Отже, якщо концепцію визначити кінцевою метою та головним засобом процесу перекладу, то можна сформулювати новий підхід до нього як до перекладу концептуального. Для нього, зрозуміло, важливо, щоб здобуток відповідав нормам мови перекладу, щоб його лінгвістичні особливості збігалися з їх еквівалентами в оригіналі, щоб екстралінгвістичні явища початкового тексту були достоту перенесеними до перекладу тощо. Все це важливо для концептуального перекладу, але, однак, є другорядним, бо вирішальну роль тут відіграє збереженість концепції. Якщо її збережено, то читач має справжній, тобто точний, переклад, якщо ж ні - тоді перед ним лежить лише обробка оригіналу, себто новий, самостійний твір до того ж сюжету. Хто, наприклад, ризикне стверджувати, що "Дон Жуан"француза Мольєра, німця Гофмана, швейцарця Фріша, "Кам'яний гість"росіянина Пушкіна або ж "Кам'яний господар"українки Лесі Українки є перекладами п'єси іспанця Тірсо де Моліна "Севільський спокусник, або Кам'яний гість",а не обробками цього іспанського сюжету з порубіжжя XVI-XVII ст.?! Адже так стверджувати цілком слушно, якщо опиратися на основоположні постулати традиційного перекладознавства: норми мови перекладу названими авторами не порушені, місцями в них мож-
на знайти дуже вдалі переклади деталей оригіналу. Стверджувати так можливо, але занадто ризиковано, бо легко зрозуміти, що Тірсо де Мо-ліна та розроблювані його сюжету мали на увазі зовсім різні концепції образу Дон Жуана.
Але саме збереження концепції не встановлюється у багатьох дослідженнях, у яких часто-густо лише констатується, чи порушив переклад норми рідної для перекладача мови, та в залежності від відповіді на це запитання перекладача або підносять до небес, або ж нещадно критикують. При цьому переклади оцінюються як відповідність окремих мовних та змістових одиниць їх еквівалентам в оригіналі, і на цій підставі робиться висновок про те, що неперекладені частковості оригіналу будуть обов'язково перекладені в подальшому, тому що вони є лише тимчасовими труднощами. Так розмірковують, наприклад, європейські перекладознавці протягом ХХ-ХХІ ст. Занадто рідко аналізуються переклади як наслідок перекладу, тобто чи "переніс" перекладач зміст та форму оригіналу з площини іноземної мови на площину своєї власної. Але навіть у цьому випадку копіткого зіставлення найчастіше вживаються ті ж заходи: подяка перекладачеві за його талант та ганьба за його хиби, які - знову таки! - сприймаються критиками як "ляпсуси" перекладача, які легко усунути, на думку критиків, у подальшому.
Так що ж таке концептуальний переклад? При відповіді на це запитання треба згадати про те, що вже тлумачилось у попередніх параграфах: будь-яке висловлювання (у нашому випадку оригінал) має два нерозривних компоненти, кожний з яких має у свою чергу зміст і відповідну йому форму. Цими компонентами є повідомлення (тобто загальне, об'єктивне, колективне у висловлюванні) і концепція (випадкове, суб'єктивне, індивідуальне). При такому підході проблема адекватності зводиться до відповіді на запитання: який компонент мається на увазі при перекладі - якщо повідомлення, то адекватність забезпечена при відповідному рівні фахових знань перекладача, якщо ж концепція, то традиційним шляхом адекватність не досягається ніколи, бо тут починають діяти зовсім інші фактори, ніж при перекладі інформації. Треба сказати, що традиційний переклад (тобто перетворення логічного змісту оригіналу та його стильового втілення) завжди є обробкою, як би точно не наближався він до першоджерела.