Оригінал як естетичність

Упідрозділі про оригінал як текст вказувалось на те, що, оскільки мові притаманна функція естетична (тобто номінація, моделювання

світу за законами краси, без усього зайвого), остільки будь-який текст будується, з погляду його творця, найефективнішим за красою думки чином (логіка її розвитку, вражальність аргументації, яскравість мов­леннєвих засобів тощо). Саме у цьому і криється естетичність будь-яко­го типу висловлювання. І хоча найвищу активність естетична функція виказує, звичайно, у белетристичному творі, помітною вона є і у будь-якому іншому типі тексту як цілісна суб'єктивна модель об'єктивного навколишнього середовища. Достатньо уважно порівняти, наприклад, хоч би конституції різних часів і народів, промови видатних людей сві­ту, вітальні речі лауреатів Нобелівської премії, навіть наукові розвід­ки або підручники до однієї дисципліни, щоб побачити різнобарвність саме їх естетичності, тобто економного втілення думки. Ось невеличкі цитати з трьох сучасних монографій про стилістику німецької мови стосовно категорії "функціональний стиль", вагомої для перекладаць­кої діяльності (про що йдеться в іншому розділі):

—"Unter dem funktionalen Stil verstehen wir die historisch verдnderli­che, funktional und expressiv bedingte Verwendungsweise der Sprache auf einem bestimmten Gebiet menschlicher Tдtigkeit";

—"Als Funktionalstile (funktionale Stiltypen) werden die fьr bestimmte Tдtigkeitsbereiche der Gesellschaft (politisch-ideologische Massenarbeit, Wissenschaft, Kunst, Alltagsverkehr u.a.) charakteristischen Verwendungs­weisen der Sprache bezeichnet";

—"Die mitsprachliche Umwelt, erfaЯt unter dem sozial-gesellschaftli­chen Aspekt der sprachoperativen Basis, liefert in ihrem ideellen Teil - wie bereits gezeigt - den Begriffsapparat zur Beschreibung der Sprachsysteme. Auf dieser Grundlage (...) waren die mitsprachlichen Umweltfaktoren in ih­rer Gesamtheit (reell und ideell) von der Stilistik angesprochen worden, die in diesem Zusammenhang drei bis sechs Funktionalstile abgrenzte".

Навіть при поверхневому аналізі не можна не відзначити легкості і логічності першої концепції та прозорості й простоти її лінгвістич­ного втілення; аналогічні риси естетичності характеризують і другу платформу, але вона вже трохи ускладнена повторами й уточненнями; третю думку перевантажують непрозорі терміни та логічно зайві син­таксичні розширення, що робить її важкою для сприйняття.

Отже, під естетичністю тексту ми будемо розуміти його здатність моделювати буття у логічно й вербально найекономнішому втіленні.

§ 2.9.2. Специфіка естетичності нехудожнього тексту

Хоча щойно було наведено тлумачення категорії "естетичність" як універсального текстотвірного явища, все ж цілком зрозуміло, що у різних типах висловлювання вона своєрідна не стільки за кількісним (більше її чи менше) або якісним рівнями (краща вона чи гірша), скіль­ки за своєю суттєвою метою. Саме за нею, і це, хоч, на перший погляд, і лунає суперечливо стосовно до її дефініції ("найекономніше втілення думки"), цілком відповідає дійсності і становить підґрунтя системати­зації типів естетичності. Сказане означає, що перекладати будь-який текст, не враховуючи його естетичності, буде помилкою, тобто неадек­ватністю. Мається на увазі сфера словникової та контекстуальної си­нонімії, яка дозволяє на мікрорівні перекладати будь-яку лексему або морфологічну категорію та синтаксичну конструкцію безліччю варіан­тів. І це справедливо. Для мікрорівневого перекладу. Але в жодному разі для макрорівневого, бо кожна його лінгвістична одиниця є вже власністю не національної мови, як у випадку з мікрорівнем, а конкрет­ного мовця, і той бажає залишатися як стильове явище самим собою і в оригіналі, і у перекладі. Так, свою теорію відносності А. Ейнштейн виклав на шести сторінках, а його послідовники витрачали на неї вже десятки і сотні сторінок. Запитується: бажав би А. Ейнштейн бути пе­рекладеним десятками - на мікрорівні адекватних - сторінок? Так, чо­тири із 10 заповідей Мойсея мають лише дві лексеми і тому лунають як безперечний, військовий наказ: "Не вбивай", "Не прелюбодій ", "Не кради", "Не лжесвідчи". Запитується, чи погодився б Господь з тим, щоб його диктати перекладалися вдвічі більшою кількістю - на мікро­рівні адекватних - слів і лунали через те вже лише як суворі прохання? Наприклад, у сучасному німецькому перекладі (від 4 до 6 лексем): "Du sollst nicht morden", "Du sollst nicht ehebrechen", "Du sollst nicht stehl­en", "Du sollst nicht falsches Zeugnis ablegen "; в англійському теж від 4 до 6: "Thou shalt do no murder", "Thou shah not commit adultery", "Thou shall not steal", "Thou shalt not bear false witness"; а у французькому вже від 4 до 7: "Ти пе tueras point", "Ти пе commettras point d'adultere", "Ти пе deroberas point", "Ти пе dims point de faux temoignage". Лише ро­сійський переклад зберіг якісно вагомий кількісний аспект тексту: "Не убивай", "Не прелюбодействуй", "Не кради", "Не лжесвидетельствуй",

а український майже зберіг, бо у двох заповідях збільшив кількість слів до трьох: "Не вбивай", "Не чини перелюбу", "Не кради", "Не свідчи не­правдиво". Крім збільшення кількісного складу наказів Бога Мойсея за рахунок національної специфіки та традиції, вказані переклади ви­користали і такі - на мікрорівні контекстуальні - синоніми, які суттєво змінили думку оригіналу. Так, Лютер переклав першу з наведених за­повідей як "Du sollst nicht tцten", використавши дієслово з універсаль­ною семантикою вбивства (тобто будь-яке вбивство). Чи погодились би Лютер і Яхве, іудейський Бог, на те, щоб сучасні перекладачі ви­користовували як еквівалент (тотожність) до оригіналу мікрорівневий контекстуальний синонім "morden", який у тексті, на макрорівні, у зі­ставленні з лютерівським дієсловом "tцten", означає вже конкретизова­ний, звужений за семантикою тип навмисного та насильного вбивства? Отже, за сучасними перекладами Біблії, виходить, що tцten (тобто, ди­пломатично мовити, "гуманне" вбивство) дозволяється, заперечується лише morden, вбивство насильницьке. Та хіба Яхве мав таке на увазі?! Хіба йому не однаково, яким засобом буде вбито одне його створіння іншим: getцtet чи gemordet?! В обох випадках буде страшно гріховно порушено головний доленосний принцип правління Яхве: життя дає і забирає тільки Він.

Ще гірша ситуація з естетичністю при перекладі художніх текстів. Так, наприклад, Гете у своїй "Нічній пісні мандрівника" занадто загаль­ними рисами гірської вечірньої природи (загальними настільки, що вони стають універсальними за часом і простором) змальовує епопею людства, тоді як у російському перекладі М. Ю. Лєрмонтова з'являєть­ся головний образ національного пейзажу - пильний шлях, а в укра­їнському М. Старицького - не менш національно забарвлений образ ставка, і обидва вони масштабність епопеї оригіналу перетворюють -не виходячи при цьому за межі мікрорівневих контекстуальних синоні­мів! - на занадто звужену за часом і простором конкретність випадку.

Про чинники таких переробок йдеться у наступному підрозділі, а зараз треба сказати, що наведені приклади, які кожен читач легко може збільшити за рахунок власного досвіду, свідчать про те, що естетич­ність, по-перше, притаманна і нехудожнім текстам, а по-друге, в кожно­му текстовому комплексі (функціональному стилі) вона суттєво різна.

Так, у науковому вона спрямована на прозорість і логічність думки, в офіційно-діловому - на клішованість інформації, у публіцистичному -па експресивність висловлювання, у побутовому - на спонтанність і прагматичність мислення, тоді як у художньому - на безмежне ущіль­нення змісту (його багатошаровість).