.,.-■■■
§ 2.9.1. Сутність поняття і терміна '•'•естетичність'''
Упідрозділі про оригінал як текст вказувалось на те, що, оскільки мові притаманна функція естетична (тобто номінація, моделювання
світу за законами краси, без усього зайвого), остільки будь-який текст будується, з погляду його творця, найефективнішим за красою думки чином (логіка її розвитку, вражальність аргументації, яскравість мовленнєвих засобів тощо). Саме у цьому і криється естетичність будь-якого типу висловлювання. І хоча найвищу активність естетична функція виказує, звичайно, у белетристичному творі, помітною вона є і у будь-якому іншому типі тексту як цілісна суб'єктивна модель об'єктивного навколишнього середовища. Достатньо уважно порівняти, наприклад, хоч би конституції різних часів і народів, промови видатних людей світу, вітальні речі лауреатів Нобелівської премії, навіть наукові розвідки або підручники до однієї дисципліни, щоб побачити різнобарвність саме їх естетичності, тобто економного втілення думки. Ось невеличкі цитати з трьох сучасних монографій про стилістику німецької мови стосовно категорії "функціональний стиль", вагомої для перекладацької діяльності (про що йдеться в іншому розділі):
—"Unter dem funktionalen Stil verstehen wir die historisch verдnderliche, funktional und expressiv bedingte Verwendungsweise der Sprache auf einem bestimmten Gebiet menschlicher Tдtigkeit";
—"Als Funktionalstile (funktionale Stiltypen) werden die fьr bestimmte Tдtigkeitsbereiche der Gesellschaft (politisch-ideologische Massenarbeit, Wissenschaft, Kunst, Alltagsverkehr u.a.) charakteristischen Verwendungsweisen der Sprache bezeichnet";
—"Die mitsprachliche Umwelt, erfaЯt unter dem sozial-gesellschaftlichen Aspekt der sprachoperativen Basis, liefert in ihrem ideellen Teil - wie bereits gezeigt - den Begriffsapparat zur Beschreibung der Sprachsysteme. Auf dieser Grundlage (...) waren die mitsprachlichen Umweltfaktoren in ihrer Gesamtheit (reell und ideell) von der Stilistik angesprochen worden, die in diesem Zusammenhang drei bis sechs Funktionalstile abgrenzte".
Навіть при поверхневому аналізі не можна не відзначити легкості і логічності першої концепції та прозорості й простоти її лінгвістичного втілення; аналогічні риси естетичності характеризують і другу платформу, але вона вже трохи ускладнена повторами й уточненнями; третю думку перевантажують непрозорі терміни та логічно зайві синтаксичні розширення, що робить її важкою для сприйняття.
Отже, під естетичністю тексту ми будемо розуміти його здатність моделювати буття у логічно й вербально найекономнішому втіленні.
§ 2.9.2. Специфіка естетичності нехудожнього тексту
Хоча щойно було наведено тлумачення категорії "естетичність" як універсального текстотвірного явища, все ж цілком зрозуміло, що у різних типах висловлювання вона своєрідна не стільки за кількісним (більше її чи менше) або якісним рівнями (краща вона чи гірша), скільки за своєю суттєвою метою. Саме за нею, і це, хоч, на перший погляд, і лунає суперечливо стосовно до її дефініції ("найекономніше втілення думки"), цілком відповідає дійсності і становить підґрунтя систематизації типів естетичності. Сказане означає, що перекладати будь-який текст, не враховуючи його естетичності, буде помилкою, тобто неадекватністю. Мається на увазі сфера словникової та контекстуальної синонімії, яка дозволяє на мікрорівні перекладати будь-яку лексему або морфологічну категорію та синтаксичну конструкцію безліччю варіантів. І це справедливо. Для мікрорівневого перекладу. Але в жодному разі для макрорівневого, бо кожна його лінгвістична одиниця є вже власністю не національної мови, як у випадку з мікрорівнем, а конкретного мовця, і той бажає залишатися як стильове явище самим собою і в оригіналі, і у перекладі. Так, свою теорію відносності А. Ейнштейн виклав на шести сторінках, а його послідовники витрачали на неї вже десятки і сотні сторінок. Запитується: бажав би А. Ейнштейн бути перекладеним десятками - на мікрорівні адекватних - сторінок? Так, чотири із 10 заповідей Мойсея мають лише дві лексеми і тому лунають як безперечний, військовий наказ: "Не вбивай", "Не прелюбодій ", "Не кради", "Не лжесвідчи". Запитується, чи погодився б Господь з тим, щоб його диктати перекладалися вдвічі більшою кількістю - на мікрорівні адекватних - слів і лунали через те вже лише як суворі прохання? Наприклад, у сучасному німецькому перекладі (від 4 до 6 лексем): "Du sollst nicht morden", "Du sollst nicht ehebrechen", "Du sollst nicht stehlen", "Du sollst nicht falsches Zeugnis ablegen "; в англійському теж від 4 до 6: "Thou shalt do no murder", "Thou shah not commit adultery", "Thou shall not steal", "Thou shalt not bear false witness"; а у французькому вже від 4 до 7: "Ти пе tueras point", "Ти пе commettras point d'adultere", "Ти пе deroberas point", "Ти пе dims point de faux temoignage". Лише російський переклад зберіг якісно вагомий кількісний аспект тексту: "Не убивай", "Не прелюбодействуй", "Не кради", "Не лжесвидетельствуй",
а український майже зберіг, бо у двох заповідях збільшив кількість слів до трьох: "Не вбивай", "Не чини перелюбу", "Не кради", "Не свідчи неправдиво". Крім збільшення кількісного складу наказів Бога Мойсея за рахунок національної специфіки та традиції, вказані переклади використали і такі - на мікрорівні контекстуальні - синоніми, які суттєво змінили думку оригіналу. Так, Лютер переклав першу з наведених заповідей як "Du sollst nicht tцten", використавши дієслово з універсальною семантикою вбивства (тобто будь-яке вбивство). Чи погодились би Лютер і Яхве, іудейський Бог, на те, щоб сучасні перекладачі використовували як еквівалент (тотожність) до оригіналу мікрорівневий контекстуальний синонім "morden", який у тексті, на макрорівні, у зіставленні з лютерівським дієсловом "tцten", означає вже конкретизований, звужений за семантикою тип навмисного та насильного вбивства? Отже, за сучасними перекладами Біблії, виходить, що tцten (тобто, дипломатично мовити, "гуманне" вбивство) дозволяється, заперечується лише morden, вбивство насильницьке. Та хіба Яхве мав таке на увазі?! Хіба йому не однаково, яким засобом буде вбито одне його створіння іншим: getцtet чи gemordet?! В обох випадках буде страшно гріховно порушено головний доленосний принцип правління Яхве: життя дає і забирає тільки Він.
Ще гірша ситуація з естетичністю при перекладі художніх текстів. Так, наприклад, Гете у своїй "Нічній пісні мандрівника" занадто загальними рисами гірської вечірньої природи (загальними настільки, що вони стають універсальними за часом і простором) змальовує епопею людства, тоді як у російському перекладі М. Ю. Лєрмонтова з'являється головний образ національного пейзажу - пильний шлях, а в українському М. Старицького - не менш національно забарвлений образ ставка, і обидва вони масштабність епопеї оригіналу перетворюють -не виходячи при цьому за межі мікрорівневих контекстуальних синонімів! - на занадто звужену за часом і простором конкретність випадку.
Про чинники таких переробок йдеться у наступному підрозділі, а зараз треба сказати, що наведені приклади, які кожен читач легко може збільшити за рахунок власного досвіду, свідчать про те, що естетичність, по-перше, притаманна і нехудожнім текстам, а по-друге, в кожному текстовому комплексі (функціональному стилі) вона суттєво різна.
Так, у науковому вона спрямована на прозорість і логічність думки, в офіційно-діловому - на клішованість інформації, у публіцистичному -па експресивність висловлювання, у побутовому - на спонтанність і прагматичність мислення, тоді як у художньому - на безмежне ущільнення змісту (його багатошаровість).