Слово та його дефініція для перекладознавства

Мова як найважливіший сиетемно-структурний організований засіб суспільної комунікації, що відбувається шляхом передачі різнотипної інформації, виконує різні функції (за сучасними дослідженнями - від 2 до 10 й більше). До їх числа лінгвісти відносять, у першу чергу, функ­ції: комунікативну, чи спілкування; мислетворчу, чи вираження думки та, поряд із тим, експресивну, чи вираження емоцій. Серед решти тісно взаємопов'язаних функцій мови суттєве місце посідає номінативна функція (на позначення предметів), оскільки вона лежить в основі ви­користання мови як структурованої системи знаків.

Саме номінативну функцію найповніше репрезентує лексичний рі­вень мови, сформований завдяки відображенню позамовної дійсності в структурах головного мозку на основі сіткової організації ментального лексикону¹. У такий спосіб словниковий склад мови опосередковано виражає і систему об'єктивної дійсності ("мовну картину світу"), і со­ціально перероблений суб'єктивний досвід кожної людини, передаючи їх при допомозі слів. Величезний обсяг явищ навколишнього світу, що розвивається, їх складні взаємовідносини тощо спричиняють розрос­тання словникового складу, який охоплює від 2 до 10 млн слів (хоча в найбільших словниках репрезентовано не більше 500 тис).

Основною одиницею словникового складу, яка представляє лексич­ний рівень мови, є слово, щодо якого в лінгвістиці склалися різнотипні, не досить чіткі міркування. Найповніше їх репрезентує визначення, за яким слово є найменшим, відносно самостійним носієм значення, що міститься в лексиконі та графічно відокремлюється прогалинами. За фонетико-фонологічними показниками, слово є найменшим звуковим сегментом, що теоретично відділяється від інших на основі та з до­помогою певних фонетичних ознак; за морфологічними показниками

 

воно характеризується тією чи іншою парадигмою флексій, а синтак­сично є найменшою рухомою та відносно незамінною основною мов­ною одиницею. Слово виступає як єдність матеріального (звучання) та ідеального (значення), необхідна, на нашу думку, для комунікації. Завдяки цьому матеріально оформлене слово виступає основною оди­ницею мови, яка містить традиційно закріплений набір інформації і служить для комунікативного формування думки, вираження емоцій та передачі повідомлення у складі речення /тексту.

Загалом, слово може розглядатися як місце синтагматичного пере­січення для фонологічних, морфологічних, синтаксичних та речен-нєво-семантичних компонентів мовної діяльності, що реалізуються у словесному змісті. Підставою для цього є те, що звуки конструюють морфеми слова, морфеми складають слово та видозмінюють його фор­му, синтаксис організовує слова у словосполучення, речення та тексти. Тому на лексикон припадає організаційна роль у презентації мовних систем та структур, а слова можна розглядати як основні (базові) се­мантичні одиниці мови, значення (інформація) яких є ключовими для здійснення перекладу.

Зважаючи на ці різнотипні екстра- та інтралінгвістичні характерис­тики слова, здійснення перекладу навіть на лексичному рівні є зовсім не простим, як видається. Щоб не порушити "живої тканини контек­сту", розглянемо за прикладом І. Кашкіна лише заголовок однієї з роз­відок Оскара Уайлда про мистецтво, який звучить англійською як "Pen, Pencil and Poison". Формальна організація цього вислову, традиційною для британських заголовків алітерацією (всі три слова як номінативні одиниці розпочинаються зі звука р) та ритмічним наростанням кіль­кості складів у словах (1+2+3, рахуючи і сполучник), служить митцеві для нагнітання основної думки статті про те, що будь-яке мистецтво - і перо, і олівець - отрута. При емпіричному перекладі "Перо, олівець та отрута" була б порушена цілісність форми та змісту англійського заголовка, при формальній алітерації "Перо, попіл і Ґудзик" втратився би зміст. Імпресіоніст зміг би побачити в простих словах немислимий словообраз на кшталт "Олівцепера отрута", а еклектик конкретизував би це екзотичною алітерацією "рос. Кисть, кураре и карандаш". Тому, дещо жертвуючи алітерацією, проте зберігаючи в їх цілісності зміст і

його ритмічний малюнок при наростанні комунікативного смислу та емоцій, цей заголовок можна перекласти як "Пензль, перо та трунок". Як бачимо, врахування словесних значень та додаткової інформації до­помогло наблизити переклад до оригіналу.

§ 4.1.2. Значення та його дефініція для перекладознавства

Запитання "Що це таке - значення?" залишається центральним для сучасної лінгвістики, бо до цього часу немає загальновизнаної теорії значення, яка без заперечень приймалася б усіма лінгвістами й була б при цьому настільки однозначною, що змогла б розв'язати всі пробле­ми перекладознавства.

§ 4.1.3. Інформація та її типи в перекладі

За знаковою концепцією, в мові як системі знаків (langue) значення спостерігається як певна значущість (valeur), виражена в лексиконі. У структурно оформленому тексті як прояві мовлення (parole) значення актуалізує себе як смисл, збагачуючи слово певною прагматичною ін­формацією, яку воно здобуває з усього екстра- та інтралінгвістичного контексту. У сучасній лінгвістиці визначилися різнорідні типи такої інформації, найсуттєвіші з яких сформульовані в концепції В. С Ви­ноградова. Цей автор закономірно розділяє інформацію на лінгвістич­ну та екстралінгвістичну. Лінгвістична,чи службова інформація, яка зазвичай не перекладається, характеризує формальні показники (фо­немний склад) слова та його внутрішньомовні відношення (рід, чис­ло, відмінок тощо). Екстралінгвістичнаінформація, що є результа­том ментального відображення, охоплює загальні уявлення про яви­ща, факти, об'єкти дійсності, матеріальні та ідеальні форми природи й суспільства, їх якості, характеристики, особливості, дії, стани тощо. Ця інформація може бути постійною - константною, чи випадковою, оказіональною, породженою мовленням.

Константнаекстралінгвістична інформація розподіляється, за В. С Ви­ноградовим, щонайменше на 5 типів: денотативна, чи смислова; емоцій­но-експресивна; соціолокальна; фонова; диференційна. Денотативна інформація, в основному відповідаючи лексикографічно описаному

значенню слова, містить уявлення про істотні ознаки об'єкта: Tisch-Gegenstand, flach, hцlzern, hat Tischbeine, dient zum Schreiben (Schreib-tisch), Essen (Kьchentisch) тощо. Емоційно-експресивна (стилістична, конотативна) інформація, яка в багатьох випадках невіддільна від де-нотативної, виражає певні емоції того, хто говорить, та експресивно впливає на слухача тощо. Наприклад, слова в телеграмі Vater ist gestor­ben викличуть емоційний, соціально зумовлений шок у реципієнта, що має бути враховано при перекладі добором стилістично відповідного слова. Соціолокальна, чи стильова та соціографічна інформація, часто відзначена в лексикографічних примітках, указує на соціальну сферу функціонування слова: функціональні стилі (просторіччя, жаргонізм). Цю інформацію, яку автор часто цілеспрямовано застосовує, доцільно відтворити при перекладі для додаткової характеристики соціального та локального середовища, а також для створення різних стильових ефектів. Поряд із тим, локально обмежені діалектизми (depp, Tцlpel) та деякі пласти німецької жаргонної лексики складають суттєву пробле­му для перекладу. Хронологічна інформація міститься в лексикогра­фічних примітках (veraltet, veraltend; Neol; Neubildung; Historismus). Вона характеризує відмінні в часовому відношенні пласти лексики, на­даючи їм змістової багатофункціональності (див. Ritter, courteis). Фо­нова інформація, що, як правило, епізодично відзначена у словникових коментарях, грунтується на спільних для учасників комунікативного акту знаннях, що стосуються культури та історії народу, мовою якого створений цей твір. Саме ці знання складають загальний "фон", на тлі якого розгортаються картини життя цього народу. Така інформація, яка завдяки постійним міжкультурним контактам розширюється, звично проявляється в реаліях (Fachwerk) та символічних смислах імен (der deutsche Michel; простодушний німець), які через асоціативні зв'язки створюють національний колорит. Різні прийоми відтворення в пере­кладному тексті фонової інформації сприяють збереженню національ­ного колориту.

Оказіональнаінформація, відсутня у словниках, виникаючи в мо­мент мовлення, містить незвичні асоціації, внаслідок чого частина її зникає при перекладі. Ця інформація складається з: асоціативно-об­разного, словотвірного експресивно-емоційного, алюзивного, функ­ціонального та паралінгвістичного видів. Асоціативна інформація,

характерна для художньої мови, з'являється при вживанні авторського тропа. Наприклад, перекладачеві "Будденброків" Т. Манна необхідно адекватно відтворити авторський фразеологізм: Morten musste wieder auf den Steinen sitzen (Мортен, очікуючи Тоні, мав знуджено чекати на каменях). Словотвірну інформацію можна виявити в індивідуально-авторських неологізмах, створених автором для певної стилістичної мети. Переклад подібних неологізмів складає суттєві труднощі - Mi­ll іопагг у Генріха Гейне. Алюзивна інформація містить певні натяки на той чи інший соціальний чи літературний факт, який може не мати відповідників у перекладній мові. Тому проблему складає оптималь­ний переклад слів телепередачі "Алло, ми шукаємо таланти!", які жур­налісти перефразували як: "Вас шукають таланти!", чи численних пе­рифраз у німецьких мас-медіа висловлювання М. Фріша (Nun singen sie wiederl M. Frisch): nun fahren/ reisen sie wieder; nun streiken sie wieder. Деякі твори Арно Шмідта обігрують образи з творів попередників, що також необхідно враховувати при перекладі. Функціональна інформа­ція приховується досить часто за власними назвами, які образно ха­рактеризують об'єкт - хитромудра Беркі Шарп з "Ярмарку суєт" Тек-керея недарма має прізвище Sharp "гостра". Щоб зберегти за іменами художню функцію, сучасні перекладачі принагідно, замість звичної транслітерації, перекладають їх: Мсьє Крокоділь, Свіньє, гітарист-іс-панець Тренбреньо (переклади Н. Любимова). Відомі видатні знахідки в німецьких перекладах (Professor Unrat і "Професор Гнус" Г. Манна). Паралінгвістична інформація вказує на особистісні риси автора, які перекладач, за змогою відтворює для точнішого, влучнішого перекла­ду. Ці типи інформацій необхідно враховувати при перекладі на лек­сичному рівні мови.

§ 4.2. Проблема перекладу слова як форми: відтворення власних назв (звичайних і"промовистих") та їх скорочень

Слово як форма простежується в кожній назві: власній чи загаль­ній, які, відповідно, виконують суто номінативну чи позначальну функції. Ми зупинимося детальніше на проблемах власних назв (які

 

використовують, щоб розрізнити однотипні об'єкти), на особливостях їх відтворення. Ці імена досліджували М. Б. Аристов, В. С. Виногра­дов, Є. М. Верещагін та В. М. Костомаров, Н. Галь, А. В. Суперанська, М. В. Сергієвський, Л. В. Щерба та ін. Вони розподілили ці імена за участю внутрішньої форми в їх витлумаченні на звичайні ("природні") та смислові, чи "промовисті", а за співвіднесенням з людиною чи гео­графічним розташуванням - на антропоніми й топоніми.

§ 4.2.1. Власні назви

Належать до реалій певної мовної культури, відрізняючи її від ін­ших. Вони називають об'єкт думки (надуманий чи дійсний), особу чи місце, єдине та неповторне в своєму роді. Носії цієї культури мають щодо реалій деякі фонові знання та асоціації, які на певному етапі міжмовних контактів можуть бути відсутніми в носіїв іншої мови. На Митрофана для росіян усі шишки валяться, а українця язик до Києва доведе. Тому при відтворенні чи перекладі таких назв-реалій, синергії їх інформації!, виникає, з одного боку, необхідність підкреслити осо­бливий національний колорит чи унікальність цих назв, а з іншого - за необхідності небагатослівно передати й асоціації, властиві для носіїв цієї мовної культури.

Поряд із цим, навіть очевидні внутрішні форми даних назв {La Cruz -Ла Крус "Хрест") передаються не завжди, щоби не викликати терміно­логічної плутанини - на географічній карті в різних країнах з'явилися б численні міста Орел, Лев, Мир тощо. Тому відтворення власних назв ґрунтується на правилі: для мов з однаковою графікою назва перено­ситься з оригіналу в переклад (російська та болгарська мови), а з різни­ми графіками - транскрибується. Проте спостерігаються різноманітні відхилення, які розглянемо нижче.