Заключна частина

 

Висновки– містять повні та чіткі висновки за результатами виконаної роботи, оцінку повноти виконання завдання, висвітлюють особливості функціонування або межі застосування розроблених алгоритмів та програм, рекомендації щодо їх використання. Обсяг цієї частини не перевищує одну сторінку.

Список використаних джерелє обов'язковою частиною курсової роботи. Його об'єм показує, наскільки глибоко обґрунтовані теоретичні положення, на яких базується робота. Він повинен бути оформлений відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 [5].

Список наводиться на наступній сторінці після заключної частини. У верхній частині аркуша пишуть заголовок “СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”. При цьому кожному джерелу присвоюють порядковий номер, який позначають арабською цифрою з крапкою праворуч. Джерела в переліку розташовують у порядку першого звернення до джерела в тексті роботи. Допускається складання списку в алфавітному порядку.

У додатку Ж наведені зразки оформлення бібліографічного опису різних видів джерел відповідно до чинних стандартів.

Посилання на джерела, що використовуються, обов’язково повинні розташовуватись у тексті пояснювальної записки. Для оформлення посилань використовують порядковий номер джерела у списку та виділяють двома квадратними дужками.

Додаткимістять додатковий матеріал до роботи: окремі рисунки, блок-схеми алгоритмів, таблиці, графіки, лістинги програм, текст допоміжного характеру і т.ін.

Додатки оформлюють як продовження курсової роботи на наступних сторінках, роз­ташовуючи їх згідно з порядком посилання на них у тексті. Додаток повинен починатись з нової сторінки і мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово "Додаток___" і велика літера, якою позначається додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б тощо. Один додаток позначається як додаток А.

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому випадку перед кожним номером розділу чи підрозділу вказують позначення додатка (літеру) і ставлять крапку, наприклад: А.2 – другий розділ додатка А, В.3.1 – підрозділ 3.1 додатка В.

Ілюстрації, таблиці і формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д.

Нумерація сторінок тексту роботи й додатків має бути наскрізною.

Посилання на додатки в тексті роботи мають бути обов’язково. При посиланні на додаток вказують його літеру без скорочення слова "додаток", наприклад: "...у додатку Б...".

Усі додатки перелічують у розділі «Зміст».

 

4.2.4 Представлення блок-схем алгоритмів та лістингів програм

 

 

4.2.4.1 Розробка алгоритму. Правила виконання схем алгоритмів та програм

Алгоритм - це система формальних правил, розташованих в визначеному логічному порядку, які чітко й однозначно визначають процес виконання заданої роботи незалежно від її характеру та походження.

Перед початком розробки алгоритму необхідно чітко уяснити, що програма повинна робити, яка інформація потрібна програмі (які дані є в наявності та які існують обмеження на ці дані), які обчислення та інші дії програма повинна виконати та яку інформацію видати користувачу в якості результату роботи.

Після цього треба вирішити, як програма буде це робити. Яким буде інтерфейс користувача? Як повинна бути побудована програма? Необхідно також вирішити, як будуть представлені дані в програмі та які методи будуть використовуватись для обробки даних, щоб отримати остаточний результат.

Алгоритм, як правило, будується у декілька етапів – спочатку він формулюється у загальних рисах, а потім уточнюється шляхом заміни складних дій більш простими. Цей метод називається методом покрокової деталізації або методом проектування «зверху вниз» [6].

При розробці алгоритму треба враховувати ресурсні обмеження щодо розв’язування задачі, наявність готових програм для реалізації відомих методів та алгоритмів, а також необхідно прагнути того, щоб алгоритм був більш універсальним, тобто придатним для широкого класу вхідних даних [2].

Найбільш поширені форми представлення алгоритмів: на звичайній мові, за допомогою псевдокоду (напівформалізований опис алгоритму), графічна форма та програмна (текст на алгоритмічній мові програмування).

При графічному представленні алгоритм зображується у вигляді послідовності зв’язаних між собою функціональних блоків, кожний з яких відповідає виконанню однієї або декількох дій. Таке графічне представлення називається схемою алгоритму або блок-схемою.

У блок-схемі кожному типу дій (введенню-виведенню даних, обчисленню значень виразів, перевірці умов, управлінню повторенням дій, закінченню обробки и т.ін.) відповідає один або декілька блочних символів у вигляді плоских геометричних фігур, в середині яких розміщується текст або формула, що пояснює дії, які виконуються. Блочні символи з’єднуються лініями переходів, що визначають порядок виконання дій.

У додатку Д наведено перелік та умовні позначення символів, призначених для графічної ідентифікації функцій, які вони відображують, незалежно від тексту всередині цих символів [7]. Символи в тексті треба розташовувати рівномірно. Необхідно дотримуватись оптимальної довжини з’єднань та мінімальної кількості довгих ліній.

Форми символів мають бути керівництвом до фактичного їх використання. Недопустимо змінювати кути та інші параметри, що впливають на відповідну форму символів. Символи можна креслити з будь-якою орієнтацією, але, якщо є змога, дотримуватись горизонтальної. Мінімальну кількість тексту, необхідного для розуміння функції даного символу, розміщують всередині символу, але якщо обсяг тексту перебільшує його розміри, то необхідно або використати символ–коментар, або текст розмістити на окремому аркуші (у цьому випадку необхідно навести перехресне посилання на символ).

Якщо в схемах використовують ідентифікатор символів, то його необхідно розміщувати ліворуч від символу. Опис символу розміщують над ним праворуч.

Потоки даних або потоки керування у схемах показують лініями. Напрямки потоку зліва направо та зверху вниз вважають стандартними. В окремих випадках, коли необхідно внести більшу ясність у схему (наприклад, у разі з’єднань), на лініях малюють стрілки. Якщо напрямок потоку відрізняє його від стандартного, то стрілки мають показувати цей напрямок. На схемах слід уникати перехрещення ліній — їм необхідно підходити до символу або з лівого боку, або зверху, а виходити або з правого боку, або знизу. Лінії завжди мають бути направлені до центра символу. У разі необхідності лінії на схемах слід розривати, щоб уникнути зайвих перехрещень або дуже довгих ліній, а також якщо схема розміщена на декількох сторінках. З’єднувач на початку розриву ліній називають зовнішнім, а на кінці розриву — внутрішнім. Посилання на сторінки можна наводити разом із символом для з’єднувачів.

Декілька виходів із символу можна показувати кількома лініями від даного символу до інших символів або однією лінією, яку потім розгалужують на відповідну кількість ліній.

Схеми можуть використовуватись на різних рівнях деталізації, кількість рівнів залежить від розмірів та складності задачі. Рівень деталізації повинен бути таким, щоб різні частини та взаємозв’язок між ними були зрозумілі в цілому.

Зазначені правила діють відповідно до ГОСТ 19.701–90 «Единая система программной документации. Схемы алгоритмов, программ, данных и систем. Условные обозначения и правила выполнения» та розповсюджуються на схеми, які використовують для відображення різних видів задач обробки даних та засобів їх рішень.

4.2.4.1 Правила та стандарти оформлення лістингів програм

При оформленні кодів програм щоб зробити їх зрозумілими та такими, що легко читаються, рекомендується додержуватись наступних правил:

1. Наявність горизонтальних відступів в тексті програми для відокремлення кожного блоку та вкладених в нього блоків. Відступи робляться за допомогою табуляції (клавіша TAB). За стандартом відступ дорівнює 4 пробілам.

2. Наявність вертикальних відступів, якими для зрозумілості розділяються логічні блоки. До таких логічних блоків можна, наприклад, віднести блок підключення заголовочних файлів, блок об’явлення змінних, блоки операторів вибору та циклів, функції и т. ін. Зазвичай один вертикальний відступ – це один пустий рядок.

3. Супроводження програми коментарями. Їх треба розміщувати в тих місцях програми, де виконуються якісь складні дії. Також коментарями слід починати кожну програму або функцію, для того щоб пояснити, які дії вони виконують. Але коментарі не повинні перефразовувати текст програми, їх призначення - пояснювати мету використання групи операторів, а не описувати дії, що виконують ці оператори.

4. При роботі з консоллю необхідно обов’язково виводити повідомлення (підказку) для користувача про те, які дії він повинен виконати, і про те, що виводить програма.

5. Наявність пробілів у коді. Зазвичай їх роблять довільно для покращання «читабельності» програм. За стандартом пробіл повинен бути після коми, крапки з комою, між логічними та арифметичними блоками, наприклад, до та після операцій +, -, =, >, <= і т. ін. Використовують їх і для позначення пріоритету виконання операцій, наприклад, краще написати a + b*c, ніж a + b * c.

6. Розміщення в одному рядку одного оператора. Хоча мова С дозволяє використання в одному рядку декількох операторів, це недоцільно робити з таких причин: погіршується «читабельність» програми та виникають труднощі в визначенні синтаксичних помилок, оскільки повідомлення про синтаксичну помилку вказує на номер рядка. Також в цьому випадку незручно проводити відладку програми, зокрема покрокове виконання програми, здійснювати контроль за зміною значень змінних та ін.

7. Правильний вибір імен у програмі. Всі об’єкти програми (змінні, функції, типи, іменовані константи і т. ін. ) повинні мати обґрунтовані імена, що говорять про призначення того чи іншого об’єкту наприклад для позначення лічильника в програмі можна використати ім’я counter або increment. Не рекомендується іменувати об’єкти російським або українським транслітом. Хорошим тоном вважається використання англійських слів, наприклад краще використовувати імена maximum або max, а не maksimum. Якщо є обмеження на довжину імені, слід використовувати імена належної довжини. Не слід вживати однакові на вигляд імена, наприклад A10 та AIO.

Лістинги повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу. Номер лістингу повинен складатись з номеру розділу та порядкового номеру лістингу, розділених точкою, наприклад «Лістинг 3.2» - другий лістинг третього розділу.

Лістинги, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: «лістинг А.1.2 – другий лістинг першого розділу додатку А.

При посиланні на лістинг необхідно писати слово «лістинг» з зазначенням його номеру.

При оформленні лістингів слід використовувати шрифт Courier New, розмір – 12 пт, міжрядковий інтервал – одинарний. Назва лістингу друкується тим же шрифтом, що і основний текст, та розміщується над лістингом зліва, без абзацного відступу через тире після номеру лістингу. Крапка після назви не ставиться.

Приклад оформлення наведений у додатку Ж.

Лістинги розроблених студентом програм повинні розташовуватись в окремих додатках з обов’язковими посиланнями на них. Якщо розмір лістингу невеликий (не більше однієї сторінки) його можна розміщувати в основному тексті. В основній частині роботи для ілюстрації матеріалу, що викладається, повинні наводитись лістинги фрагментів програм, які треба розміщувати безпосередньо після тексту, в якому вони вперше згадуються або на наступній сторінці. На всі лістинги мають бути посилання в тексті роботи.