§ 2.8.1. Сутність поняття і терміна "інтерпретація"
Традиційно вважається, що текст народжується у процесі вербального втілення задуму автора, але для сприймаючого він є тільки наслідком процесу, що ні в кого не викликає сумнівів. Та навіть залишаючись вже створеним оригіналом, висловлювання водночас виступає і як процесуальний акт, бо оцінюється адресатом лінійно, і отже, про-цесово (від своїх першої літери чи першого звуку до останньої крапки чи фінальної паузи). Ще яскравіше вказана процесовість заявляє про себе перекладачеві, бо той у своїй структурно трьохсферній роботі (сприйняття оригіналу - створення перекладу - порівняння його з оригіналом) постійно змушений контролювати в усіх трьох сферах власні дії: декодування - перекодування - уточнення. Так що текст, з погляду перекладача, є завжди тільки індивідуальним процесуальним актом і тому не може не нести на собі відбитка особистості перекладача. Цілком зрозуміло, що вплив останнього не може не мати місця у сфері створення концепції перекладу і у сфері її порівняння з концепцією оригіналу. Але не відразу очевидно те, що він має місце і у сфері сприйняття концепції оригіналу.
У попередніх параграфах вже вказувалось, що, на погляд філософів, будь-яке пізнання завжди забарвлено суб'єктивністю сприймаючого. Не буде винятком і сприйняття оригіналу перекладачем як читачем. Але така суб'єктивність є чинником об'єктивним (тобто вона неминуча) і тому не може стати категорією перекладознавства, залишаючись на те-рені філософських понять. Інша справа, що реципієнт в особі перекладача має дві іпостасі: вказану філософську і перекладацьку, яка і є предметом подальшого дослідження. І зветься вона інтерпретацією (від лат. interpretatio — "тлумачення висловлювання "). У другій половині XX ст. під впливом англійської лексеми "interpret" у значенні "перекладати" його часто-густо помилково вживали як синонім до словосполучення "об 'єктивна оцінка оригіналу перекладачем", а пізніше і до слова "переклад" як наслідку перекладацької творчості. Так, німець М. Енгельгард, перекладач з багатьох європейських мов, вважає переклад інтерпретацією, а останню тлумачить як суб'єктивну оцінку оригіналу.
Тому в нашому підручнику матимемо на увазі під інтерпретацією суб'єктивне, звужене тлумачення оригіналу перекладачем(як, до речі, це робить для осмислення тексту взагалі всесвітньо відомий німецький літературознавець Б. фон Візе), не забуваючи при цьому про дві іпостасі інтерпретатора в особі перекладача: критика (у сферах сприйняття концепції оригіналу та уточнення концепції перекладу) і творця (у сферах створення та уточнення концепції перекладу). Інтер-претатор-критик в особі перекладача свідомо відмовляється від збереження художніх засобів оригіналу (він замінює їх аналізом), зосереджуючись лише на передачі ідейного задуму, тоді як інтерпретатор-тво-рець впевнений, що він правильно передає і мовні засоби, і концепцію. Своєю формою ці дві інтерпретації, звісна річ, різняться одна від одної: поняття, наукові образи, переказ ідеї та її засобів - у критика й інтуїція, образи, саморозвиток ідеї та її засобів -у творця. Оцінюючи цю проблему взагалі, зауважу: оригінал є багатозначним, і перекладацька інтерпретація - одна з багатьох можливостей його осмислення. Але кожна з таких інтерпретацій не може бути адекватною, а є завжди порушенням (а іноді, навіть, і зруйнуванням) концепції оригіналу, яка гіпотетично може бути виведена мовою перекладу як синтез усіх можливих інтерпретацій (що, зрозуміло, практично не може бути зроблено). Тому не може бути адекватною і побудована на саме такому логічно необмеженому тлумаченню інтерпретації та активно поширена на цій підставі наприкінці XX ст. перекладознавча гіпотеза про "інтерпретаційні ресурси тексту" (хоча її фундаментальні засади містяться вже у статті 1930-х років іспанського філософа і перекладача X. Ортегі-і-Гассета), згідно з якою перекладач, аби досягти адекватності, може передати не всі смислові можливості оригіналу (тобто не всі його інтерпретаційні ресурси), а хоча б декілька.
§ 2.8.2. Структура перекладацького впливу на текст як процес
У попередньому параграфі роз'яснювалось, що вплив перекладача на сприйняття тексту має місце на всіх трьох рівнях: рецепції оригіналу, створення концепції перекладу, порівняння її з першоджерелом. Але ці три впливи мають суттєво різні характери: на рівні сприйняття
у перекладача спрацьовують, крім, звичайно, лінгвістичного чинника (знання мови оригіналу), перш за все "фонові знання", які є у своїй липовій частці екстралінгвальними (етнографічними, культурологічними, історичними, політичними, релігійними, національними, естетичними тощо); при цьому щось із змістових компонентів оригіналу ним не помічається (за браком - у кращому випадку - відповідних фонових ііііінь), щось зменшується або збільшується, щось тлумачиться помилково - так народжується сенс, задум, концепція перекладу як суб'єктивна інтерпретація змістового ядра оригіналу. На рівні вербального втілення концепції перекладу функціонують вже майже виключно мовні чинники: знання мови перекладу, оцінка стильової манери автора оригіналу, реалізація власних стильових смаків - так народжується стиль перекладу, де першу скрипку грає індивідуальний стиль перекладача, який існує до і після конкретного перекладу і пов'язує всі витвори перекладача в одне стильове ціле. На третьому рівні (порівняння "чернетки" перекладу з оригіналом) діють фонові та лінгвістичні знання перекладача, уточнюючи його інтерпретацію та індивідуальний стиль. Наведена нами структура є прагматичною (ближче до дійсності), функціональною (роз'яснює текст як процес, а не статику), логічною (пов'язує всі компоненти чинником необхідності) і наочною (без зайвих подробиць). Тому неважко зрозуміти: якщо індивідуальний стиль перекладача є чинником об'єктивним, бо проявляє себе неминуче майже в одному і тому ж вербальному вбранні для кожного окремого перекладача в усіх його перекладах (наприклад, українізація перекладу М. Старицьким або спрощення мови Б. Пастернаком і т. ін.), то інтерпретація як перекладацьке, а не філософське явище є чинником суб'єктивним, тобто ненеминучим, бо рівень фонових знань у перекладача може звести її майже нанівець і перетворити на об'єктивний аналіз.