Der Neuling

"Mein lieber Fuchs", sprach der Chefredakteur Krahl zu seinem jungen Lokalredakteur. "Es geht um Ihre erste Bewдhrungsprobe im Dienste unse­rer Zeitung. Kennen Sie die Gaststдtte ,Zur goldenen Quelle?' Es vergeht kaum ein Tag, an dem uns nicht Leserzuschriften erreichen, in denen ьber die Zustдnde in diesem Lokal Klage gefьhrt wird: schmutzige Tischdecken, unfreundliche Bedienung, warme Speisen, die kalt serviert werden - und -so weiter und so weiter."

Nach dem Mittagessen machten sich die beiden Herren auf den Weg. Als sie das Lokal betraten, taten sie es mit den friedlichen Gesichtern harmloser Touristen. Ein kleiner rundlicher Mann im weiЯen Mantel kam auf sie zu, schьttelte den beiden Herren lebhaft die Hдnde: "Einen recht schцnen Gu­ten Tag, ich hoffe, die Herren werden sich bei uns wohl fьhlen. Haben die Herren vielleicht besondere Platzwьnsche? ... Wenn die Herren vielleicht hier den Platz nehmen wollen." Kaum hatten die beiden Platz genommen, da erkundigte sich schon ein weiЯ bejackter Ober nach ihren Wьnschen. "Zwei Kaffee", sagte Krahl Der Kellner schoЯ wie eine kosmische Rakete

 

davon. Es vergingen kaum zwei Minuten, da erschien der Kellner mitdem ■ Kaffee. Fuchs nippte an seiner Tasse. "Der Kaffee ist vorzьglich", sagte er j leise. Krahl probierte gleichfalls. "Ganz ausgezeichnet", bestдtigte er. "Ich \ habe selten besseren getrunken. Was sagen Sie dazu?" - "Vielleicht sind wir ; in einem falschen Lokal?" murmelte Fuchs. "Doch, doch", sagte Krahl ent- "'•■ schieden, "da ist kein Irrtum mцglich. Aber die Tischdecke ist blьtenweiЯ, _; der Kaffee ausgezeichnet, die Bedienung vorbildlich." Sie bestellten etwas ; zu essen und zwei Biere. Das Essen war gut, reichlich und herdwarm, die Glдser bis an den Eichstrich gefьllt.

"UnfaЯbar", sagte Krahl.

"Es gibt nur eine Erklдrung", sagte Fuchs zwischen zwei Bissen. "Unse­re Leser werden uns falsch informiert haben."

"Ausgeschlossen ', widersprach Krahl mit Entschiedenheit. "Dafьr sind ; die Zuschriften zu zahlreich. Nein, nein, mein lieber Fuchs. Es gibt da noch j eine andere Erklдrung!... "

Verlagsprobleme|

Der Tag war trьbe, und trьbe sah es auch in der Seele des jungen, be- ' gabten, aber in Verlagsdingen noch sehr unerfahrenen Schriftstellers aus. Er -kam eben aus dem neunzehnten Verlag, der seinen Roman abgelehnt hatte.

Das Manuskript fest an sich drьckend, schlenderte er nach Hause. Er starrte auf eine Nummer der New York Herald Tribьne, die irgend jemand fortgeworfen hatte - und plцtzlich fiel ihm etwas auf; es war ein groЯes In- , serat: "Wollen Sie gedruckt werden?" Und gleich dahinter stand die Antwort \ auf diese Frage: "Dann gehen Sie zu Mitchelson & Co."

Es wird niemand verwundern, daЯ der Schriftsteller kurze Zeit darauf in dem breiten, langen Korridor des gastlichen Verlages stand. Er ging vorьber an Tьren mit der Aufschrift "Biographien", "Autobiographische Bekennt­nisse", "Detektivische Selbstentlarvungen", "Wissenschaftliche Arbeiten" und trat schlieЯlich in einen Raum ein, an dessen Tьr "Romane" geschrie­ben stand.

"Ich hдtte gern mit dem Leiter der Abteilung ьber mein Buch gespro­chen", wandte er sich an den Sekretдr.

In diesem Augenblick kam aus dem Arbeitszimmer des Chefs der Abtei­lung "Romane" eine hochelegante, nicht mehr in der ersten Jugend stehende

Dame gerauscht, der man sofort ansah, daЯ sie den sogenannten hцchsten Gesellschaftskreisen angehцrte.

"Das Werk, das Sie soeben unterschrieben haben, wird Furore machen", sagte der Chef, der sie begleitete. "Vor allen Dingen soll man fьr Reklame sorgen. - Reklame brauchen wir!" rief die Dame und verschwand.

Der junge Schriftsteller trat auf den Abteilungsleiter zu, stellte sich vor und begann ihm mit leidenschaftlichem Eifer auseinanderzusetzen, daЯ er ihm das Kostbarste gebracht hдtte, was er besдЯe -das Manuskript eines Romans, in dem er ein Stьck echten Lebens eingefangen habe.

"Ja, aber warum sind Sie denn damit eigentlich zu uns gekommen?" fragte der Chef lдchelnd.

"Warum?" rief der Schriftsteller verzweifelt, "weil ich gedruckt werden will! Sie haben doch inseriert?!"

"Aber wir drucken doch jedermann, der zwar selbst nichts schreiben kann, dafьr aber imstande ist, uns das abzukaufen, was wir fьr ihn schrei­ben. Sehen Sie, Sie kцnnen vielleicht schreiben, und mцglicherweise nicht einmal schlecht, aber lesen kцnnen Sie nicht", erwiderte der Chef herablas­send und wies mit dem Finger auf das Inserat. "Hier steht doch ganz klar: ,Mitchelson & Co' schreiben fьr Sie ein Buch, eine Biographie, eine wis­senschaftliche Arbeit. Die Dame, die Sie eben hier gesehen haben, mцch­te gern als Schriftstellerin gelten, sie hat bezahlt, und ich versichere Sie: sie wird als Schriftstellerin bekannt werden. Wenn morgen jemand anders als Wissenschaftler gelten mцchte, braucht er nur zu bezahlen, und er wird den Ruf eines Wissenschaftlers erhalten. Wenn man-Geld hat, kann man fьr alles gehalten werden, wonach einem der Sinn steht. Hundert unsichtbare Schriftsteller arbeiten bei uns fьr die Leute, die Launen und das Geld dazu haben. Wenn Sie der hundertunderste Unsichtbare werden wollen, lassen Sie uns Ihr Manuskript hier."

"Das ist ja ein Irrenhaus!" rief der junge Schriftsteller auЯer sich. Er rannte davon und hцrte nur noch, wie der Chef mitleidig sagte:

"Ich gehe jede Wette ein, daЯ dieser Kerl niemals Business in der Lite­ratur machen wird!"

 

РОЗДІЛ 6. СИНТАКСИЧНІ ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ

§ 6.1. Нарис проблематики: синтаксичний рівень і його одиниця:

речення / висловлювання та їх дефініції

для перекладознавства

Визначення синтаксичного рівня та його одиниці є не менш дис­кусійним, ніж вирішення цієї проблеми для інших рівнів. Відносно визнаними є комунікативне спрямування синтаксису та його віднесе-ність (поряд із морфологією) до граматики. Зі синтаксисом (вченням про будову речення, до грец. "побудова; зв'язок, з'єднання") морфоло­гію (в межах граматики як учення про граматичні форми) поєднують морфологічні складові слова. Саме флексійні морфеми забезпечують об'єднання слів у словосполученнях та реченнях, дозволяючи творити їх смисл (зміст висловлювання).

На думку лінгвістів, синтаксис складається з двох відносно само­стійних розділів - синтагматичного синтаксису словосполучень і син­таксису речень. Синтаксис словосполучень вивчає сполучувальні мож­ливості слова (їх синтаксичну валентність), способи їх реалізації (узго­дження, керування, прилягання) і виражені ними відношення (преди­кативні, атрибутивні, об'єктні, релятивні) в певних словосполученнях. Синтаксис речень описує внутрішню структуру, комунікативний тип речень, побудованих на основі цих словосполучень, їхню семантику і синонімічні перетворення. Складність взаємовідносин цих взаємо­пов'язаних розділів призвели до різнотипного визначення вихідної (чи основної) одиниці синтаксичного рівня - від словосполучення та ре­чення (простого, ускладненого та складного) аж до тексту.

Прибічники формально-структурної граматики вважали основною одиницею синтаксису словосполучення (П. Ф. Фортунатов) чи син­тагму (Ф. де Соссюр), прихильники загальної, чи логічної, граматики надавали перевагу синтаксемі (Г. О. Золотова), реченню чи конструкції (3. Д. Попова). І перший, і другий підходи мають свої переваги та не­доліки. Речення конструюються переважно на основі словосполучень

(номінативних бінарних одиниць, утворених шляхом валентних мож­ливостей головного слова). Самого словосполучення, однак, може бути недостатньо для утворення комунікативної одиниці (урок математи­ки; гарно розмовляти). Більше того, є речення з одного слова: "Сюди! Весна", які, на противагу попереднім випадкам, виражають предика­тивність та мають комунікативне спрямування, тобто відповідають рів­ню завершених структур. Саме це дозволяє визнати просте речення як вихідну структуру синтаксичного рівня. Таке речення лежить в основі ускладненого та складного речення і навіть тексту, виступаючи складо­вою перекладу.

Основні характеристики речення (як простого, так і складного) бу­вають змістовими та формальними. До змістових характеристик ре­чення належать його:

1) предикативність - реальна чи ірреальна співвіднесеність змісту речення з дійсністю, що характеризується певним змістом (дик-тумом) та його оцінкою (модусом, чи модальністю), наприклад: кажуть, що він гарний друг (нім. er soll ein guter Freund sein);

2) комунікативна спрямованість та співвіднесеність з основною логічною категорією - судженням, за допомогою якого конкрет­ний зміст певної комунікативної ситуації передається в процесі спілкування відповідною логічною конструкцією;

3) логічна завершеність: речення виражає відносно закінчену дум­ку, що наближається до певного типу суджень тощо.

Формально-структурні характеристики речення включають:

1) структурну цілісність речення, яке будується за певною струк­турною моделлю (наприклад, підмет + присудок + додаток);

2) інтонаційну завершеність: виділення цієї моделі ритмо-інтона-ційними засобами для вираження її предикативності та модаль­ності, унаслідок чого будь-яке слово може стати реченням (на­приклад: Тату] Доир. Йде!);

3) пунктуаційне оформлення цієї моделі певними розділовими знаками тощо.

Як бачимо, за комунікативною функцією та інтонаційною оформле-ністю речення можна віднести до мовлення, а за структурно-конструк-

 

тивною ознакою воно відноситься, однак, до мови. Ці дві сторони ко­мунікативного акту деякі лінгвісти (С. О. Карцевський; Ф. Данеш) ви­разили в дихотомічних термінах: висловлювання - речення. Реченням виступає абстрактна граматична структура, певна модель, що виражає предикативність без її комунікативного спрямування, а висловлюван­ням - її комунікативно націлена реалізація, що має інтонаційне оформ­лення. Ряд лінгвістів вживають замість висловлювання термін речення у функціональному аспекті.

Як бачимо, синтаксичний рівень мови становить систему меха­нізмів мови, які за певними абстрактними мовними моделями забезпе­чують творення мовленнєвих конструкцій - інтонаційно оформлених висловлювань, яким відповідають речення мови. Об'єктом синтаксису виступає звідси дослідження структури і функцій висловлювань (як ре­чень, інтерпретованих у комунікативному аспекті) у відношенні до по-значуваної ситуації, до мовця і слухача. Відтворення наведених вище характеристик (особливо диктуму та модальності) стає і предметом, і проблемою перекладу висловлювання (при усному перекладі) та ре­чення (при письмовому).

Проаналізуємо проблеми синтаксису в контексті висловленого у по­передніх розділах посібника. Значення, що починається зі смислороз-різнювальної функції фонем та смислової функції морфем, переходить, за сучасними семантичними концепціями, від багатовимірного лексич­ного рівня через номінативні синтагми (словосполучення) на рівень комунікативного висловлювання (речення). Саме тут проявляється зна­чення речення (як його смисл). За своєю суттю смисл речення не є про­стою сумою значень окремих слів чи словосполучень, а інтегруючим продуктом лексичних, структурних та синтаксичних властивостей сво­їх компонентів. Від рівня речення семантичні дослідження слова пере­ходять далі до вивчення мовленнєвих актів, "до інтенціонально керова­них та ситуативних діалогів і текстів і до мовної дії в межах людської діяльності взагалі". Основним висновком семантичних досліджень на цьому рівні є визнання прагматичного компонента, що спостерігається на рівні висловлювань (у межах тексту). Саме тому в комунікативних мовних актах доцільно досліджувати, за Сірлом (Searle), не лише те, що каже мовець, ай що він при цьому має на увазі. Врахування цього

прагматичного компонента при перекладі як окремого висловлювання, IHK і тексту стає актуальним завданням сьогодення.

Зміст висловлювання становить таким чином пучок часткових функцій та компонентів, що задаються лексичним, граматичним та функціонально-стилістичним значенням мовного висловлювання сто­совно його слухача шляхом його соціального закріплення для відпо­відності певним умовам верифікації. Слово як окреме використання ( іШКс) з'являється у мовленні саме у висловлюванні / тексті. Текст і TBC функціонуючою семантично когерентною послідовністю усних їй письмових мовних елементів, поєднаних із прагматичною метою у ниеловлюваннях / реченнях, яка (як комунікативно та тематично від­носно завершене ціле) ґрунтується на морфологічно-синтаксичному поєднанні (зчепленні) своїх складових (слів, синтагм, речень). Отже, иихідною категорією для розуміння вищого рівня мовної діяльнос­ті - тексту - виступає та ж категорія висловлювання/ речення, яка стає ключовою для здійснення перекладу.

§ 6.2. Типи речень/висловлювань

Для розуміння особливостей перекладу на синтаксичному рівні, зу­пинимося детальніше на класифікаціях речення. Як відомо, будь-яка класифікація як особлива форма пізнання та аналізу явища має у сво­їй основі концепт, під яким дослідники розуміють відносно стійкий і стабільний відбиток позамовного світу, що може мати різні емпіричні ракурси, яким відповідають певні класифікаційні ознаки. Завдяки їх за­стосуванню як кваліфікаційних критеріїв суттєво зменшується числова кількість зіставлюваних мовних одиниць і звужується напрям їх розгля­ду, внаслідок чого стає можливим розгляд певних різновидів цих фе­номенів. Поряд з тим різні емпіричні ракурси зумовлюють різнотипні класифікації мовно-синтаксичних явищ: логіко-граматичну (С. Смаль-Стоцький), формально-граматичну (Л. Булаховський), структурну-се-мантичну (І. Р. Вихованець), функціонально-граматичну (за специфі­кою сполучників: І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська) класифі­кації складнопідрядних речень тощо. Відрізняють різні типи речення і

.321

за модальністю (О. С. Мельничук), за експресією, за співвідношенням зі судженням (Н. Арват) та за прагматикою (Searle, J. Austin), врахуван­ня чого стає завданням перекладача.

Зупинимося на традиційному підході. За своєю структурою речення традиційно поділяються на прості, ускладнені, складні (складносурядні та складнопідрядні). Якщо прості речення містять одне предикативне ядро, підмет, другорядні речення (додаток, обставини, означення), час­тина яких відсутня в односкладному реченні (типу От Чернівці. їх не пізнати. Краса!), то ускладнені речення мають більше синтаксичних позицій за рахунок конструктивних і неконструктивних ускладнень, однорідних членів речення, відокремлених обставин, звертань, встав­них і вставлених компонентів речення, синтаксичних паралелізмів (типу Гей ти, муко моя свята, часе кривавий!). Складність ускладне­ного речення полягає у множинності самих складників, кількість яких у реченні структурно не обмежена, оскільки довжину речення можна продовжувати безмежно (с.103). Прикладом максимального усклад­нення може послужити, наприклад, речення з "Польових досліджень з українського сексу" О. Забужко. В потоці внутрішнього мовлення це речення, наближається до тексту, налічуючи 1568 слів! (1139 з яких відносяться до вставних речень).

Складні речення розділяються на складносурядні та складнопідряд­ні. До категорій складносурядних належать дво- та більше предикатив­них речень, утворених з двох чи кількох частин, формально-тотожних простим реченням, і пов'язаних сурядними сполучниками. За типом смислових відношень між частинами складносурядного речення від­різняють складносурядні речення: а) з єднальними сполучниками (укр. /, та, ні; також, теж; не тільки, але й); б) з розділовими сполучника­ми (або, чи, не то... не то); в) з протиставними сполучниками (а, та, але, однак); г) з приєднувальними сполучниками (тому, до того ж); д) з пояснювально-приєднувальними сполучниками (а саме, себто). Вільне володіння цим типом речень в українській допомагає при пере­кладі з німецької.

Складнопідрядним називається складне речення, частини якого з'єднуються сполучниками підрядності або сполучними словами. Логі-ко-граматична класифікація складнопідрядних речень, що сформувала-

т « середні XIX ст., ґрунтується на принципі функціонального ототож­нення підрядної частини і члена речення. За цим принципом складнопі­дрядне речення уподібнюється простому, а підрядна частина - якомусь Членові речення. На цій підставі як в українській, так і в німецькій мові Змінно виділяють від трьох до дев'яти і більше різновидів підрядних речень (Д. М. Овсянико-Куликовський, О. М. Пєшковський). У тради­ційних теоретико-практичних граматиках цих мов збігаються складно­підрядні: підметові (Subjektsдtze), присудкові (Prдdikatsдtze), означальні (Attributsдtze) та обставинні (Adverbialsдtze) (місця: Lokalsдtze, часу: Temporalsдtze, способу дії: Modalsдtze, причини: Kausalsдtze, мети: Fi-nulsдtze, наслідку: (Konsekutivsдtze), умови: Konditionalsдtze) тощо.

1 Іоряд з тим спостерігаються певні розбіжності у типах речення та у навантаженні, які вони виконують у цих мовах. В німецьких грама­тиках значне місце займають обмежувальні речення (Restriktivsдtze). Українські граматики акцентують серед модальних речення міри і сту­пеня дії. Така невизначеність, їх типів має свої підстави - "національ­ні мовні картини світу" та зумовлену цими обставинами специфіку структурних будов таких речень. Ще Ф. Буслаєв констатував наявність складних речень перехідного типу, які, з одного боку, наближаються до складносурядних за структурною автономністю частин, а, з друго­го боку, вони орієнтовані на складнопідрядні, оскільки розташування частин є стійким, між частинами наявна певна смислова взаємозалеж­ність тощо. До таких речень відносять німецькі порівняльні (Kompara­tivsдtze) та допустові (Konsekutivsдtze) складнопідрядні речення (див. детальніше нижче).

Як бачимо, перекладні труднощі складають не лише підбір еквіва­лентів, а й відбір оптимальних типів речення. Зупинимося на стандарт­них способах перекладу різнотипних німецьких речень.

§ 6.3. Загальні принципи перекладу порядку слів у простих та ускладнених реченнях

До основних характеристик простого та ускладненого речення на­лежать його синтаксична й семантична структура, порядок слів та ін-

 

тонація (особливо при усному перекладі). До синтаксичної структури належать словоформи, які в першу чергу виражають суб'єкт і предикат дії, які не завжди збігаються з підметом та присудком, що необхідно враховувати при перекладі (йор. Блискавка ударила в дерево та Блис­кавкою ударило в дерево). Такі структурні схеми мають національну специфіку, як, наприклад, безособова частка es при вираженні німець­кого пасиву. Семантична структура цього речення ґрунтується на про­позиції, що має певний денотативний зміст, який при перекладі вира­жається певною лексикою (див. розд. 3). Тому детальніше зупинимося при описі на порядку слів.

Як відомо, німецьке речення відзначається фіксованим порядком слів (прямим чи зворотним): підмет + відмінювана частина присудка + обставини + невідмінювана частина присудка, утворюючи т. зв. повну рамку: Ich bin auЯer mir vor Freude: я сповнений радості.

При перекладі необхідно врахувати:

1. Якщо ж якась частина речення виноситься за межі рамки, це сиг­налізує чи про експресивне підкреслення цієї групи слів, чи про розмовність висловлювання: Nein, ich bin nicht geboren in Indien: "Ні, я народився не в Індії". Перекладач відтворив слова Гайне, наслідуючи живу недбалу розмовну мову.

2. При прямому порядку слів речення починаються з підмета. При зворотному порядку на першому місці стоїть обставина, на яку саме слід звернути увагу: Im Jahre 1408 wurde zum ersten Mal Czernowitz urkundlich erwдhnt: У 1408 р. у грамотах вперше зга­дали Чернівці.

3. Інколи підмет пересовується аж на четверте місце, чим досяга­ється особливий ефект: слухачеві повідомляють, коли і де щось відбулося, але що саме він не знає аж до самого кінця речення. Для цього в казках часто вживають частку es, переклад якої має трафаретний варіант: Es war einmal ein junger Jдger: Жив-був собі молодий мисливець.

4. Речення може налічувати кілька обставин, що мають бути розмі­щені в різних частинах чи разом після присудка. Як правило, об­ставина часу з'являється на початку речення, а обставина місця -в кінці. Якщо ж дві обставини стоять після присудка, то першою

розміщується та обставина, якій ми надаємо меншого значення,

а другою та, яку вважаємо важливішою за значенням: Von Goslar

ging ich den anderen Morgen in frцhlicher Stimmung weiter: Із Гос-

лара я вирушив у дорогу наступного ранку з радісним настроєм.

Іншими словами, поява обставини на третьому місці менш екс-

HptH'iiiHic, ніж її вживання на четвертому чи винесення її за рамку, що

іуііроводжується логічним наголосом, що інколи вимагає лексичного

ІІДтнорення: Ich lese dieses Buch mit Interesse: Я читаю цю книгу з ве-

іїішіім зацікавленням.

5, У німецькому реченні додаток стоїть на третьому місці (після відмінюваної частини присудка) або експресивно на четвертому (після обставини): Der Schьler antwortete falsch auf meine Frage: Учень відповів неправильно на моє запитання. Після дієслова, що керує декількома додатками, важливіший дода­ток стоїть після менш важливого, що й враховується при перекладі: Er unterhдlt sich mit seinem Freund ьber die Ferien: Він бесідує зі своїм

другом про канікули.

Це правило не стосується додатків, виражених займенниками, коли ііійменниковий додаток передує іменниковому: Ich schreibe ihm einen Brief: Я пишу йому листа.

Підсумовуючи зазначене вище, у перекладі необхідно максимально наближатися до норм рідної мови, керуючись, однак, при цьому зміс­том повідомлюваного.

§ 6.3.1. ВПРАВИ

1. Поясніть порядок слів у цих реченнях та правильно перекла­діть їх:

1. Es wehte ein starker Wind, und sie fror in ihrem leichten Mantel. 2. Es waren noch zwei Wochen verstrichen, aber sie fьhlte sich ebenso krank und schwach wie zuvor, sie fieberte oft. 3. Es herrschte tiefe Stille im Zimmer des Kranken, niemand durfte seine Ruhe stцren. 4. Es verging einige Zeit, und noch immer hatte ich keinen Brief von meinem Bruder bekommen, auch seinen Freunden hatte er nichts geschrieben. 5. Nach dem Tod der Mutter blieb Anna allein, sie wuЯte nicht, was sie jetzt anfangen sollte. Aber es fan­den sich Menschen, dte ihr mit Rat und Tat beistanden. 6. Es kam endlieh

der Tag der Abfahrt, auf den ich seit Ende Januar so sehnsьchtig gewartet hatte. 7. Seine Schwester benahm sich heute irgendwie anders als sonst. Es lag in ihrer Stimme etwas, was er nicht verstehen konnte. 8. Sie war­tete schon eine ganze Stunde, aber er kam und kam nicht... Es fuhr ihr ein schrecklicher Gedanke durch den Kopf: Vielleicht wird er gar nicht mehr erscheinen? 9. Der Saal war schon voll, aber der Zustrom der Gдste lieЯ nicht nach. Es kamen immer neue Menschen, die den Jubilar sehen, ihm gra­tulieren wollten. 10. Es war wohl etwas Furchtbares geschehen, von allen Seiten liefen Menschen herbei.

2. Перекладіть ці інформаційні замітки, пояснивши порядок
слів у реченнях:

Hamburg. Hamburg und Prag haben am Donnerstag eine Stдdtepartner­schaft abgeschlossen. Im Kaisersaal des Hamburger Rathauses unterzeich­neten die Bьrgermeister von Prag und Hamburg einen entsprechenden Ver­trag. Nach Leningrad, Dresden, Osaka, Schanghai, Marseille und dem nica-raguanischen Leon ist Prag die siebte Partnerstadt Hamburgs. ("Frankfurter Allgemeine Zeitung", Freitag, 20. April)

Buenos Aires (AP). Argentinien hat seinen Anspruch auf die im Sьdat­lantik gelegenen und GroЯbritannien gehцrenden Falkland-Inseln bekrдf­tigt. Der KongreЯ des sьdamerikanischen Landes beschloЯ, die Inselgruppe in die neugeschaffene Provinz Tierra-del-Fuego (Feuerland) einzugliedern. Das Haus billigte eine entsprechende Gesetzesvorlage mit 106 gegen 91 Stimmen. Zuvor hatte sich bereits der Senat fьr die Einbeziehung der in Ar­gentinien Malvinas genannten Inseln in die neue Provinz ausgesprochen.

Dresden (dpa). Die jьngste Greenpeace-Aktion in Dresden hat einen ers­ten Erfolg gebracht: Seit gestern stoppt das Arzneimittelwerk in Radebeul die Einleitung der zehn giftigsten Chemikalien in die Elbe. Nach Angaben der Umweltschutzorganisation hatten am Donnerstag Umweltschьtzer den Leiter der Wasserwirtschaftsdirektion Dresden aufgefordert, die umweltver­giftende Produktion zu stoppen. ("Sьddeutsche Zeitung", Samstag/Sonntag, 28./29. April)

3. Перекладіть текст "Aus der Geschichte Цsterreichs", врахову­
ючи порядок слів:

Vor 2000 Jahren war Wien eine rцmische Grenzfestung. Im 8. Jahrhun­dert begrьndete Karl der GroЯe an, der Donau als Bollwerk im Osten die

Awarische Mark. Ein Teil des Raumes fiel 916 an die Babenberger. Auf Ше Babenberger folgten 1282 die Habsburger, die ihre Besitzungen durch Heirats- und Bьndnispolitik erweiterten und von 1438 bis 1806 die Kaiser-Wьrde des Rцmischen Reiches innehatten. Unter Karl V (1519 bis 1556) Wftr Цsterreich Mittelpunkt eines Weltreiches, "in dem die Sonne nicht unter­ging". Lange waren auch Belgien und groЯe Teile Italiens mit Цsterreich ver­bunden, das zusammen mit Bцhmen, Kroatien und Dalmatien den Kern eines mitteleuropдischen Reiches bildete. Wдhrend der EinfluЯ der Habsburger in Deutschland seit der Reformation immer mehr zurьckging, gewannen sie nach Abwehr der Tьrken, die 1529 und 1683 Wien belagerten, Ungarn und spiiter auch Polen hinzu. Schon im 18. Jahrhundert schufen die Reformen der Kaiserin Maria Theresia und ihres Sohnes Josef II die Grundlagen eines modernen Staates. Dieser Staat, der seit 1867 Цsterreich-Ungarn hieЯ, zerfiel 1918. Die Republik Цsterreich wurde 1938 das erste Opfer der Eroberungs­politik Adolf Hitlers. Nach 1945 blieb Цsterreich von den vier GroЯmдchten besetzt. Es erlangte erst 1955 durch den Staatsvertrag seine volle Souverдni­tдt und erklдrte aus freien Stьcken seine immerwдhrende Neutralitдt.