх діяльності в міжнародному середовищі.

Міжнародний менеджер зобов'язаний опрацювати основні дані економічного аналізу зовнішнього середовища, а саме:

- місце країни за показниками: валовий внутрішній продукт, темпи економічного зростання, темпи зростання інвестицій, зов­нішньоторговельний обіг, імпорт товарів і послуг, динаміка цих показників;

- структура суспільства й питома вага окремих соціальних верств з їх характеристиками.

- основні характеристики можливостей зв'язку (кількість теле­фонів на тисячу жителів; різновиди та ефективність роботи пошти;

- характеристики транспортних комунікацій

- основні елементи валютного регулювання в країні;

- основні елементи торгових та експортно-імпортних обме­жень у країні;

- рівень розвитку науково-технічної та консультаційної діяль­ності в країні (напрями, фірми, можливості залучення);

- рівень основних економічних проблем у країні (інфляція, безробіття, регіональні й галузеві депресивні явища, бідність і т.н.).

Політичні фактори:

- урядові позиції щодо міжна­родних операцій (стимули для започаткування бізнесу в країні господаря та встановлення різних вимог до міжнародних компа­ній, виходячи зі свого суверенітету),

- ефективність державного уп­равління (наявність бюрократичних структур, що заважають ді­яльності ТНК, вплив бюрократичних структур на законодавство у власних інтересах, хабарництво)

- політичну стабільність (експропріація та націоналізація)

- політичні ризики (макро- і мікро-ризики, тероризм).

Міжнародний менеджер повинен аналізувати середовище міжнародного бізнесу з допомогою даних політичного аналізу, а саме:

— політичний режим в країні господаря (країні перебування) та його відносини з країною базування;

— міждержавні (міжрегіональні, міжміські) угоди між країною перебування та країною базування;

— участь країни в політичних блоках і міжнародних еконо­мічних союзах;

— політичні партії та громадські організації в країні базування.

— коротка характеристика зв'язку "бізнес-політика" (фірми, партії, лідери);

— роль і вплив регіональної влади;

— загальна оцінка політичної стабільності в країні.

Технологічні фактори визначають рівень технології в країні-господаря та взаємозв'язок між технологією та операціями міжна­родних компаній. Інноваційний процес транснаціональних корпорацій в умовах глобалізації має тенденцію до підвищення рівня його інтернаціоналізації, яка полягає в тому, що все зростаюча частка науково-технологічних факторів переміщується з материнських країн до приймаючих, в яких існують сприятливі креативні можливості місцевого персоналу та нижча вартість робочої сили.

 

5. Форми ведення міжнародного бізнесу

- Експортно-імпортні операції – початкова стадія в міжнародному бізнесі. Ці операції припускають зазвичай мінімальні зобов'язання і найменший ризик для ресурсів фірми;

- Транспортні перевезення – надходження від транспортування товарів для багатьох країн є важливим джерелом доходів;

- Ліцензійний договір – використання авторського права, товарного знаку, патенту;

- Спільне виробництво – виготовлення комплексного виробу або його компонентів одним із зарубіжних партнерів;

- Франчайзинг;

- Управлінські контракти – передача одним з партнерів іншому ноу-хау в області менеджменту;

- Спільне підприємство – створення нової компанії юридично і економічно самостійними підприємствами;

- Стратегічний альянс – формальний союз, що створюється з метою об'єднання ресурсів для вирішення завдань реорганізації, підвищення ринкової ефективності і т.д.

- Транснаціональна компанія (ТНК) – одна з найбільш складних форм міжнародного бізнесу. Така компанія використовує міжнародний підхід в пошуку закордонних ринків і при розміщенні виробництва, а також комплексну глобальну філософію бізнесу, що передбачає господарську діяльність як усередині країни, так і за її межами.

6. ТНК і їх основні ознаки. Критерії віднесення компаній до ТНК

Транснаціональна корпорація — це комплекс, що використовує в своїй діяльності міжнародний підхід і що припускає формування транснаціонального виробничого, торгового і фінансового комплексу з єдиним центром прийняття рішень в країні базування і з філіями в інших країнах.

Характерною рисою ТНК є поєднання централізованого керівництва з певним ступенем самостійності юридичних осіб і структурних підрозділів (філій, представництв), які входять в ТНК і знаходяться в різних країнах.

Транснаціональні корпорації - це міжнародні компанії. Вони міжнародні по характеру своєї діяльності: вони володіють або контролюють виробництво продукції (або послуг) поза межами країни базування, в різних країнах світу, розташовуючи там свої філії, що функціонують відповідно до глобальної стратегії материнської компанії. Таким чином, міжнародний підхід ТНК визначається тією роллю, яку займають зарубіжні операції у всіх аспектах економічного життя цих компаній.

Критерії віднесення корпорацій до транснаціональних:

1. Кількість країн, в яких діє компанія (відповідно до різних підходів мінімум складає від 2 до 6).

2. Мінімум частки зарубіжних операцій в доходах або продажах фірми (як правило 25%).

3. Мінімум зарубіжних активів від всіх активів компанії (25%)

4. Володіння не менше, чим 25% «голосуючих» акцій в трьох або більш країнах - той мінімум пайової участі в зарубіжному акціонерному капіталі, який забезпечував би фірмі контроль над економічною діяльністю зарубіжних підприємств і представляв би прямі інвестиції.

5. Багатонаціональний склад персоналу компаній, склад її вищого керівництва. Склад вищого керівництва ТНК, як правило, повинен формуватися з підданих різних держав, щоб виключити односторонню орієнтацію діяльності компанії на інтереси однієї країни. Щоб забезпечити багатонаціональність вищого управлінського шару, необхідно практикувати підбір кадрів в країнах, де розміщені дочірні компанії ТНК, і надавати їм можливість просування по службі аж до вищого керівництва, не звертаючи уваги на їх громадянство. Проте практика показує, що найчастіше вищий управлінський персонал материнської компанії формується з представників країни її базування, з них же складається і вище керівництво дочірніх фірм з використанням місцевих кадрів на рядових посадах.

7. Причини виникнення транснаціональних корпорацій, їх позитивні і негативні сторони

1. Інтернаціоналізація виробництва і капіталу на основі розвитку продуктивних сил, що переростають національно-державні межі. Найважливішим чинником у формуванні і розвитку міжнародних корпорацій є і вивіз капіталу.

2. Прагнення протистояти жорсткій конкуренції, необхідність вистояти в конкурентній боротьбі в міжнародному масштабі.

3. Формування ТНК зв'язане також і з тим, що воно дає великі переваги у сфері міжнародної торгівлі, дозволяючи успішніше долати численні торгові і політичні бар'єри. Замість традиційного експорту, який натрапляє на численні торговельно-економічні перепони, ТНК використовують дочірні зарубіжні компанії як свій зовнішній плацдарм усередині митної території інших країн, з якого вони без перешкод проникають на їх внутрішні ринки.

4. Чинником, що вплинув на виникнення ТНК, безумовно вважається їх прагнення до отримання надприбутку. Додатковий прибуток ТНК може бути отриманий за рахунок відмінностей:

• у забезпеченості і вартості природних ресурсів;

• у кваліфікації робочої сили і в рівні заробітної плати;

• у амортизаційній політиці, що проводиться, і, зокрема, в нормах амортизаційних відрахувань;

• антимонопольного і трудового законодавства;

• у рівні оподаткування;

• екологічних стандартів;

• стабільності валют і ін.

Виділяються 7 факторів, які значною мірою сприяли в 1950-70 роках (у період інтенсивного зростання транснаціонального виробництва) перетворенню окремих національних компаній у ТНК: 1) одержання доступу до дешевої робочої сили, дотримання екологічних стандартів

2) використання з вигодою для себе змін, що проходять у світових торгівельних

Відносинах

3) наближення до іноземних ринків місткість яких постійно зростає

4) запобігання захоплення конкурентами іноземних ринків та джерел сировини

5) обхід національного антитрестового законодавства

6) зменшення та нейтралізація циклічних коливань в економіці

7) реалізація переваг інтегрованої системи, реалізація крупних проектів

 

 

8. Наддержавне регулювання діяльності транснаціональних корпорацій

Фахівці виділяють три рівні правового регулювання діяльності ТНК:

- внутрішнє законодавство;

- двосторонні угоди;

- багатосторонні угоди.

Багатосторонні угоди залежно від кількості країн, що беруть участь в них, можуть бути універсальними, регіональними і субрегіональними. Ці документи розробляються різними міжнародними інституціями:

1.Під егідою ООН в 1975 році Міжурядовою Комісією з ТНК і Центру по ТНК був розроблений Кодекс поведінки ТНК (який до цих пір не прийнятий), що забороняє застосовувати дискримінаційні заходи відносно партнера;

2.під егідою ЄС, ОЕСР, ЛАЕС (Латиноамериканської економічної системи) і ряду інших організацій в 1976 р. був прийнятий документ "Керівні принципи для багатонаціональних підприємств ОЕСР", що стосувалися різних аспектів діяльності ТНК (пізніше до угоди приєдналась Співдружність Незалежних Держав);

Основні напрямки зобов'язань ТНК, що відображені в Угоді:

1.Загальна політика. У своїй діяльності філії ТНК зобов'язані прагнути до поліпшення економічної ситуації в приймаючій країні, включаючи захист довкілля, скорочення безробіття, підвищення загального технологічного рівня виробництва.

2.Надання інформації ТНК мають надавати достатньо фактичної інформації про структуру, діяльність і політику організації в цілому. Обсяг і зміст таких відомостей визначаються законодавством приймаючої країни. Звіти публікуються та передаються відповідним фінансовим установам щорічно.

3.КонкуренціяТНК не повинні у своїй діяльності використовувати демпінгові ціни для захоплення чи утримання ринку своєї продукції.

4.Фінанси і податки ТНК зобов'язані здійснювати свою фінансову діяльність у суворій відповідності з законодавством країни, в якій ця діяльність проводиться.

5.Наука і технології ТНК мають бути впевнені, що їхня діяльність відповідає науковим і технологічним цілям приймаючої країни.

6.Екологіяпередбачає, що: ТНК за жодних умов не повинні споруджувати екологічно незахищені виробництва; хоч у якій би країні не випускалася продукція ТНК, вимоги до її «екологічної чистоти» мають бути не нижчими, ніж у країні розміщення головного офісу корпорації.

3.у 1973 р були прийняті принципи регулювання діяльності ТНК в ЄС, які були сформульовані в доповіді Комісії ЕЕС "Багатонаціональні підприємства і законодавство співтовариства".

 

9. Холдингова форма організації ТНК і види підприємств, які до неї входять

Для здійснення успішної стратегії глобальних операцій ТНК створюють відповідну організаційну структуру, яка включає головну компанію та національні і зарубіжні підконтрольні підрозділи.

Головна компанія - холдингова та (або) оперативна компанія. Холдингова компанія - це компанія, що є власницею контрольного пакета акцій дочірніх товариств ТНК. Холдинг є специфічним управлінським і фінансовим ядром сучасних корпорацій. За характером діяльності холдинги підрозділяються на чисті, змішані, або оперативні. Чисті холдинги обмежуються виконанням контрольно-управлінських функцій; змішані, крім контрольно-управлінських, можуть брати на себе підприємницькі, торгові, транспортні і інші функції, пов'язані з розвитком холдингу.

Найважливішою перевагою холдингу є можливість проведення єдиної виробничої, технічної, маркетингової, фінансової політики, захисту групових інтересів. До підконтрольних підрозділів, пов'язаних з головною компанією виробничими і технологічними відносинами, належать:

- конкретні підприємства - первинні ланки організаційної структури ТНК, що здійснюють виробничу, збутову, обслуговуючу, фінансово-кредитну та науково-дослідну діяльність;

- філії і відділення - підрозділи компанії, які не є самостійною юридичною особою; не мають фінансової самостійності; знаходяться на балансі головної контори і як іноземна юридична особа мало підконтрольні органам регулювання країни перебування;

- дочірні акціонерні товариства - юридичні особи, які зберігають певну незалежність у фінансово-господарській і дослідницькій діяльності, але частково або повністю належать за капіталом холдингу ТНК.

 

10. Основне призначення материнської компанії як організаційно-економічного центру ТНК Транснаціона́льна компа́нія (корпора́ція) або ж скорочено ТНК — компанія (корпорація), що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах. За визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), транснаціональні корпорації (ТНК) — це «підприємства, що складаються з материнського підприємства та його закордонних філіалів», при цьому ТНК можуть як набувати статусу корпорації, так і не мати цього статусу. ТНК створює систему міжнародного виробництва, розподілену між кількома країнами, але контрольовану з одного центру — материнської компанії. Країна базування — це країна, у якій знаходиться штаб-квартира материнської компанії ТНК. Наприклад, штаб-квартира корпорації «Nestlé» розміщується у швейцарському місті Вевей, отже її країною базування є Швейцарія. Країною базування корпорації «Toyota» є Японія, а корпорації Philips — Нідерланди. Приймаючі країни — це іноземні країни, в яких ТНК розміщує власні дочірні підприємства або філіали на основі здійснення прямих іноземних інвестицій. Найважливіша функція головної (материнської) компанії - управління грошовими потоками, яке передбачає використання переваг, наданих законодавством у певній країні для мінімізації податків, хеджування від валютних ризиків, доступу до унікальних чи дешевих виробничих ресурсів. Через головний офіс ТНК традиційно координує дослідження та розробки, що потребують значних фінансових витрат. Результати таких робіт у майбутньому можуть бути використані для розширення виробничої діяльності та виходу на ринок з новими продуктами.

11. Поняття, види та основні відмінності між видами транснаціональних корпорацій Вважаємо, що найдоцільніше дотримуватися наступної класифікації: всі корпорації можна розділити на національних і транснаціональних, а транснаціональні, у свою чергу, на інтернаціональні, багатонаціональні (мультинаціональні) і глобальні корпорації. Все ці чотири види корпорацій відображають насправді етапи їх розвитку: від національної до інтернаціональної, від інтернаціональної до багатонаціональної і від останньої до глобальної корпорації. Зупинимося на розгляді видів ТНК (див. табл. 2.1). Інтернаціональні корпорації- це національні монополії із зарубіжними активами. Їх виробнича і торгово-збутова діяльність виходить за межі однієї держави. Національними називаються фірми, капітал яких належить підприємцям своєї країни. Національна приналежність визначається також місцеположенням і реєстрації головної компанії. До складу інтернаціональних корпорацій входять зарубіжні філії у вигляді структурних підрозділів без юридичної самостійності і дочірніх компаній. Ці компанії мають відносно самостійні служби виробництва і збуту готовій продукції, науково-дослідних розробок. В цілому вони складають великий виробничий-збутовою комплекс з правом власності над акціонерним капіталом тільки представників країни-засновника. Дня інтернаціональних компаній характерний етноцентричний тип (ethnocentric) взаємин. При нім вище керівництво орієнтується на абсолютний пріоритет базової (материнською) фірми. При етноцентричному типі зарубіжні ринки залишаються для корпорацій, перш за все продовженням внутрішнього ринку країни базування материнської компанії. ТНК створюють філії за кордоном головним чином для забезпечення собі надійних постачань дешевої сировини або для забезпечення зарубіжних ринків збуту. Для цього типу ТНК характерне ухвалення управлінських рішень переважно в материнській компанії, перевага співвітчизникам в зарубіжних філіях. Таким, образом, відмінними рисами інтернаціональної корпорації є висока централізація ухвалення рішень і сильний контроль за діяльністю зарубіжних філій з боку материнської компанії. Багатонаціональні (мультинаціональні) корпорації (МНК) це власне міжнародні корпорації, об'єднуючі національні компанії ряду держав на виробничій і науково-технічній основі. Багатонаціональна компанія допускає великий ступінь незалежності при проведенні операцій в кожній з країн. Прикладом багатонаціональної корпорації є широко відома в Європі швейцарсько-шведська компанія ABB (Asea Brown Bovery), що спеціалізується в області машинобудування, електронній інженерії ABB має декілька філій у вигляді спільних підприємств і в країнах СНД, у тому числі і в Україні. Для мультинаціональних корпорацій характерні поліцентричний (polycentric) або регіоцентричний типи взаємин материнської і дочірніх компаній. Поліцентричний тип характеризується тим, що зовнішній ринок - це не менше, а часто, і важливіший сектор діяльності ТНК в порівнянні з внутрішнім ринком. У цих транснаціональних корпорацій зарубіжні філії більші і різноманітніші, вони не стільки продають продукцію материнської компанії, скільки проводять її на місці відповідно до потреб їх ринків. У зарубіжних філіях переважають місцеві менеджери, самі філії автономні. Цей вид ТНК характеризується достатньо високим рівнем децентралізації функцій управління, делегуванням повноважень дочірнім фірмам. При регіоцентричному підході ТНК орієнтується вже не на ринки окремих країн, а на регіони, наприклад, на всю Західну Європу, а не на Францію або Великобританію. Хоча зарубіжні філії і в цьому випадку розміщуються в окремих країнах, але вони орієнтуються на весь регіон. До глобальної корпораціївідносять таку, яка інтегрує воєдино господарську діяльність, здійснювану в різних країнах. Подібна компанія проектує виріб або схему надання послуг стосовно певного сегменту світового ринку або в різних країнах проводить складові частини одного виробу. Найбільшою мірою до глобалізації тяжіє хімічна, електротехнічна, електронна, нафтова, автомобільна, інформаційна, банківська і деякі інші галузі Для найбільш зрілого типу ТНК - глобальних корпорацій - характерний геоцентричний (geocentric) підхід до взаємин між материнською компанією і її філіями. Ці ТНК є як би децентралізованою федерацією регіональних філій. Материнська компанія розглядає себе не як центр ТНК, а лише як одну з її частин. Ареною діяльності геоцентричної ТНК є весь світ. Лише компанія, вищий управлінський персонал якої дотримується геоцентричної позиції, може іменуватися багатонаціональною або глобальною.

12. Дайте порівняльну характеристику концепції регіоцентризму та етноцентризму в розрізі елементів системи управління ТНК (місія, стратегія, оргструктура, культура, технологія, персонал, маркетинг)

13. Форми створення ТНК і їх вплив на внутрішньо фірмову структуру управління Макроструктура ТНК визначає характер відносин між її структурними елементами: головною компанією та підпорядкованими їй підприємствами. Як правило, у центрі ТНК знаходиться материнська компанія, яка здійснює централізоване планування, управління та контроль за діяльністю інших підрозділів ТНК. Згідно з методологією ЮНКТАД, закордонні підрозділи транснаціональних корпорацій можуть бути 3 видів: 1. Дочірнє підприємство — це акціонерне підприємство у приймаючій країні, більше половини акцій якого «перебуває у власності іншого підприємства, яке має право призначати або усувати більшість членів адміністративних, управлінських або наглядових органів». Таким чином, дочірнє підприємство повністю контролюється материнською компанією ТНК. 2. Асоційована компанія — це акціонерне підприємство у приймаючій країні, у якому «від 10 до 50% акцій належить іноземному інвестору». При цьому материнська компанія отримує лише частковий контроль за діяльністю асоційованої фірми у межах частки капіталу, що їй належить. 3. Філіал — неакціонерне підприємство, що «повністю або частково перебуває у власності інвестора, при цьому може набувати таких форм: а) постійне представництво іноземного інвестора у певній країні; 2) неакціонерне спільне підприємство, сформоване іноземним інвестором і третіми сторонами; 3) земельні ділянки та/або нерухоме майно, що прямо належить іноземному резиденту» ТНК часто діляться на три великі групи: · Горизонтально інтегровані ТНК — управляють підрозділами, розташованими в різних країнах, що виробляють однакові або подібні товари. · Вертикально інтегровані ТНК — управляють підрозділами в певній країні, які виробляють товари, що поставляються в їх підрозділи в інших країнах. · Роздільні ТНК — управляють підрозділами, розташованими в різних країнах, які вертикально або горизонтально не об'єднані. Для транснаціональних фірм одним з важливих чинників ефективності і конкурентоспроможності є вибір організаційної структури адекватної: а) цілям і завданням фірми; б) умовам зовнішнього середовища їх діяльності. У сучасній теорії і практиці управління вважається, шо стратегія фірми і вимоги зовнішнього середовища визначають структуру організації. "Найкраща" структура - це та, котра дозволяє фірмі: 1) ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем; 2) доцільно і продуктивно направляти зусилля своїх співробітників; 3) задовольняти потреби клієнтів і досягати своїх цілей з високою ефективністю. З урахуванням специфіки функціонування ТНК для них найбільш важливим аспектом вибору структури є специфіка і різноманітність національних ринків та взаємовідносини із зарубіжними фірмами. У центрі уваги ТНК знаходяться співвідношення принципів централізації і децентралізації управління, співвідношення структури "за товарами", "за регіонами", "масштаби виробництва - структура". Вирішуючи ці проблеми, передові ТНК керуються такими принципами створення ефективних організаційних структур: 1. структурні блоки повинні бути орієнтовані на товари, ринок або споживача, а не на виконання функцій; 2. базовими блоками будь-якої структури повинні бути цільові групи фахівців і команди, а не функції та відділи; 3. необхідно орієнтуватися на мінімальне число рівнів управління та широку зону контролю; 4. кожний робітник повинен нести відповідальність і мати можливість для виявлення ініціатив

14. Особливості централізованого управління в ТНК, яка має дві материнські компанії Кожна з багатонаціональних ТНК, очолюваних двома материнськими компаніями, має свої особливості, які виявляються передусім у характері і способах утворення єдиної власності, а також в методах управління, які разом керують діяльністю дочірніх компаній у всіх країнах світу. Кожна з двох материнських компаній володіє всім капіталом в більшості своїх дочірніх фірм і контрольним пакетом або крупної частиною акцій в інших. Обидві материнські компанії незалежні, але тісно пов'язані між собою шляхом суміщення посад у радах директорів. Засідання ради директорів проводяться з метою обговорення діяльності і вироблення єдиної політики та стратегії на довгострокову перспективу.

15. Структура управління типу «конгломерат»: визначення, переваги, недоліки Конгломера́т (від лат. Conglomerates — такий, що накопичився, зібраний) — юридична особа, до складу якої входять компанії, що здійснюють підприємницьку діяльність у різних галузях економіки. Конгломерати в основному притаманні ринкам, що розвиваються (наприклад, країни БРІК), а також багатопрофільним компаніям. Як правило, конгломерати утворюються шляхом поглинання великою компанією кількох десятків малих і середніх фірм різних галузей і сфер діяльності, не мають між собою виробничих, збутових чи інших функціональних зв'язків. Конгломерати є публічними компаніями, акції яких торгуються на фондових біржах (LSE, NYSE). Акції конгломерату, як правило, торгуються з дисконтом до чистої вартості їх активів (NAV, net asset value). Однією з найвідоміших компаній-конгломератів є General Electric. Конгломерат — статутне об'єднання підприємств, які здійснюють спільну діяльність на основі добровільної централізації функцій виробництва, науково-технічної, інвестиційної, фінансової діяльності, а також для організації комерційного обслуговування. Конгломерат схожий з вертикальним концерном і утворюється із підприємств, технологічно взаємозв'язаних процесом виробництва. Основною відмінністю конгломерату від концерну є те, що його учасники користуються широкою економічною автономією: ця форма об'єднання дозволяє учасникам більший маневр щодо своїх капіталів, можливість інвестування його в багтообіцяючий проект без отримання згоди на це інших учасників конгломерату. Переваги Недоліки 1. Високий рівень децентралізації влади. 2. Можливість швидкої диверсифікації з мінімальним порушенням існуючих у конгломераті зв’язків. 3. Наявність мінімальної залежності між фірмами, що входять до складу конгломерату. 1. Проблематичність дотримання загального іміджу в умовах достатньої стратегічної свободи. 2. Автономія підрозділів може блокувати досягнення вигод стратегічного поєднання.

16. Структура управління типу «концерн»: визначення, переваги, недоліки Концерн визначається як статутне об′єднання підприємств, інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об′єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньо-економічної діяльності. Концерн наділений частиною повноважень своїх учасників. А право його учасників на вступ до інших концернів повністю обмежене. Як видається, така позиція законодавця обумовлюється його бажанням зберегти конкуренцію серед концернів та не допустити монополізації ринка. Наприклад, концерни загальнодержавної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються рішенням Кабінету Міністрів України, Склад членів і статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві міністерства. Територіальні статутні об'єднання комунальної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами народних депутатів. За таким же принципом створюються концерни, які об'єднують підприємства, засновані на залученні приват­ного капіталу. Підставою для об'єднання підприємств саме на основі статуту, а не установчого договору є повна фінансова залежність підприємств-членів концерну від одного або групи підприємств. На сучасному етапі розвитку економічних відносин концерни здійснюють значний вплив і на розвиток економіки високорозвинених країн Північної Америки і Західної Європи. Під словом "концерн” тут розуміють об'єднання групи підприємств (дочірніх фірм) навколо одного підприємства (материнської компанії), яка володіє контрольним пакетом акцій цих підприємств . Другою ознакою концернів є те, що вони діють на підставі статутів, затверджених власниками або уповноваженими ними органами, і не мають установчих договорів. Отже, предмет і цілі їх діяльності визначають власники або уповноважені ними органи, а не самі члени об'єднань. Особливістю статутних об'єднань є обмежене право виходу з них підприємств-членів. Підприємства мають право вийти із статутного об'єднання тільки за згодою засновника (власника або уповноваженого органу). Об'єднання капіталу і зосередження адміністративних функцій в руках центрального органу управління надасть змогу більш ефективно реалізовувати значні фінансові проекти і оперативно реагувати на зміну ринкової кон'юнктури. Учасники концерну не мають права бути одночасно учасниками інших об'єднань без згоди концерну, у відповідності із засновницькими документами можуть нести субсидіарну юридичну відповідальність за зобов'язаннями концерну, в свою чергу концерн може відповідати за зобов'язаннями учасників.

17. Дайте характеристику схем участі в акціонерному капіталі ТНК

18. Етичні концепції міжнародного бізнесу, їх характеристика Міжнародний бізнес-етикет - поняття досить містке й не об­межується питаннями ділової субординації та переговорним про­цесом. Основними складовими бізнес-етикету є: · Правила привітання. · Правила звертання. · Правила представлення. · Організація ділових контактів (переговорів, зустрічей, при­йомів, ділового листування). · Ділова субординація. · Рекомендації щодо зовнішнього обліку ділової людини. · Етичні норми грошових відносин. · Правила обміну подарунками та сувенірами. · Прийнятність чайових. Отже, корпоративна культура - це система особистих і колек­тивних цінностей, які приймаються і виконуються всіма членами організації. Утилітаризм виходить з того, що "правильні" рішення при­носять велику користь більшості людей. Менеджеру, який дотри­мується цієї концепції, доводиться спочатку ретельно вивчити дію альтернативних рішень на всі зацікавлені сторони, а потім зробити вибір, який задовольнить більшість людей. Концепція дотримання прав людини 'рунтується на добро­вільно взятих на себе зобов'язаннях менеджера захищати права інших людей та уникати будь-яких рішень, які порушують ці права. Менеджер у такому разі не буде примушувати інших діяти всу­переч їхнім релігійним або ж етичним уявленням. Слід зазначити, що у світі останніми роками розуміння індивідуальних прав лю­дини розширилося настільки, що фактично ці права включають захист рослин, тварин, землі, води, повітря, інших елементів природи і довкілля. Концепція справедливості зобов'язує менеджерів ставитися однаково до всіх людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тих, хто завдає шкоди іншим. Етика є моральною категорією, що охоплює різноманітні фор­ми діяльності фірми, й не може бути викладена як певний перелік правил поведінки і спілкування. Етика своєї закінченої форми набуває у вигляді ділового етикету, який у цілому можна охарак­теризувати як основу кодексу поведінки, прийнятого в бізнес-середовищі. Використовуючи норми та правила ділового етикету, ми мо­жемо прогнозувати поведінку колег, та й самі стаємо передба­чувані, що допомагає ефективно організувати процес управління. Особливо важливо вивчити всі складові ділового етикету в міжнародному бізнесі, адже, крім єдиних норм і правил в ньому існує велика кількість національних і культурних особливостей. Як не заблукати в цьому морі національних відмінностей? Кращі помічники тут - такт, вірність національному менталітету та бізнес-етикету (благо сьогодні превалює міжнародний бізнес-етикет, породжений зближенням національних ділових кодексів доброго тону).   28. Організаційні форми участі партнерів в міжнародних альянсах Форма участі партнерів в рамках міжнародних альянсів може бути: - акціонерною; - неакціонерною (контрактною). Акціонерна форма участі в альянсах передбачає: - участь в активах без створення нової організації (обмін акціями між партнерами - дає можливість одній фірмі впливати на прийняття рішень іншою; придбання долі акцій (менше 50%) іншої фірми для ведення спільної діяльності; - створення нової організації - спільного підприємства. Термін „спільне підприємство” трактується як узгоджена діяльність двох і більше партнерів, яка направлена на досягнення загальної цілі як із створенням, так і без створення нової організації. При створенні нової організації капітал ділиться між партнерами – засновниками. Вони мають право на отримання дивідендів пропорційно їх внеску, управляти підприємством і несуть всі ризики підприємства. Деякі компанії створюють між собою дві або більше окремих організацій, які дозволяють кожному їз партнерів забезпечувати контроль в країні свого базування. Неакціонерна (контрактна) форма участі в альянсах. Дана форма передбачає співробітництво на контрактній основі по виконанню відповідних функцій чи декількох видів діяльності. До них відносяться: 1) альянси по проведенню спільних НДДКР: - угоди по проведенню спільних досліджень; - угоди по проведенню спільних розробок. 2) відносини між постачальниками і споживачами продукції і послуг: - контракти на проведення НДДКР; - контракти на спільне виробництво; - контракти в області маркетингу. 3) Двохсторонні технологічні потоки: - взаємне ліцензування; - спільне використання технології; - взаємне використання інших можливостей. 4) односторонні технологічні потоки: - надання технології і навчання персоналу; - наданню ноу-хау і послуг в області управління; - комплексний франчайзинг і т.д. На доконкурентних стадіях спільного освоєння нових продуктів чи технологій переважають стратегічні альянси, які націлені на проведення НДДКР. На більш пізніх конкурентних стадіях поширені виробничі і маркетингові альянси. Спостерігається стійка тенденція переходу від акціонерних форм участі до неакціонерних. Це пояснюється тим, що акціонерна форма передбачає більш складну форму управління і контролю, займає більше часу при становленні альянсу і його ліквідації. В умовах глобалізації і жорсткої конкуренції, а також гармонізації правового середовища і регулярних відносин між країнами неакціонерна форма партнерства забезпечує більшу ступінь організаційної гнучкості. 29. Типологія (класифікація) основних типів альянсів конкурентних і неконкурентних компаній Альянси, неконкурентних фірм.Виділяють три типи альянсів неконкурентних компаній: - транснаціональні спільні підприємства (інтернаціоналізація); - вертикальні партнерства (вертикальна інтеграція); - міжгалузеві угоди (диверсифікація). Транснаціональні спільні підприємства (ТСП) В рамках транснаціональних спільних підприємств партнерські угоди встановлюються між компаніями, які знаходяться в різних країнах; один із партнерів має науково-технічні розробки, розроблює той чи інший продукт, який поширює за кордон, а другий, місцевий партнер, має привілегійований доступ до ринку вибраної країни і краще на ньому орієнтується. Вертикальні партнерські відносини Компанії, які діють в двох суміжних секторах „ланцюга виробництва”, утворюють між собою вертикальні партнерські відносини. Тобто вступають між собою у відносини постачальника і клієнта. Вертикальні партнерські відносини потрібно розглядати в якості альтернативи звичайним угодам про поставку між клієнтом і постачальником і повній вертикальній ієрархічній інтеграції. Міжгалузеві угоди Міжгалузеві угоди заключаються між компаніями, які не тільки відносяться до різних секторів, але і випускають не зв’язану „виробничим ланцюгом” продукцію з метою диверсифікації своєї діяльності. Міжгалузеві партнерства заключаються з однією ціллю: один партнер намагається полегшити своє входження у виробничу галузь, в рамках якої діє другий, швидко засвоїти нові технології, тоді як другий партнер намагається якомога швидше розвинути технології, які він використовує. Альянси фірм-конкурентів діляться на: - інтеграційні; - псевдоконцентраційні; - комплементарні. Інтеграційні альянси фірм-конкурентів створюються з метою проведення спільних науково-дослідних робіт і спільного виробництва окремих деталей для отримання ефекту від масштабу. В цих альянсах партнерські відносини обмежуються окремим виробничим етапом кожного із учасників. Щодо впливу на конкурентну боротьбу, то поза цим етапом фірми на ринку виступають по відношенню одна до одної конкурентами. Кожна фірма поставляє на ринок свою власну продукцію, проте ця продукція укомплектована окремими деталями, які виготовлені спільно. Тобто, кінцева продукція вступає в пряму конкуренцію з продукцією партнера. . Псевдоконцентраційні альянс створюються з метою досягнення ефекту масштабу без злиття підприємств. Найбільш типовими видами діяльності партнерів по альянсу є розробка, виготовлення і реалізація спільної продукції, яка належить всім партнерам. Тому конкуренція між продукцією відсутня. Створюються в сфері авіабудуванні, оборонній промисловості. Комплементарні альянси. Об’єднують між собою компанії, які залучають активи, здійснюють науково-технічні розробки, різні за своїм характером. Наприклад, один із партнерів розроблює продукцію, а комерційну реалізацію її здійснює інший партнер. Метою створення комплементарних альянсів є освоєння додаткових активів і розробок, щоби не інвестувати кошти в ті сфери, які вже в достатній мірі освоєні партнерськими компаніями. 30. Типологія (класифікація) основних типів альянсів конкурентних і неконкурентних компаній. Значення стратегічних альянсів в розвитку ТНК Альянси, неконкурентних фірм.Виділяють три типи альянсів неконкурентних компаній: - транснаціональні спільні підприємства (інтернаціоналізація); - вертикальні партнерства (вертикальна Альянси фірм-конкурентів діляться на: - інтеграційні; - псевдоконцентраційні; - комплементарні. Для іноземної компанії транснаціональне спільне підприємство є альтернативою експорту товару чи заснуванню філії зі 100 % акціонерним капіталом. Для місцевоїкомпанії ТСП є альтернативою імпорту чи кооперації.В дійсності ТСП майже завжди створюються партнерськими компаніями з недостатнім науково-технічним потенціалом і обмеженими ресурсами і, як правило, одне підприємство базується в розвиненій країні, а інше у розвиваючій. Транснаціональні спільні підприємства для розвиваючих країн дозволяють вирішити наступні задачі: - отримати новітні технології і ноу-хау; - залучити ТНК до прямого управління справами компанії, щоб вийти за рамки відносин типу „постачальник-клієнт”, якими характеризуються більшість операцій при передачі технології; - обмежити поле маневру ТНК, щоб уникнути опуртуністичних дій з її сторони (якщо місцевому партнеру буде дозволено приймати участь в процесі прийняття рішень, то зарубіжна компанія уже не зможе використовувати місцеві ресурси виключно для своєї вигоди); - сприяти інтеграції країни в сітову економіку. Для ТНК спільні підприємства дозволяють: - полегшити комерційне проникнення в нові географічні регіони; - забезпечити для філії, яка розміщується у вибраній країні, найкращі конкурентні позиції. Це неможливо добитися шляхом створення філії, 100% акцій якої належало б транснаціональній корпорації. Місцеві фірми краще знають умови країни і можуть вибрати найкращі варіанти для розміщення підприємства. Створення філії за участю місцевого капіталу набагато кращий варіант для місцевих політичних установ.   31. Мета створення та основні характеристики комплементарних альянсів: за розміром, місцезнаходженням, конкурентною позицією, активами, результатами діяльності, галузями Комплементарні альянси. Об’єднують між собою компанії, які залучають активи, здійснюють науково-технічні розробки, різні за своїм характером. Наприклад, один із партнерів розроблює продукцію, а комерційну реалізацію її здійснює інший партнер. Метою створення комплементарних альянсів є освоєння додаткових активів і розробок, щоби не інвестувати кошти в ті сфери, які вже в достатній мірі освоєні партнерськими компаніями. Комплементарний альянс може бути створений тільки в тому разі, якщо продукція, яка випускається одним із партнерів, або розроблюється за участю всіх підприємств-партнерів, не вступає в пряму конкуренцію з продукцією того чи іншого партнера. Як правило, об’єктом діяльності комплементарних альянсів є розробка і комерційне поширення продукції, і дуже рідко є саме виробництво. Найбільш типовими видами діяльності партнерів по альянсу є задачі, які не може здійснити партнер самостійно за допомогою наявних в нього активів. Створюються в автомобільній промисловості, телекомунікаційній галузі. Комплементарні альянси частіше за все створюються між двома компаніями, тоді як інтеграційні, псевдоконцентраційні альянси об’єднують, як правило, більше двох партнерів. 32. Особливості управління транснаціональними спільними підприємствами При управління ТСП потрібно враховувати той факт, що для місцевого партнера ТСП є єдине джерело доходів і єдина можливість вкласти інвестиції в промислове виробництво, тоді як для ТНК – ТСП це лише окремий елемент загального механізму. Тому потрібно створити таку організаційну схему і налагодити таке управління виробництвом, які сприяли б оперативно приймати рішення, у вирішенні яких зацікавлені партнери. Ефективне управління ТСП потребує від партнерів: - оптимального розподілу капіталу; - оптимального розподілу ролей і повноважень в управлінській структурі ТСП. Розподіл капіталу і ефективність підприємств в розвиваючих країнах Доходність   Розподіл капіталу Ефективність підприємства (%) Неефективність Підприємства (%) Більша частина капіталу у ТНК 50/50 Більша частина капіталу у місцевого партнера Із таблиці видно, що в ТСП, в яких більша частина статутного капіталу належить місцевому партнеру, досягаються значно кращі результати. На практиці превалювання одного із партнерів в менеджменті ТСП в багатьох випадках визначається його активністю. Важливо чітко визначитися щодо прийняття рішень по цілому ряду ключових питань. З точки зору стратегічного менеджменту для партнерських підприємств набагато важливіше домовитися про те, як розподілити владу, повноваження і капітал в компанії. ТСП, в яких, не дивлячись на протиріччя думок, один партнер навязує свої рішення іншому, при чому лише тому, що він має 51% акціонерного капіталу, практично, приречені на провал.   Як її оцінюють менеджери (%) Ліквідація або організація СП Число досліджених Під-ств Поано Середнє Добре Домінує одна материнська компанія Поділ управління Незалежне управління Дослідження показують, що ТСП, в яких домінує одна материнська компанія, мають частіше кращі результати, ніж підприємства з розділеним управлінням. Успіх ТСП в значній мірі залежить від його керівника. Будь-яка криза, яку не вдалось подолати керівнику, обумовить втручання засновників. Втручання засновників, яке не контролюється керівником, викликає значний ризик конфлікту між акціонерами, і може призвести до призупинення роботи, а інколи і до закриття ТСП.   33. Сутність і особливості міжгалузевих угод стратегічних альянсів Міжгалузеві угоди заключаються між компаніями, які не тільки відносяться до різних секторів, але і випускають не зв’язану „виробничим ланцюгом” продукцію з метою диверсифікації своєї діяльності. Міжгалузеві партнерства заключаються з однією ціллю – тайною чи явною: один партнер намагається полегшити своє входження у виробничу галузь, в рамках якої діє другий, швидко засвоїти нові технології, тоді як другий партнер намагається якомога швидше розвинути технології, які він використовує. Перший зацікавлений в постійному скороченні розриву між партнерами в області технологій, а другий зацікавлений в збереженні подібного розриву. Такі партнерства можна розглядати в якості альтернативи диверсифікації при автономному розвитку партнера-новачка і придбанню ним якої-небудь компанії, яка діє в даному секторі. Найбільша кількість міжгалузевих угод заключається з метою взаємного доповнення виробничих операцій партнерських компаній. Або один партнер збирається розширити сферу своєї виробничої діяльності і тому хоче освоїти технології другого партнера, чи само по собі розвиток технологій і ринкові тенденції вимагають поєднання науково-технчного потенціалу компаній.