ЛЕКЦІЯ 2. ТИП НАЙПРОСТІШІ АБО ОДНОКЛІТИННІ

Питання:

1. Будова найпростіших як одноклітинних організмів.

2. Багатофункціональність клітин найпростіших.

3. Уявлення про органели.

4. Поширення і середовище існування найпростіших.

Клітина найпростішого— це самостійний організм, якому
властиві всі життєві функції: обмін речовин, подразливість, розм-
ноження, пересування в просторі.Усі найпростіші належать до еукаріот, їхні клітини мають
оформлене ядро, в якому знаходиться генетичний матеріал. Від
навколишнього середовища клітина відмежована клітинною мем-
браною, яка викопує бар'єрну та захисну функції. У цитоплазмі
розрізняють два шари: ектоплазму (зовнішній) і ендоплазму (вну-
трішній). До органел, типових для еукаріотичних клітин, належать
мітохондрїі, ендоплазматичний ретикулум, рибосоми, апарат
Гольджі, лізосоми, ядро. Поряд із ними в цитоплазмі найпростіших
присутні специфічні органели — травні та скоротливі вакуолі, ба-
зальне тільце (у джгутикових), вічка.Скоротлива вакуоля — це органела осморегуляції,що контролює надходження води в клітину. Вода накопичується в ско-
ротливій вакуолі, а внаслідок її скорочення виливається назовні
крізь пору. Інші функції скоротливої вакуолі: виділення — разом
з водою назовні виводяться продукти обміну речовин; дихання —
з водою надходить розчинений кисень.Травна вакуоля виконує
функцію травлення.У її порожнину виділяються ферменти, пере-
травлюють поглинені частинки їжі (органічні залишки, бактерії та інш.).Як і всім живим організмам, найпростішим притаманна по-
дразливість — здатність реагувати на різні зміни навколишнього
середовища. Подразливість одноклітинних носить характер такси-
су. Розрізняють позитивні таксиси — рух до джерела подразнення,
і негативні — уникнення дії подразника.За типом живлення найпростіші можуть бути фототрофами і гетеротрофами. Деякі одноклітинні, наприклад евглена зелена,
в умовах яскравого освітлення поводяться як фототрофи, а в темря-
ві, за наявності органічних речовин, переходять на гетеротрофний
тип живлення. Серед найпростіших зустрічаються вільноживучі
(прикріплені, вільноплаваючі) і паразитичні форми. Вільношта-
ваючі здатні до активного руху, який забезпечується мінливими
виростами клітини — псевдоподіями, (амеби, радіолярії), джгути-
ками (хламідомонада, трипаносома), війками (інфузорії). Багато
з найпростіших утворюють колонії (вольвокс). Деякі одноклітин-
ні пристосувалися до паразитичного способу життя (дизентерійна
амеба, малярійний плазмодій).Найпростіші поширені повсюдно. Вони освоїли прісні, морські води та ґрунт. Багато найпростіших, що живуть у Світовому океа-
ні, мають мінеральний скелет (форамініфери, радіолярії) з кальцій
карбонату або силіцій оксиду. Після відмирання організмів ці ске-
лети утворюють потужні донні поклади.На сьогодні описано понад ЗО тис. видів найпростіших. Тип Простіших ділять на класи: Саркодові, Джгутикові,Споровики, Інфузорії.Клас Саркодові. Клітина саркодових вкрита плазматичною
мембраною, проте багато видів мають раковину. Органелами руху
і захоплення їжі у представників класу є непостійні вирости цито-
плазми — псевдоподії (несправжні ніжки). Основна маса саркодо-
вих — мешканці моря; у прісноводних форм є так звані скоротливі
вакуолі, що забезпечують виведення з клітини надмірної кількості
води. Живляться саркодові водоростями, бактеріями та іншими
найпростішими. Розмножуються як нестатевим, так і статевим
способом.

Амеба протей — типовий представник саркодових (рис.1). Мешкає
в прісних водоймищах. Зовні тіло амеби вкрите плазмалемою. Ха-
рактерна особливість — відсутність постійної форми тіла; клітина
утворює вирости — псевдоподії (несправжні ніжки), за допомогою
яких амеба пересувається. В ендоплазмі розташовується травна
вакуоля і численні поживні включення, скоротлива вакуоля, ядро
й інші органели. Захоплення їжі здійснюється шляхомфагоцитозу: несправжні ніжки оточують поживну частку, після чого відбувається її поглинання й утворення травної вакуолі.Клас Джгутикові. Орган руху — джгутики. Більшість джгутикових має постійну форму, проте деякі види зберігають здатність

утворювати псевдоподії. Серед джгутикових є організми з автотрофним, гетеротрофним і змішаним типами живлення.

Евглена зелена (Euglena viridis) характерний представник джгутикових (рис2).

 

 

Значно поширена в прісноводних водоймах. Евглена має один
джгутик. У передній частині клітини знаходиться яскраво-червоне
вічко — стигма, що виконує функцію визначення джерела світла
(евглена виявляє позитивний фототаксис). У цитоплазмі присутні зелені хлоропласти, що містять хлорофіл. Зовнішній шар цитоплазми утворює пелікулу.

Евглена здатна змінювати характер живлення й обміну речовин
залежно від умов середовища: на світлі їй властивий автотрофний
тип, у темряві — гетеротрофний.Клас Споровики.Включає в собі тільки паразитичні форми. Під впливом паразитизму будова споровиків сильно спрощена у порівнянні з представниками інших класів. Вони не мають органоїдів руху, травних та скоротливих вакуолів.Життєвий цикл відрізняється складністю, проходить зі зміною хазяїв та чергуванням безстатевого, статевого розмноження та спорогонії. Безстатеве розмноження проходить шляхом шизогонії чи множинного поділу. Кінцевою стадією розвитку є утворення спор та спорозоїтів.Назва “споровики” вказує на нявність у їх життєвому циклі стадії спори

де зародок паразитів вміщений в особливу оболонку, подібну цистам других простіших. Цим забезпечується розповсюдження та захист зародків від несприятливих зовнішніх умов. Але серед споровиків є такі, що не утворюють спор – це кров’яні споровики. До них відносяться малярійні плазмодяії, що викликають у людей жахливе захворення – малярію.

Малярія, або переміжна лихоманка, — одна з важких і поширених хвороб людини. Так, в Індії число захворювань малярією доходить до декількох мільйонів чоловік в рік, причому хвороба часто закінчується смертю. Хвороба полягає в сильних нападах лихоманки з високою температурою - до 40—41°С. Напади повторюються через дві доби на треті або через троє на четверті, всі більше посилюються і дуже виснажують організм людини. Цю хворобу відвіку називали малярію «болотяною лихоманкою», оскільки частіше за захворювання малярією спостерігалися в місцях, багатих болотами і стоячими водоймищами. Дійсних причин захворювання не знали і тому помилково вважали, що хвороба викликається шкідливими випаровуваннями боліт.Проте дослідженнями головним чином російських учених були з'ясовані причини, що викликають малярію, а також способи її розповсюдження. Виявилось, що малярію викликає крихітний простий паразит, що потрапляє в кров людини. Зародки малярійного паразита — плазмодія малярії — проникають всередину червоних кров'яних кліток, харчуються ними і ростуть. Плазмодії, що виросли, є маленькою клітинкою, що поміщається усередині червоної кров'яної клітки. Тут же паразити і розмножуються. Клітка малярійного плазмодія розділяється на декілька маленьких клітинок - зародків, які виходять із зруйнованої кров'яної клітки і проникають в інші, здорові кров'яні клітини (рис.3). Під час виходу зародків із зруйнованої кров'яної клітки і відбуваються напади малярії. Це пояснюється тим, що при цьому в кров потрапляють отруйні речовини, що виділяються паразитами. З кожним нападом збільшується число паразитів в крові людини і руйнується вся більша кількість кров'яних кліток. Це веде до сильного недокрів'я і виснаження організму людини.Відомо, що існують різні форми малярії. У одних випадках напади повторюються через дві доби, в інших — через три доби. Нарешті, існує особливо виснажлива форма малярії - тропічна. Різні форми малярії залежать від зараження людини різними видами плазмодія.Яким же чином людина заражається малярією і як паразити малярії потрапляють в кров здорової людини? З'ясувалося, що паразити в кров людини попадають за допомогою особливих видів комарів, яких назвали малярійними. Відрізняються від звичайних тим, що на їх крильцях є темні плями, та коли він сідає на тіло людини сисати кров, його черевце підняте вгору (рис.3). Якщо такий комар нассеться крові у людини хворої малярією, то з кров'ю в організм комара потраплять і малярійні паразити. У телі комара на зовнішній оболонці кишки вони утворюють багато зародків - спорозоїтів. Спорозоїти потрапляють в слинні залози комара. Коли заражений комар смокче кров здорової людини, то разом із слиною комара в ранку потрапляють і зародки малярійного паразита. Щорічно від цієї хвороби страждають мільони людей, особливо в теплих країнах Землі – це Індія, північ та центр Африки, Центральна Америка.Але чому ж малярія поширена в болотистих районах? Це пояснюється тим, що малярійні комарі живуть поблизу болот і стоячих водоймищ, оскільки вони відкладають свої яєчка у воду, з яєчок виводяться личинки. Вони також живуть у воді, але дихають атмосферним -повітрям. Для дихання вони піднімаються до поверхні води (рис.3,2). Личинки, що виросли, обертаються в лялечку, і лялечки (рис.3.3) також живуть у воді до вильоту комарів. Відкриття малярійного паразита і способу його перенесення від хворого до здорової людини малярійними комарами дало можливість вести успішну боротьбу з малярією. З давних – давен у народі малярія має назву болотної пропасниці, що пов’язане з особливим лютуванням її в болотистих місцевостях, де успішно, як виявили, розвиваються личинки малярійних комарів.З історії відомо, що все античне Середземномор’є знаходилося в полоні малярії. В самому Римі деякі імператори залишали місто у малярійний сезон року. На території древньої Греції малярія спостошувала цілі міста. За свідченням авторитетних вчених від малярії загинули Олександр Македонський, римський імператор Траян, пророк Мухамед, різні германські середньовікові королі та багато інших.Одним із засобів боротьби з малярійним комаром є висушування боліт, що дають притулок його личинкам, або отруєння чи нафтування таких водойм. Клас Інфузорії.Понад 7 тис. видів інфузорій освоїли морські та прісні води, ґрунт, багато з яких пристосувалися до паразитизму.Інфузорія туфелька(Paramecium coudatum) — одержала свою назву через форму клітини (рис.4). Характерна особливість — наявність безлічі війок по всій поверхні тіла. Війки знаходяться в безперервному русі, що забезпечує швидке переміщення інфузорії в просторі.Ектоплазма інфузорії утворює декілька мембран, що надає
найпростішому постійної форми тіла. На одному боці у туфельки
є заглибина — рот (перистом), у якому розташовані довгі війки, що
забезпечують надходження поживних речовин. Кожна з двох скоротливих вакуолей складається з центрального резервуару та декількох привідних канальців, якими в резервуар стікає надмірна кількість рідини. Під час його скорочення рідина виливається назовні. Травна вакуоля інфузорій рухається з потоком цитоплазми. Непсретравлєні залишки їжі викидаються через порошицю, розташовану в певній ділянці тіла.В інфузорії є два ядра, різні за формою і кількістю генетичного
матеріалу. Велике ядро (макронуклеус) містить більше ДНК, характеризується високим рівнем транскрипції, що пов'язано з його участю в процесах синтезу білка. Мале ядро (мікронуклеус) бере участь у процесах розмноження (рис. 4). Розмноження інфузорії може відбуватися як нестатевим способом (поділом) (рис. 5), так і статевим. Зазвичай - статевий процес чергується з декількома циклами нестатевого розмноження.

ЛЕКЦІЯ 3. ТИП ГУБКИПитання:

1. Основні відмінності в будові губок.

2. Типи клітин стінки тіла губок.

3. Розмноження, розвиток, поширення губок.

Губки — примітивніші багатоклітинні тварини, ведуть прикріплений спосіб життя. Перші представники губок з'явилися в протерозойську еру. На сьогодні відомо понад 3000 видів губок. Губки поширені в прісних і солоних водах усіх кліматичних зон, представлені як поодинокими, так і колоніальними формами.Незважаючи на таку різноманітність, усі губки мають загальний план будови, що дозволяв об'єднати їх в один тип:клітини тіла диференційовані та мають тенденцію до утворення
тканин;

1) тіло складаеться з двохшарів клггин — ектодерми и ентодерми,
між ними знаходиться драглиста речовина — мезоглея;

3) майже завжди є внутрішній скелет (вапняковий, кремнієвий), який виконує опорну функцію (рис.6).

У багатьох губок тіло має вигляд келиха або мішечка, прикріпленого до субстрату (дна, камінця, раковин). У верхній частині
знаходиться отвір — гирло, через яке порожнина губки (атріальна порожнина) сполучаеться з навколишнім середовищем. Стінка
тіла складаеться з двох шарів — екто- і ентодерми. В ектодермі
знаходяться плоекі клітини, які утворюють покривний опітелій.Ентодерму складаютъ клітини, наділені джгутиком,— хоаноцисти.
У мезоглею занурені: опорні клітини; клігини, що формують скелет;
амебоцити, що мають псевдоподії, які беруть участь у травленні,
здатні перетворюватися на інші види кл!тин; статеві клітини. Стін-
ка тіла губки пронизана численними наскрізними порами, в яких
знаходяться хоаноцити. Скелет складаеться з безлічі голок (спікул),
що мають різноманітну форму и розміри. В утворенні скелета боре
участьспонгін — речовина, що скріплює голки між собою (рис.6).Живлення, дихання і виділення здійснюються за допомогою безперервного потоку води крізь тіло. Завдяки ритмічній роботі джгутиків хоаноцистів, вода нагнітаеться в пори. Потраляє в атріальну порожнину і через гирло виводиться назовні. Залишки відмерлих організмів і найпростіші, які містяться у воді, захоплюються хоаноцитами, передаються амебоцитам і розносяться ними по всьому тілу. Захоплення поживних частинок відбувається шляхом фагоцитозу, травлення у губок внутрішньо-клітинне. Неперетравлені залишки викидаються в порожнину і виводяться назовні. Для дихання використовується розчинений у воді кисень, який поглинається всіма клітинами тіла. Вуглекислий газ також виводитьсяв розчиненому стані.Розмножуються губки як статевим, так і нестатевим шляхом.Головною причиною, яка перешкоджає масовому розповсюдженню губок, є відсутність відповідного субстрату. Більшість
губок не може жити на мулистому дні, оскільки частинки мулу
закупорюють пори, що призводить до загибелі тварини. Великий
вплив на поширення мають солоність і рухливість води, температура.

ЛЕКЦІЯ 4. ТИП КИШКОВОПОРОЖНИННІ.Питання:

1. Загальна характеристика типу;

2. Особливості будови прісноводної гідри. Розмноженя. Регенерація.

3. Будова гідроідної та сцифоїдної медузи. Розмноження.

4. Будова коралових поліпів. Значення.

Кишковопорожнинні — примітивні багатоклітинні водні організми, що виникли протерозойську еру. Відомо до 9 тис. видів, серед яких є вільноживучі, прикріплені та колоніальні форми. Усім представникам типу властиві такі особливості:

1) тіло складається з двох шарів — екто- й ентодерми, між якими
є мезоглея;

2) в ектодермі знаходяться жалкі клітини, отрута яких паралізує
жертву й відлякує ворогів;

3) тіло має променеву симетрію;

4) вперше з'являється нервова система;

5) намічається тенденція до порожнинного травлення, яке відбувається в гастральній (кишковій) порожнині.Унікальною особливістю кишковопорожнинних є наявністьжалких клітин. Кожна жалка клітина має капсулу, заповнену отрутою; у капсулу занурена згорнута жалка нитка. На поверхні клітини знаходиться чутлива волосина, уразі дотику до якої жалка нитка, рясно змочена отрутою, викидається назовні та встромлюється в тіло жертви. Отрута кишковопорожнинних має нервово-паралітичну дію.У типі Кишковопорожнинні виділяють три класи: Гідроїдні,
Сцифоїдні, Коралові поліпи.Клас Гідроїдні. Клас гідроїдних складається з найбільш примітивних кишковопорожнинних. Серед них є колоніальні і поодинокі форми. Живуть вони і в морській і в прісній воді. До прісноводних форм належить прісноводна гідра. Гідра — це типовий поліп, що має видовжену форму невеликих розмірів (до 1см. завдовжки) (рис.7.А).

На передньому кінці гідри знаходиться ротовий отвір, оточений віночком із 5—12 щупалець, на задньому — підошва, за допомогою якої тварина прикріплюється до субстрату. Стінка тіла складається з екто і ентодерми, а між ними знаходиться драглиста маса — мезоглея.
Ектодерма утворена епітеліально-м'язовими клітинами, в яких
розрізняють тіло (виконує покривну функцію) і довгий відросток.
Відросток має м'язове волокно; сукупність відростків дає можливість щупальцям і тілу гідри стискатися у разі дії подразників.
В ектодермі також знаходяться жалкі, нервові, статеві і недиференційовані клітини. Нервові клітини мають довгі відростки, які
утворюють у сукупності нервове плетиво. Така нервова система називається дифузною. Ентодерма представлена двома типами клітин: епітеліально-м'язовими і залозистими. Перші, як і відповідні клітини ектодерми, мають відростки і також беруть участь у рухах гідри. Крім того, вони несуть 2—5 тонких джгутиків, спрямованих у кишкову порожнину, які виконують важливу роль у процесах живлення (рис.7.Б).

Гідра, як і інші кишковопорожнинні, — хижак; живиться дрібними водними тваринами, личинками комах, інфузоріями.Гідри — малорухливі тварини; більшу частину часу проводять у прикріпленому стані. Пересуваються вони, почергово прикріплюючись до поверхні то ротовим кінцем тіла, та підошвою.Прісноводна гідра розмножується нестатевим (вегетативним) і статевим шляхом. Нестатеве розмноження відбувається звичайно брунькуванням рідко поздовжнім або поперечним поділом. Бруньки утворюються приблизно на середині тіла в так званому поясі брунькування. У цьому поясі час від часу утворюється горбочок, який поступово збульшується, на його вільному кінці виростають щупальця і утворюється рот. У своїй основі така молода гідра поступово відшнуровується, відривається від материнського організму і починає жити самостійно. Способом брунькування гідра розмножується при нормальних умовах протягом літа, а восени розвиваються статеві клітини (рис.8.В).Більшість гідр гермафродити. Сперматозоїти і яйцеклітини утворюються у них в ектодермі, причому сперматозоїдні горбки розміщуються блище до ротового полюса, а в горбках – блище до основи формується по одній яйцевій клітині. Зрілі сперматозоїди виходять у воду і проникають в яйцеву клітину (рис.8.А). Так утворюється запліднене яйце. Воно покривається щільною оболонкою. Незабаром гідра гине, а захищені оболонками яйця зимують у водоймищі. Весною з них розвиваються маленькі гідрочки. Таким чином відбувається статеве розмноження гідр. При цьому молодий організм розвивається з однієї заплідненої яєчної клітки. Це служить одним з доказів того, що багатоклітинні тварини походять від одноклітинних.Більшість морських гідроїдних поліпів утворюють колонії, що складаються з великої кількості особин. Колонія найчастіше має вигляд розгалуженої рослинки (рис.9).

Морські гідрозої розмножуються як статевим, так і нестатевим шляхом. Гілочки колонії утворюються лише шляхом брунькування. Таким чином утворюється комплекс поліпів, що сидять неначе на стовбурі та його гілочках.Статеві клітини формуються в ектодермі окремих статевих особинах, що виникають на колоніях також способом брунькування і називаються медузами. В ектодермі медуз, що мають статеві залози розвиваються, розвиваються сперматозоїти та яйцеклітини. Статеві клітини виходять у воду де відбувається запліднення. З заплідненого яйця виходить личинка – планула, яка виконує роль розселення організмів. Згодом вона опускається на дно і прикріплюється до нього своїм розширеним кінцем. Поступово відбувається розвиток поліпа, який розмножуючись безстатевим шляхом формує нову колонію (рис.9).Клас Сцифоїдні.

Сцифомедузи– виключно морські тварини різного розміру – від декількох сантиметрів - до 2м у діаметрі купола та довжиною щупалець до 30м (рис.10). Тіло сцифоїдної медузи (купол) має форму парасольки або дзвона. У центрі нижнього боку купола знаходиться ротовий отвір, по краях — щупальця, рясно вкриті жалкими клітинами. Деякі щупальця медуз видозмінюються, сильно зменшуються в розмірах і несуть органи чуттів — вічка (світлочутливі органи) і статоцисти (органи рівноваги).

Нервова система сцифоїдних дифузного типу. У ділянці щупалець

 

 

 

спостерігається концентрація нервових клітин.Рот веде до великої гастральної порожнини, яка має чотири бічні вирости (радіальні канали), які часто відкриваються в замкнений кільцевий канал, що йде по периферії парасольки.Більшість сцифомедуз живляться різноманітними тваринами планктону: черв’яками, рачками, дрібною рибою, - коренероті медузи живляться мікроскопчними їстивними часточками, що втягують разом з водою.Розмноження і розвиток.Сцифомедузи здебільшого різностатеві. Статеві залози формуються під радіальними каналами другого порядку в енто­дермі (на відміну від гідромедуз, в яких статеві продукти утворюються в ектодермі). Дозрілі статеві клітини виводяться назовні через рот, про­риваючи стінки радіальних каналів. Запліднення відбувається у воді. В результаті повного і рівномірного дроблення утворюється типова ли­чинка - миготлива планула. Деякий час така личинка вільно плаває, потім опускається на дно, до якого прикріплюється переднім кінцем і пе­ретворюється в сцифістому, що має поліпоїдну форму. Поліпи сцифоїдних ведуть прикріплений спосіб життя і не утворюють колоній. Сцифістома має здатність до бокового і кільцевого брунькування. Внаслідок бокового брунькування утворюються нові сцифістоми, але головним е кільцеве брунькування, або стробіляція, в результаті чого утворюються медузи. Молоді медузи, що відірвалися від стробіли, називаються ефірами. Від дорослої вони відрізняються деяким спрощенням будови – статевих залоз немає, радіальних каналів буває лише чотири. Вони рухливі, активно живляться, ростуть і незабаром перетворюються на дорослих медуз.Отже, у сцифомедуз добре виражене чергування поколінь. Медузоїдна стадія у них є основною стадією, а поліпоїдна (у вигляді сцифістоми) тільки тимчасова і короткотермінова.Сцифомедузи рухаються за допомогою досить частих скорочень дзвона (до 140 за хвилину). Медузи живуть у різних температурних умовах верхніх шарів води, але є глибоководні форми. Деякі сцифомедузи споживаються і служать об’єктами промислу.Клас коралові поліпи.

До класу коралових поліпів належать виключно морські твлрини, що мають лише поліпоїдну форму. Переважна більшість коралових по­ліпів веде сидячий спосіб життя та живе колоніями, які можуть дося­гати великих розмірів. Симетрія тіла коралових поліпів або восьми-променева, або кількість променів більша і кратна шести. Проте мають місце і випадки більш спеціалізованої, так званої двопроменевої симетрії, що наближається до білатеральної симетрії вищих тварин.Тіло коралових поліпів має форму циліндричного мішка, одним кінцем якого (підошвою) тварина прикріплюється до субстрату, а на про тилежному кінці утворюється ротовий отвір, який має форму щілини з широким жолобком (с и ф о н о г л і ф). Подібно до гідроїдних поліпів ротовий отвір їх оточений віночком порожнистих щупальців, розміщених біля переходу ротової щілини в стінку тіла. Щупальця можуть мати про­сту або перисту будову. Порожнина щупальців, сполучається з гастральною порожниною.Число щупальців відповідно до симетричної будови в одних форм до­рівнює восьми, а в інших кратне шести.Від гідроїдних поліпів ко­ралові поліпи відрізняються значно вищою організацією. Стінка їх тіла має значно склад­нішу будову, ніж у гідрозоїв. Тут ми зустрічаємось з наяв­ністю самостійних поздовжніх і кільцевих м'язових клітин, що лежать під ектодермою та ентодермою. Нервове сплетення також більш розвинуте. Воно більш заглиблене в стінці тіла і містить у собі чутливі й ган-гліозні клітини. Більш розви­нута і мезоглея, що має драг­листий або волокнистий вигляд з зануреними в неї клітинами, які походять від ектодерми і ентодерми.Значно складніша тут і гастральна система. Ротовий отвір веде у трубку (глотку), що звисає в гастральну порожнину. Глотка встелена ектодермою, що з країв ротового отвору загортається всередину. Гастральна порож­нина поділена перегородками, або септими, які відходять від внутрішньої поверхні стінки тіла і поділяють гастральну порожнину на камери. У верхньому кінці септи зростаються своїми краями з, глоткою, а нижче виступають у гастральну порожнину вільними краями. Вільні краї септ потовщені і мають вигляд звивистого утвору, що нази­вається мезеннтеріальним шнуром. В епітелії мезентеріальних шнурів містяться травні залози, що беруть участь у травленні. На нижньому кінці шнура є велика кількість жалких клітин, причому цей кінець у деяких форм буває досить довгим і може викидатись через рот або спеціальні отвори. Шнур служить для захисту і нападу. Такі нитковидні утвори називаються аконціями.

Коралові поліпи, за винятком деяких поодиноких форм (наприклад, актиній), мають скелет, який найчастіше складається з вапна, рідше — з рогової речовини, а в деяких форм — з того й іншого. Скелет може бути або зовнішній, або внутрішній (рис.11).Розмноження у коралових поліпів буває статеве і нестатеве. У колоніаль­них форм нестатеве розмноження відбувається способом брунькування, а у поодиноких форм спостерігається поздовжній або поперечний поділ. Статеві клітини визрівають в ентодермі. Запліднення і розвиток яйця від­бувається в гастральній порожнині аж до утворення планули, яка через рот виходить назовні, деякий час вільно плаває, а потім осідає на дно, при­кріплюється переднім кінцем до нього і перетворюється на поліп. Кора­лові поліпи роздільностатеві. Сперматозоїди виходять назовні через рот, прориваючи стінку тіла, і через рот проникають в особину іншої статі. Коралові поліпи поділяються на два підкласи: восьми-променеві і шести-променеві корали.З колоніальних форм слід виділити каменясті чи мадрепорові корали. Їх клонії складаються з незчислених кількостей поліпів, що мають вапняковий скелет. При розростанні таких скелетів утворюються коралові рифи та острова. Біля східного уберіжжя Австралії є величезний бар’єрний риф довжиною 1400км. Коралові острови, чи атоли, мають вигляд кільця; всередині яких знаходиться лагуна. Коралові скелети мають різні кольорові відтінки блідно-рожевого чи червоного кольору. Ці види коралів використовуються людиною для виготовлення прикрас.ЛЕКЦІЯ 5. ТИП ПЛОСКІ ЧЕРВИПитання:

1. Загальна характеристика типу. Особливості зовнішньої та внутрішньої будови.

2. Клас війчасті черви розповсюдження, значення; Клас Сисуни - паразити людини та тварини.

3. Стьожкові черви паразити людини та тварини. Заходи боротьби з ними.

Тип налічує понад 12 тис. видів, серед яких є як вільноживучі,
так і паразитичні форми. Еволюційні особливості плоских червів: виникнення мезодерми — джерела формування нових органів; подальше диференціювання клітин, поява м'язової тканини, представленої окремими м'язовими волокнами; білатеральна (двобічна) симетрія тіла; формування систем органів: нервової, з концентрацією нервових клітин біля переднього краю тіла; травної, що включає передній і середній відділи; видільної, представленої протонефридіями; статевою, що складається із статевих залоз та їхніх придатків.Тіло плоских червів являє собою шкірно-м'язовий мішок, що
складається з шару епітеліальних клітин (покривний епітелій)
і трьох шарів м'язів — кільцевого (зовнішнього), діагонального
(проміжного) та поздовжнього (внутрішнього). Простір між органами заповнений особливою тканиною —паренхімою, утвореною
з клітин з відростками.Нервова система складається з нервового вузла на передній частині тіла та поздовжніх нервових стовбурів, що відходять від нього. Останні сполучені між собою поперечними перетинками. У багатьох видів є примітивні органи чуттів — очі та статоцисти.Видільна система представлена протонефридіями — системою
каналів, які пронизують усе тіло тварини та відкриваються назовні
порами. Кінцевий відділ протонефридія утворений особливою клітиною з безліччю війок, ритмічний рух якої створює потік рідини
каналами до пор.Дихальна і кровоносна системи відсутні. Поглинання кисню
і виділення вуглекислого газу відбувається по всій поверхні тіла.
У плоских червів рівномірний розподіл доживних речовин по тілу
шляхом дифузії неможливий, тому відсутність кровоносної системи компенсується безліччю розгалужених виростів кишки.Травна і статева системи у різних представників мають украй різноманітну будову. Характерною особливістю всіх плоских червів є гермафродитизм.Тип Плоскі черви включає класи: Війчасті черви, Сисуни,
Стьожкові черви.Останні два класи представлені виключно паразитичними формами.

Клас Війчасті черви (або Турбелярії).Переважна більшість
війчастих червів — вільноживучі види. Типовий представник класу — молочно-біла планарія, хижак, мешканець прісних вод (рис.12).

У покривному епітелії планарій є два види клітин: війчасті і залозисті, які секретують слиз.Завдяки узгодженому рухові війок і слизовому чохлу планарії швидко пересуваються в товщі води.Слиз виконує також захисну функцію. Під епітелієм розташованітри шари м'язових волокон.Планарія живиться дрібними молюсками, членистоногими.Ротовий отвір розміщений на черевному боці і веде до глотки, яка
продовжується розгалуженим, сліпо замкненим кишечником.У просвіт кишки виділяються травні ферменти, проте велику роль виконує внутрішньоклітинне травлення. Неперетравлені залишки викидаються через рот. Розчинені продукти обміну виводяться каналами протонефридіїв.Нервова система представлена нервовим вузлом і нервовими стовбурами. Вони мають примітивні очі.Турбелярії — гермафродити. Кожна особина має чоловічі (сім'яники) і жіночі (яєчники) статеві залози. Перші продукують сперматозоїди, а другі — яйцеклітини.Сперматозоїди однієї особини виходять крізь спеціальні вивідні протоки і за допомогою копулятивного органу потрапляють у жіночі статеві шляхиіншої особини, дезапліднюють яйцеклітину. Деякі турбелярії здатні до нестатевого (вегетативного) розмноження, при якому тіло тварини розділяється на дві частини.Клас Сисуни.Зберігаючи всі основні ознаки типу Плоскі черви, сисуни характеризуються специфічними особливостями, зумовленими паразитичним способом життя:

1) наявність спеціальних органів прикріплення (присосків, гачків);

2) тенденція до спрощення травної системи і здатність всмоктувати поживні речовини крізь покриви тіла;

3) відсутність війчастого епітелію;

4) високий рівень розвитку статевої системи та складні життєві
цикли із зміною хазяїв.

Зовнішня будова (форма тіла) сисунів сплющена, листоподібна.
Є два присоски — передній (ротовий), у глибині якого розташований рот, і задній (черевний). Покриви не несуть війок, шари м'язів
добре розвинені.Нервова система представлена нервовим ганглієм і поздовжніми нервовими стовбурами. Органи чуттів спрощені у зв'язку з паразитичним способом життя.Рот веде до м'язистої глотки, яка виконує роль насоса під час
ковтання їжі. Кишечник закінчується сліпо, але має у великих
форм безліч виростів. У багатьох сисунів, добре пристосованих до
паразитизму, травна система спрощується. Ці види здатні всмоктувати поживні речовини всією поверхнею тіла.

 

 

Більшість сисунів — гермафродити. Чоловіча статева система
представлена двома сім'яниками, сім'явивідними протоками і ко-
пулятивним органом. Жіноча статева система складається з яєч-
ника і складної системи каналів, якими виводиться яйцеклітина.
Незважаючи на гермафродитизм, запліднення у більшості сисунів
перехресне: чоловічі гамети однієї особини запліднюють яйцеклітину іншої, і навпаки.Печінковий сисун паразитує в жовчних протоках печінки великої рогатої худоби і людини.У циклі розвитку печінкового сисуна спостерігається зміна хазяїв. В остаточному хазяїні відбувається статеве розмноження, у проміжному — партеногенетичне (рис.13).Котячий сисун має схожий життєвий цикл; у нього два проміжні хазяї. Перший — молюск. Личинки, що залишають молюска,
прикріплюються до другого проміжного хазяїна — риб (плотва,
лящ). Поїдаючи рибу, кішки, собаки й інші рибоїдні ссавці заражуються паразитом. Людина може заразитися унаслідок вживання
мороженої або недостатньо просоленої риби.Особливістю паразитичних тварин є виняткова плодючість.Кожна особина може відкладати до декількох мільйонів яєць за
день. Це пов'язано з дуже малою вірогідністю зустріти проміжного
й остаточного хазяїна. Більшість яєць і личинок гинуть під дією не
сприятливих чинників середовища.Клас Стьожкові черви. Тіло стьожкових червів стрічкоподібне, поділене на членики — від декількох члеників в ехінокока до
декількох тисяч у бичачого ціп'яка. На передньому кінці тіла знаходиться голівка (сколекс), забезпечена органами прикріплення присосками та гачечками. На голівці є безліч чутливих волосків —органів дотику.Стьожкові черви повністю втратили травну систему. Вони всмоктують поживні речовини поверхнею тіла. Покриви тіла мають безліч виростів — ворсинок, що значно збільшує їхню поверхню та полегшує поглинання поживних речовин.У кожному членику в більшості видів знаходяться чоловічі та жіночі статеві органи. Запліднення часто перехресне, але може
бути і самозапліднення. У життєвому циклі відбувається зміна хазяїв.Серед небезпечних паразитів людини треба виділити стьожака широкого та ехінокока. Зараження людини стьожаком проходе після вживання не провареної чи мало просмаженої риби. Тривалий термін просолювання риби може знищити личинок паразитів. Остаточним хазяїном ехінококу і різні м’ясоїдні тварини (собаки, кішки, вовки, лисиці), проміжним – різні домашні травоїдні тварини та людина. Пильне ставлення до домашніх тварин, їх дегельменталізація може зменшити ризик захворювання паразитами.

ЛЕКЦІЯ 6. ТИП КРУГЛІ ЧЕРВИ, АБО НЕМАТОДИ Питання:

1. Особливості будови круглих червей.

2. Небезпечні паразити людини.

3. Профілактика нематодозів.

 

Тип налічує близько 20 тис. видів, вільноживучих і паразитичних, що включають морські, прісноводні та ґрунтові форми. Еволюційні особливості

будови:

1) втрата паренхіми й поява первинної порожнини тіла — щілини між внутрішніми органами і стінкою тіла, заповненою рідиною;

2) диференціювання м'язової тканини на окремі тяжі поздовжніх м'язів;

3) поява задньої кишки, що відкривається назовні задньопрохідним (анальним) отвором.Тіло нематод кругле в поперечному зрізі. Стінка тіла складається з еластичної та щільної кутикули, яка виділяється клітинами епітелію і м'язів. Уздовж тіла тягнуться чотири поздовжні м'язові тяжі (рис.14).Нервова система розвинена сильніше, ніж у плоских червів.Спостерігається концентрація нервових вузлів біля переднього кінця тіла й утворення так званого навкологлоткового нервового кільця. Від нього відходять поздовжні нервові стовбури, сполучені перетинками. У багатьох нематод розвинені органи дотику, хімічного чуття.Травна система наскрізна і ділиться на три відділи: передню, задню і середню кишку. У деяких паразитичних нематод розвивається позакишкове травлення, за якого ферменти виводяться в зовнішнє середовище, а напіврідка харчова кашка поглинається за допомогою спеціально пристосованого ротового апарату.Система виділення нематод двох типів: канали виділень, що
тягнуться уздовж всього тіла, і особливі клітини, що виділяють розчинні продукти обміну на поверхню тіла.Круглі черви роздільностатеві. Самці мають сім'яники, сім'явивідні протоки і копулятивний орган; самки — яєчники і яйцепроводи. Чоловічі гамети не мають джгутиків, пересуваються амебоїдними рухами, тому одержали назву спермії. Людська аскарида паразитує в тонкому кишечнику людини.Довжина тіла самок досягає 40см, самців — 25см. Запліднені яйця виводяться назовні з калом — для їхнього розвитку обов'язково потрібен кисень. На повітрі розвивається личинка, яка для подальшого розвитку повинна потрапити в організм людини. Зараження

відбувається через їжу, на яку яйця паразита можуть
бути занесені мухами, тарганами. У тонкому кишечнику людини личинки звільняються від оболонки яйця, проникають у кровоносну систему, по ній укапіляри легень, далі в альвеоли, бронхи, глотку. Потім повторно зтуютьсяізновупотрапляютьу тонкий кишечник, де перетворюються на дорослих аскарид. Таким чином, у життєвому циклі аскариди, як і більшості нематод, є тільки один хазяїн (рис.15).Гострик паразитує в прямій кишці людини, головним чином у дітей.

Він живиться вмістом кишки й бактеріальною флорою.
Для дозрівання запліднених яєць необхідний кисень, тому самка
ночами виповзає крізь анальний отвір назовні, відкладає яйця, що
викликає свербіж у ділянці промежини. Яйця з личинками, що
розвиваються в них, залишаються під нігтями дитини і легко потрапляють до рота, досягають товстого кишечника і перетворюються на дорослі особини (рис.16).

Запліднена самка тримає в собі близько 12000 прозорих яєць. Всередині яйця знаходиться звернута личинка, вкрита зверху двошаровою оболонкою. Самки після відкладки яєць самки гинуть, але у дівчат та у жінок вони існують досить тривалий термін, - заповзають через статеву щілину до піхви. При цьому гострики сприяють захворюванню жіночої статевої системи трихомонадами. Яйця гостриків достигають на поверхні тіла людини на предметах вжитку. Особливо часто хворіють ентеробіозом повторно діти, тому, що мають звичай ссати пальці та плохо мити руки. Тому проведення суспільної профілактики та підтримання гігієнічних норм може стримати ріст захворення.