1. Планування і збалансоване використання земельних ресурсів.
2. Невиснажливе використання природних екосистем.
3. Збереження лісів планети.
4. Раціональне використання ресурсів морів.
5. Зниження рівня забруднення довкілля.
6. Моніторинг.
7. Червоні та Зелені книги.
8. Заповідна справа.
9. Біоконсервація.
10. Збереження генетичної інформації в кріобанках (глибоко заморожених статевих та соматичних клітин).
11. Правовий захист – створення державної та міжнародної правової бази захисту біорізноманіття.
12. Екологічна освіта населення.
Заповідна справа – це теорія і практика організації та збереження заповідних територій різних рівнів. В заповідних територіях охороняються як окремі носії біорізноманіття – популяції, види, екосистеми, так і середовище проживання в цілому. Серед заповідних територій найвищий ранг мають заповідники й національні парки, потім заказники й заповідно-мисливські господарства, а також пам’ятники природи.
Заповідники – це виділені державою території й акваторії, в межах яких охороняються природні об’єкти, що становлять особливу екологічну, генетичну, наукову чи культурну цінність: ландшафти, еталонні ділянки природного середовища, геологічні утворення, угруповання рослин і тварин тощо. Заповідники знаходяться під охороною закону, на їхній території забороняються всі види господарської діяльності.
Заповідники, які являють собою найхарактернішу еталонну ділянку біосфери даної фізико-географічної зони, або біома, де діє режим абсолютного заповідання відносяться до біосферних (еталонних) заповідників. В Україні це: Асканія Нова, Чорноморський та Карпатський заповідники.
Система заходів, спрямованих на збереження генетичної і видової різноманітності шляхом збереження популяційних і видових генотипів окремих особин поза природними місцями проживання – в зоопарках, ботанічних садах, у колекціях культур, тощо – називається біоконсервацією.
Еколого-економічні розрахунки й моделі показують, що збереження генофонду будь-якого регіону можливе лише за умови, що не менше ніж 10-15% його площі зайнято заповідними територіями.
У 1948р. при ООН було створено Міжнародну Червону книгу, куди заносяться дані про всі види рослин і тварин, що опинилися на межі вимирання. В 1980р. побачила світ перша Червона книга України.